РОЗРАХОВУВАТИ НА УСПІХ МОЖНА ТІЛЬКИ ЗА УМОВИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АПК

24 April, Розділ Новини, переглядів 9 642

Інтеграція. Україна, за прогнозами як наших, так і закордонних держслужбовців, вже «за півкроку» до вступу до СОТ. І одним з найперших питань, що постане перед нами, буде забезпечення гідної конкуренції українських товарів на світових ринках. З проханням розповісти про перспективи вітчизняної сільськогосподарської продукції на зовнішніх (та й на своїх) ринках ми звернулися до першого заступника міністра аграрної політики України Бориса СУПІХАНОВА.

Борисе Карабайовичу, почнімо з головного: як можна охарактеризувати конкурентоспроможність українських продуктів на даному етапі?
– При такій оцінці треба говорити, насамперед, про внутрішній і зовнішній ринки. Щодо зовнішніх ринків, нашим завданням повинно стати розширення присутності продукції українського АПК на них. Незважаючи на ознаки загального нарощування обсягів експорту, можемо назвати лише окремі товарні позиції, за якими Україна посідає провідні місця на світових ринках, – це передусім соняшникова олія та ячмінь, що абсолютно не відповідає аграрному потенціалу нашої держави.
Внутрішній ринок продовольства останніми роками розширюється завдяки зростанню платоспроможності населення. В той же час, споживання основних продуктів харчування є значно нижчим від фізіологічно обґрунтованих норм. Наприклад, якщо у 1990 році забезпеченість м'ясом і м'ясопродуктами становила 68,2 кг/особу, то у 2006 цей показник скоротився до 42 кг/особу, при раціональній нормі споживання 80 кг на особу. Це дає нам впевненість розраховувати на подальше зростання ємності внутрішнього ринку продовольства і насичення його вітчизняними товарами.

А при такій низькій забезпеченості населення продуктами, чи не виникає загроза насичення українського ринку виключно зарубіжними дешевими товарами?
– Потрібно спростувати деякі міфи, що, мовляв, після вступу до СОТ Україна стане звалищем дешевих імпортних продуктів. На сьогодні в Європі немає дешевого якісного продовольства, є дешевий неякісний непотріб, який буде намагатися проникнути на наш ринок, але тут повинні спрацьовувати не конкурентні важелі, а законодавство щодо захисту внутрішнього ринку від неякісної продукції.

Які важелі держава має використовувати для реалізації наших конкурентних переваг?
– Передусім підвищити ефективність національного аграрного виробництва. Адже трудомісткість продукції та ефективність сільськогосподарського виробництва на Україні в рази (а в окремих випадках - в десятки разів) нижча, ніж у інших країнах світу. Наприклад, якщо в США затрати праці на виробництво молока становлять 0,4 год./ц, то в Україні – 8,7. Таким чином, економічна аграрна політика держави сьогодні і на найближчу перспективу повинна мати адресний і прагматичний характер, коли здоровий державний протекціонізм межує із системною роботою щодо підвищення ефективності агропромислового виробництва за рахунок технологічного переоснащення на базі інноваційно-інвестиційної моделі розвитку.

У минулому році на європейський ринок було поставлено української агропродовольчої продукції на 41% більше, ніж у 2005 році. Це свідчить про підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на зовнішніх ринках...
– Загалом, трактування наших успіхів на зовнішніх ринках є неоднозначним. Справді, експорт сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки зростає високими темпами: за 2001-2006 рр. він збільшився майже у 3,5 рази. Навіть у минулому році, коли уряд був змушений обмежити експорт окремих видів зерна, порівняно з попереднім роком за рахунок сприятливої цінової кон'юнктури, його обсяг збільшився на 10% і становив 5,2 млрд. дол. США. По експортно-імпортних операціях забезпечено позитивне сальдо на суму 1,8 млрд. дол. США, при від'ємному сальдо по країні.
В той же час у структурі експорту домінує сировина, тобто ми вивозимо додану вартість, робочі місця і прибутки з нашої країни. Слід особливо наголосити, що потужний експортний потенціал країни практично не працює на зміцнення товаровиробника, оскільки левова частка доданої вартості поповнює рахунки зернотрейдерів і вивозиться з держави.
Для прикладу, лише на експорті зерна в умовах 2005 року зернотрейдери заробили понад 2 млрд. грн., при цьому держава ще й простимулювала їх поверненням податку на додану вартість, а потім вишукувала кошти близько 1 млрд. грн. на виплату дотацій виробникам на 1 га посіву зернових. Таку ситуацію не можна вважати нормальною.
В цьому плані заслуговує на увагу створення механізму співпраці держави та крупнотоварних вітчизняних виробників зерна, які водночас є і потужними експортерами. В даному варіанті преференції держави щодо повернення ПДВ стають однією з форм державної підтримки національного товаровиробника, водночас, поповнюючи державний бюджет та працюючи на розвиток агропромислового комплексу.
Якість зерна, ефективна робота на зовнішніх ринках та мінімізація маржі та інфраструктурних витрат на внутрішньому ринку повинні давати можливість нашим виробникам отримувати не менше 80% від світової ціни. Наші реальні можливості – це 15 - 20 млн. тонн експорту зерна, в тому числі не менше 7 млн. тонн пшениці. Звичайно, це за умови виробництва 45 - 50 млн. тонн зерна в рік.

А що з соняшником, який Ви назвали одним із лідерів експорту?
– Зростаючий попит на насіння олійних культур, зокрема зовнішній, спричинив збільшення посівних площ під соняшник. Це явище можна оцінити виключно як негативне через ґрунтовиснажливий характер культури і спадаючу врожайність. Якщо в базовому 1990 році вироблялося 2,6 млн. тонн насіння соняшнику, то в 2006 році – 5,3 млн. тонн. Для утримання таких обсягів виробництва олійних культур порушені норми сівозміни: замість 10% в структурі посівних площ доходить до 25 і більше відсотків, що не можна оцінити інакше як явищем хижацького використання землі тимчасовими власниками і орендарями.
Тому потрібно підтримувати тенденції останніх років щодо збільшення частки ріпаку і сої в структурі виробництва олійних культур та зменшення площ під соняшником до науково-обґрунтованих обсягів, але й підвищувати врожайність. Україна може вже через 3-5 років досягнути виробництва 10 млн. тонн олійних культур щорічно. А враховуючи конкурентоспроможність олійного насіння і олій на світовому ринку, це позитивно впливатиме на прибутковість галузі.

Потреба в підвищенні врожайності, мабуть, стосується не тільки соняшнику?
– Так, це стосується, наприклад, і цукрових буряків. Оскільки існуючий рівень врожайності не в змозі забезпечити конкурентоспроможність цукру на зовнішньому ринку, де врожайність цукрових буряків коливається від 450 до 600 ц/га. Взагалі, з цукром ситуація повторюється. Після втрати експортних ринків збуту в першій половині 90-х років ціни на внутрішньому ринку на цукор різко знизились. Це призвело до падіння обсягів його виробництва до рівня, нижчого за внутрішні продовольчі потреби. Якщо в 1990 році було вирощено близько 44 млн. тонн сировини, то у 2005 році – 15,5 млн. тонн. Таким чином, суттєво підвищилися ціни на цукор, мотивація до вирощування і переробки цукрових буряків.
В цьому році, вперше за роки незалежності, ми відчули проблему від перевиробництва цукру (понад 600 тис. тонн). Незважаючи на наявність спеціального закону, що регламентує виробництво і реалізацію цукру, динаміка виробничих показників в цій галузі має ознаки стихійності.
Отже, сьогодні маємо падіння цін та певною мірою повторюємо помилки попередніх років. Тому необхідно знайти здоровий компроміс між вимогами Закону України "Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру" та реаліями ринку. А на перспективу треба серйозно реформувати цю галузь з урахуванням досвіду країн Східної Європи.
Перш за все необхідно розробити ряд нормативно-правових актів, спрямованих на виконання вимог Закону України "Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру.
Квоту на виробництво та поставку цукру на внутрішній ринок надавати лише тим підприємствам, які забезпечують оптимальну тривалість цукроваріння, мають стабільні зони бурякосіяння та спроможні знизити витрати на виробництво цукру.

Успіх в конкурентній боротьбі щодо ціни та якості не останнім чином забезпечують новітні та ресурсозберігаючі технології. Чи йде Україна цим шляхом?
– Маємо визнати, що технологічне відставання сільськогосподарського виробництва України у порівнянні з розвинутими країнами залишається значним. Україна програє по головних показниках ефективності виробництва: продуктивності праці, техніко-технологічній забезпеченості, енергоємності, урожайності сільськогосподарських культур, продуктивності худоби.
Катастрофічно зменшуються технічні ресурси господарств, ще не набули широкого впровадження сучасні новітні технології, відсутня система фінансового забезпечення галузі, орієнтована на вступ до СОТ.
Потребує подальшого удосконалення організаційна структура насінництва. Нові сорти повільно впроваджуються у виробництво. За даними Держкомстату, в 2006 році сортами сільськогосподарських культур, зареєстрованими до 1990 року, засівалось 42% ячменю озимого, 77% вівса, 55% гречки, 34% кормового буряку, 92% люцерни, 73% конюшини, 95% еспарцету.
Для виправлення ситуації необхідно забезпечити виконання положень програми розвитку селекції та насінництва сільськогосподарських культур до 2010 року.
Щорічно Україна втрачає близько 30% врожаю від шкідників, хвороб та бур'янів. В той же час, технологічно ми на 90% залежні від імпортних хімічних засобів захисту рослин. Тому вихід вбачаємо в створенні спільних підприємств з виробництва на базі вітчизняних хімічних заводів високоефективних пестицидів.
Результатом недосконалості технологій є не тільки низька економічна результативність сільськогосподарського виробництва, але й низький рівень оплати праці на селі. Зрозуміло, що ми не зможемо розраховувати на притік кваліфікованих кадрів в аграрну сферу за умови, коли заробітна плата тут є майже вдвічі нижчою, чим в цілому по економіці.
Та й що казати про новітні технології, якщо елементарних правил не дотримуються: у переважній більшості господарств порушуються елементарні вимоги щодо структури посівів, збереження та підвищення родючості ґрунтів, організації і технології вирощування сільськогосподарських культур.
За останні 10 років внесення мінеральних добрив скоротилося в 10 разів, а органічних добрив – у 7 разів. Фактично припинилось вапнування кислих і гіпсування солонцюватих ґрунтів – у 2005 р. порівняно з 1990 р. площі хімічної меліорації зменшились у 60 разів. Скоротились обсяги лісомеліоративних і протиерозійних робіт. У результаті активізувалася деградація земель, зростає інтенсивність ерозійних процесів.
Порушується баланс поживних речовин у ґрунтах. Середньорічний недобір сільськогосподарської продукції в перерахунку на зерно, внаслідок зменшення внесення мінеральних добрив, становить понад 18 млн. тонн.
За даними Інституту агротехнології та біотехнологій, майже третина ґрунтів деградує через брак добрив (вноситься лише 25-30 кг мінеральних добрив на гектар). Розораність полів складає до 70%, тоді як світова норма – від чверті до третини загальної площі.
Тому, на сьогодні нам потрібно працювати, перш за все, над удосконаленням законодавчої бази з цих питань: про консервацію земель, про державну агрохімічну паспортизацію земель та ін.
Одним із шляхів посилення конкурентних переваг є перехід від традиційного до органічного землеробства. Україна за своїм природно-кліматичним та ресурсним потенціалом має можливість зайняти одне з провідних місць серед виробників органічної продукції.
На сьогодні в Україні нараховується лише 70 сільгосппідприємств, які здійснюють свою діяльність за принципами органічного господарювання у відповідності з діючими міжнародними стандартами. Але цього вкрай замало.
З метою подальшого розвитку органічного руху в Україні Мінагрополітики розроблено проект Закону України "Про органічне сільське господарство". Його прийняття дасть змогу збільшити обсяги виробництва екологічно чистої, конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції, прискорити насичення внутрішнього ринку високоякісними продуктами харчування.

А чи конкурентоспроможна нині продукція тваринництва?
– Середньорічне виробництво м'яса підтримувалося виключно за рахунок скорочення поголів'я худоби і птиці в усіх секторах сільського господарства. В таких умовах середньорічний експорт худоби, м'яса і м'ясних виробів в перерахунку на м'ясо у забійній масі складав 168 тис. тонн на рік, а дефіцит ресурсів частково покривався за рахунок імпорту. Якщо в 2003 році експорт дещо перевищував обсяги імпорту м'яса, то у наступний період йде суттєве зростання імпорту.
Розглядаючи ситуацію з ресурсами м'яса в Україні, слід звернути увагу на мотивацію імпорту, яка базується на демпінгових низьких цінах імпорту продукції та можливостях перепродати її за більш високими на внутрішньому ринку і на експорт в Російську Федерацію та інші країни СНД.
Не важко уявити якість продукції, якщо вона систематично протягом 4 років цінується на порядок нижче від нормальних цін у світі. Маніпуляції з якістю стали приводом для того, щоб Російська Федерація скоротила імпорт м'яса з України з 2005 по 2006 рік у 26 разів. Велике занепокоєння викликає ситуація на ринку свинини, що постачається по імпорту за демпінговими цінами. Нічим не виправданим є імпорт м'яса та субпродуктів птиці з різних країн світу, зокрема з Європи – 68,2 тис. тонн (395 дол. США за 1 тонну). Тому на додачу до підвищення ефективності внутрішнього виробництва ми будемо посилювати заходи щодо захисту внутрішнього ринку методами Світової організації торгівлі.
Аналіз структури і напрямів експорту молока показує його залежність від країн СНД. Суттєві втрати експорту в 2006 р. відбулися саме через блокування Російською Федерацією експорту сирів твердих, на чому Україна втратила 176 млн. дол. США, масла вершкового – на 20 млн. дол. США за рік. Це дає підстави стверджувати, що питання конкурентоспроможності молочної галузі значною мірою перебуває в площині якості та безпечності відповідної продукції.
Імпорт продуктів харчування на митну територію України має тенденцію до зростання, і ця проблема потребує невідкладного розв'язання. Держава, зі свого боку, збільшує увагу до питань захисту внутрішнього ринку, зокрема тваринницької продукції.
Але своє слово повинні сказати і виробники сільськогосподарської продукції, бо конкурувати з нашими європейськими сусідами при собівартості вітчизняного м'яса 5 - 7 грн. за 1 кг практично нереально.
Тривожним є й той факт, що три чверті продукції надходить від господарств населення, що практично позбавляє цю галузь перспектив конкурентоспроможності.
Разом з тим, у 2006 році відновлено позитивні тенденції в свинарстві, а також продовжено технологічний прорив у галузі птахівництва, де маємо високоефективне виробництво продукції на рівні світових стандартів, яка є конкурентноздатною як за ціною, так і за якістю.
Зазначена галузь також є показовою щодо використання ефекту вертикальної інтеграції, коли результати господарювання примножуються за рахунок переробки і маркетингу продукції птахівництва. І це повинно стати прикладом для інших галузей та напрямів агропромислового виробництва.
Є й інші приклади, коли використовуються переваги високотоварного виробництва – будується низка ферм, розрахованих на поголів'я великої рогатої худоби 2-2,5 тис голів, реалізуються інвестиційні проекти в галузі індиківництва, кроликівництва та інших.
В цілому, впровадження інвестиційних проектів у будівництво та реконструкцію свинарських комплексів і ферм планується провести до 2009 року на 452 об'єктах, із яких 137 вже введено в дію, проектною потужністю 264,7 тис. головомісць, де враховані нові вимоги виробництва свинини.
До кінця нинішнього року планується ввести в дію 228 комплексів і ферм проектною потужністю 338,7 тис. головомісць. Це дасть можливість збільшити виробництво свинини з використанням сучасних технологій більш як на 100 тис. тонн.
Племінна база тваринництва – основа якісного поліпшення галузі. Широке використання тварин з високими продуктивними ознаками для відтворення та виробництва продукції повинне забезпечити рентабельність галузі.
Слід зазначити, що з метою стабілізації розвитку молочного скотарства Міністерством розробляється відповідна Програма, якою передбачається подальший розвиток великотоварного конкурентоспроможного виробництва молока та м'яса із застосуванням новітніх технологій та залученням вітчизняних та іноземних інвестицій. Змінюються підходи бюджетної підтримки галузі, які спрямовуються на нарощування поголів'я корів, збільшення виробництва молока та м'яса за рахунок підвищення їх продуктивності.
Отже, для зростання конкурентоспроможності продукції необхідно подолати технологічну і технічну відсталість галузі, і на цій основі досягти високої рентабельності виробництва, значного підвищення продуктивності праці та покращення якості виробленої продукції. Це дасть змогу формувати фінансові джерела для утримання і розвитку інфраструктури села, створення несільськогосподарських робочих місць, розвитку сільської місцевості. Одним із дієвих шляхів вирішення цих питань має стати підвищення інвестиційної привабливості галузі.
Нам необхідно, врешті-решт, поширити механізм лізингу на закупівлю племінних тварин. Це дасть змогу швидше відтворювати великотоварне виробництво, підвищувати продуктивність та економічну ефективність галузі.

В основному Ви говорили про зниження собівартості і підвищення якості. А які ще фактори впливають на конкурентноздатність українського сільгосппродукту?
– Наразі вітчизняний ринок сільськогосподарської продукції значною мірою ще залишається стихійним, не вистачає ринкової інфраструктури, недостатньо розробленою є правова база, не вдається налагодити масштабну біржову діяльність, бракує інформаційної та комунікаційної складової організованого ринку сільськогосподарської продукції, зберігається значний тіньовий сектор.
Пріоритетним напрямом підвищення конкурентоспроможності є удосконалення фінансово-економічних умов господарювання сільгосппідприємств, зокрема формування доступу до фінансових ресурсів, системи державної підтримки та удосконалення умов оподаткування.
Через неефективність фінансових ринків в аграрному секторі повільно відбувається оновлення і відтворення основних фондів, не вирішується проблема фінансування оборотних засобів, високими є ризики сільгосптоваровиробників. В Україні низькими темпами зростає страхування сільськогосподарських ризиків. Ринок фінансового лізингу не в змозі вирішити повною мірою проблему оновлення основних фондів.
Мінагрополітики працює над підготовкою змін до діючого законодавства, спрямованого на зниження податкового навантаження на лізингодавців та лізингоодержувачів у АПК, зміною схеми підтримки лізингових операцій у АПК в бік пріоритетного фінансування сільгоспвиробника-отримувача техніки, розвитку кооперативної кредитної системи. Ведеться робота по удосконаленню програм страхування посівів сільгоспкультур та тварин, системи обслуговуючої кооперації.
Враховуючи, що терміни дії спеціальних режимів оподаткування сільськогосподарських товаровиробників податком на додану вартість закінчуються у січні 2008 року, відпрацьовуються механізми адекватного збільшення обсягів прямої державної підтримки розвитку підприємств АПК на фінансування важливих програм: докорінного поліпшення земель, збереження довкілля, виробництва екологічно чистої продукції, кадрового забезпечення галузі, підтримки виробництва продукції рослинництва і тваринництва, здійснення товарних і фінансових інтервенцій на аграрному ринку та інші.
Одним із чинників підвищення якості та безпеки продукції вітчизняного виробництва та підвищення її конкурентоспроможності є впровадження на підприємствах харчової промисловості міжнародних систем управління безпечністю та якістю харчової продукції. На часі питання оснащення і акредитації державних лабораторій в сфері контролю якості продукції сільського господарства з урахуванням досвіду ЄС. Зважаючи на те, що фінансування таких заходів відноситься до «зеленої скриньки» в класифікації СОТ, необхідно забезпечити адекватне бюджетне наповнення відповідних програм. Сучасні методи контролю мають стати доступними і максимально наближеними до виробників.
Одним з напрямів у виробництві конкурентоспроможної продукції є розвиток дешевих альтернативних видів палива.
Передумовою є загальносвітова тенденція посилення ролі сільського господарства в забезпеченні потреб в енергетичних ресурсах. Мова іде не тільки про можливість самозабезпечення агровиробників паливом, але і про значне підвищення економічної віддачі від вирощування «енергетичних» культур, яке вже відбулося і яке може бути закріплене найближчими роками. Насамперед, йдеться про такі культури як ріпак і кукурудза.
Все це основні складові, які визначають конкурентоспроможність продукції агропромислового комплексу. Але ця проблема охоплює більш широкий спектр питань. Вони знайшли своє відображення у Комплексній програмі розвитку українського села на період до 2015 року.
Підсумовуючи, скажу, що вступаючи до СОТ, Україна приймає на себе певні зобов'язання, але і отримує перспективи збуту вітчизняної сільськогосподарської продукції на зовнішніх ринках. Проблема полягає в тому, що інші країни і компанії, що експортують продукцію до України, додатковими можливостями скористаються, і ми вже відчуваємо посилення тиску імпортної продукції на наш ринок. Але залишається питання, чи зможемо скористатись своїми перевагами: ніхто нас не буде запрошувати постачати овочі до ЄС, молокопродукти до Росії або цукор в азіатські країни. Нам самим необхідно довести, що наша продукція може і повинна бути присутньою на цих ринках – довести як якістю, так і ціною.

Підготував Павло МОРОЗ