Технічна політика потребує змін

07 November, Розділ Техніка, переглядів 5 969

Нині чиновники у своїх публічних заявах красномовно розповідають про те, що сільське господарство розвивається, що все у ньому до ладу, а проблеми швидко вирішуються. Насправді ж село перебуває на стадії стагнації, ситуація є набагато гіршою, ніж нам малюють офіційні ЗМІ.

Село втрачає свою самобутність і перетворюється на страшилку для молодого покоління. Тому 85% молоді не має бажання залишатися в сільській місцевості. У третині сіл, починаючи з 2005 р., не народилося жодної дитини! Щорічно закривається 100-150 шкіл, а в існуючих сільських класах нараховується 5-10 учнів. Тож мусимо замислитися над розвитком сільських територій.

Тим часом рідко який агровиробник не скаржиться на брак хороших кадрів, бо ринок реформується дуже швидко, стрімко оновлюються технології і складнішає техніка, яка їх забезпечує. За таких динамічних умов без кваліфікованихінженерних фахівців ніяк не встигнеш за прогресом. Це непокоїть нас, Асоціацію аграрних інженерів.

Деякі країни Європи вже зараз б’ють на сполох. Так, канцлер Німеччини Ангела Меркель 5-6 вересня 2013 р. підкреслила на саміті «двадцятки», що зараз треба мати високоякісних підготовлених спеціалістів широкого профілю. Тільки у Німеччині в 2020 р. не вистачатиме 5 млн. таких спеціалістів. А Чехія вже сьогодні пропонує Україні безплатне навчання майбутніх інженерів у чеських аграрних навчальних закладах з надією, що деяка частина випускників усе ж залишиться в Чехії.

Великою помилкою свого часу була ліквідація в Україні вертикалі управління інженерною службою. В обласних, районних держадміністраціях повністю скоротили інженерні відділи, посади заступника начальника Головного управління АПК ОДА, головного інженера районного управління АПК. Інспекцію держтехнагляду відірвали від інженерної служби й передали Державній інспекції сільського господарства України, де вона чужа і її завдань ніхто не розуміє.

Асоціація аграрних інженерів неодноразово виступала із заявами про хибність цих рішень, про їх шкідливість для загальної справи відродження села, про необхідність збереження вертикалі керування інженерною службою на селі, про повернення Держтехнагляду у підпорядкування Мінагрополітики України.

Аналіз показує, що з часом наші намагання знаходять розуміння у владних структурах. Але втрачається момент, втрачається фаховий кадровий потенціал, і практично все потрібно розпочинати з початку.

В Україні є 39 коледжів і технікумів, 14 вищих навчальних закладів, які готують інженерні кадри. Нинішнього року 44 тисячі студентів зараховано в аграрні навчальні заклади!

Сільгосппідприємства, великі агрохолдинги, компанії нібито й розуміють, що найкращі вкладення – це інвестиції у навчання спеціалістів. Але з 25 тисяч щорічних випускників лише 2% (500 молодих фахівців) залишаються працювати на селі. А сіл у нас майже 28 тисяч. І за 5-7 років ми гостро відчуватимемо нестачу кваліфікованих інженерів.

Виступаючи по одному з телеканалів, директор НМЦ при Мінагрополітики України Ірина Синявська розповіла про збільшенння попиту серед абірурієнтів на ветеринарні, агрономічні, лісогосподарські факультети. Молодь бачить перспективу у розвитку агросектору економіки країни. Та чомусь ні слова не було сказано про інженерів і техніків для сільського господарства.

Щоправда, ми вважаємо це і нашим недопрацюванням. Мало уваги приділяємо популяризації інженерної освіти, розповсюдженню передового інженерного досвіду, місця інженера в агровиробництві.

Тож ми пропонуємо на рівні держави укладати угоди між заводами-виробниками сільгосптехніки та обладнання і навчальними закладами про створення майданчиків для ознайомлення з технікою. Це сприятиме рекламі вітчизняної продукції і допоможе майбутнім спеціалістам практикуватися на новій техніці. Агропідприємства повинні активніше укладати угоди про проходження студентами літньої практики, що дозволить знайти перспективні кадри для виробництва.

Головною інженерною задачею вважається розробка нових та оптимізація існуючих технічних і технологічних рішень. В урядових програмах розвитку своїх економік більшість розвинених країн першими пунктами ставлять завдання інноваційного розвитку. Та це не про нашу країну!

Більшість інновацій - це результати інженерної, у первісному значенні цього слова, діяльності. Саме розробка нових, оптимізація існуючих технічних та технологічних рішень та їх освоєння лежать в основі будь-якого інноваційного розвитку.

Чи цьому ми навчаємо наших студентів?

Приходячи вчитися, більшість з них, особливо сільська молодь, знають: головне завдання аграрного інженера - підготувати техніку до роботи: знайти запчастину, правильно відрегулювати вузол, скомплектувати агрегат тощо. У цьому напрямку побудовані й більшість наших навчальних програм.

У процесі ж виробничої діяльності багато випускників забувають те, чому ми навчаємо їх. Такий стан речей можна виправдати багаторічною експлуатацією «найдешевшої в світі» вітчизняної сільгосптехніки. Бо ця «найдешевша» мала найменші показники з наробітку на відмову, часто виходила з ладу, вимагала суттєвих ремонтних робіт. Додайте до цього дефіцит запчастин та відсутність у багатьох господарствах ремонтно-експлуатаційної бази.

Обставини, коли переважна більшість інженерно-технічних кадрів на підприємствах лише рахувались інженерами (у первісному значенні цього слова), а виконували функції рядових менеджерів з ремонту й експлуатації, обумовили наше суттєве відставання від інших розвинених країн. Та й заробітна плата інженерів була предметом насмішок.

Це робило інженерну професію малопривабливою, непрестижною, малоперспективною. І наше завдання – корінним чином змінити таку ситуацію і таке ставлення до звання Інженера.

До речі, наша асоціація виступила ініціатором відзначення Дня інженера в Україні, направивши лист Президенту країни з такою ініціативою.

Розв'язанню проблем забезпечення АПК інженерно-технічними кадрами допомогло б:

- впровадження нових освітніх програм на базі вищих навчальних та наукових закладів з використанням сучасної системи підготовки і перепідготовки кадрів,

- розширення мережі навчальних центрів та забезпечення їх сучасною сільгосптехнікою і обладнанням,

- організаціянавчання та стажування в сільгосппідприємствах, де впроваджені сучасні технології виробництва сільгосппродукції.

Суттєвим фактором є відсутність в Україні великих флагманів сільгоспмашинобудування. Коли ще у 1992-1993 рр. датська філія відомої комбайнобудівної фірми пропонувала організацію збирання сучасних зернозбиральних комбайнів на «Рівнесільмаш», урядовці вважали, що всесвітньо відоме «КБ Південне» створить кращий, найсучасніший вітчизняний комбайн, і Кабінет Міністрів відмовив у гарантіях на кредит датській фірмі. Ми створили славнозвісний «Славутич», попит на який обчислюється лише десятками одиниць через низьку його якість.

Коли НАК «Украгролізинг» у 2001-2002 рр. організувавзбирання комбайнів «Домінатор» фірми «КЛААС» на Павлоградському машинобудівному заводі, влада знайшла привід для закриття цього виробництва. Коли фінська машинобудівна фірма «Вальмет» на початку 90-х пропонувала збирання їхніх, найпопулярніших на півночі Європи тракторів на заводах України, ми вважали, що ні південмашівські ЮМЗ, ні харківські ХТЗ не поступляться їм.

Наслідки такої технічної політики трагічні. І, в першу чергу, для вітчизняного сільгоспмашинобудування.

Вітчизняні заводи потребують технічного переоснащення. В цьому велику допомогу міг би надати лізинг нового обладнання через ПАТ «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг». Сучасне обладнання покращило б якість вітчизняної агротехніки.

Тобто ці процеси взаємопов’язані. І ними більш активно повинно опікуватися наше профільне міністерство - Мінагрополітики України.

Володимир КУЛЬГАВИЙ,

генеральний директор Асоціації аграрних інженерів України