- Новий підхід до виробництва молока
- Виробництво агропродукції в Україні зростає
- В Україні зросло поголів’я корів на 1,3%, свиней – на 2,7% та птиці – на 8,7%
- Розіп’яті на колоскові
- Комплексна програма підтримки розвитку українського села на період до 2015 року
Збувати хліб за кордон — діло нехитре...
Михайло ОДІНЦОВ,
доктор економічних наук, професор.
м. Черкаси.
Комусь, схоже, дуже вигідно витіснити багату на продовольчі ресурси Україну зі світового ринку продуктів.
У МЕНЕ запитання: а чи нашим новоявленим «реформаторам» відома концепція економічного зростання, викладена в «Економікс» Макконнелла і Брю, «Макроекономіці» Семюелсона і Нордгауса, Дорнбуша і Фішера і, звичайно, «Макроекономіці» Менкью? Мабуть, ні. Бо якби опанували хоча б одним із названих підручників західних авторів, окремі з яких стали лауреатами Нобелівської премії з економіки, то зрозуміли б: ніхто у світі не заморожує зарплату і пенсію для виходу економіки із кризи. Або збагнули хоча б таку елементарну річ: попит стимулює пропозицію.
На моє тверде переконання, саме «реформатори» (відомі і не зовсім) продалися за своє особисте збагачення західним консультантам і діють у напрямку повного знищення економіки України.
ПІДВИЩЕННЯ цін на продовольчі товари та комунальні тарифи спрямоване на тотальне збіднення населення, вилучення його із продуктивної діяльності та участі в управлінні державою, приречення всієї нації на життя із простягнутою рукою…
Усі ініціативи уряду ніби скеровані не на відродження, а на знищення економіки країни. Мізерні вливання інвестицій у вигляді траншів МВФ, податки на пенсії та інші винаходи «реформаторів» повністю суперечать світовій практиці і логіці механізмів економічного зростання.
Президент, а за ним і Прем’єр неодноразово заявляли: прорив економіки України можливий за рахунок аграрного сектору. Згадується при цьому ще програма розвитку економіки країни до 2020 року, зміст якої нікому не відомий і яку мало хто бачив.
Здійснити прорив національної економіки пропонується шляхом нарощування виробництва, а також експорту зерна і насіння соняшнику. І жодного слова — про відновлення робочих місць, підвищення доходів населення, хоча саме в аграрному секторі економіки приховані надзвичайно потужні резерви.
«Реформаторам», схоже, не відомі аксіоми світової економічної науки і практики: основними рушіями економічного зростання національної економіки є робоча сила, капітал, земля і підприємницька здатність.
Як бачимо, на першому місці — людський фактор.
Сьогодні в Україні налічується 20,5 млн осіб працездатного населення. До цієї цифри входить 5,3 млн осіб міського і 2,2 млн сільського економічно не активного працездатного населення. Крім того, в державі налічується 1,5 млн безробітних. Таким чином, у створенні валового національного продукту в країні не беруть участі 9 млн працездатних українців, яких потрібно забезпечувати всім необхідним.
У створенні валового національного продукту за видами економічної діяльності бере участь: у промисловості — 2 млн 825 тис., сільському господарстві — 660 тис., будівництві — 380 тис., торгівлі і ремонті — 1 млн 166 тис., транспорті — 860 тис., закладах харчування — 135 тисяч осіб. Тобто всього у виробничій сфері зайнято 6 млн 26 тисяч працездатного населення.
Крім того, 4,1 млн осіб працює у невиробничій сфері: у державному управлінні і обороні — 1 млн 25 тис., освіті і науці — 1 млн 669 тис., охороні здоров’я — 1 млн 225 тис., мистецтві і спорті — 202,3 тисячі. Таким чином, 6 млн працівників виробничої сфери повинні утримувати на своїх плечах 9 млн економічно не активного, 4 млн невиробничого та ще 24 млн осіб непрацездатного населення.
Вислів «Один із сошкою, а семеро з ложкою» — це про нас, нинішніх. І таке спотворене співвідношення повністю організоване новітніми «реформаторами».
Справа ще й у тому, що у шести мільйонів реальних утримувачів нації середньомісячна зарплата становить: у робітників промисловості — 4000, сільських працівників — 2600 гривень. Найвищу середньомісячну зарплату, зважаючи на «дуже велику складність роботи і значний ризик», відважують собі працівники банківської і фінансової сфери — 7000 гривень.
Мало того, що виробничу сферу економіки забезпечує лише 30 відсотків економічно активного населення, доходи цієї групи не заохочують до продуктивної праці, порушуючи згаданий вище закон економіки: попит стимулює пропозицію.
Слід наголосити на тому, що попит повинен бути платоспроможний, аби кожна людина за рахунок своїх доходів від праці задовольняла найнеобхідніші життєві потреби і викликала пропозицію необхідних товарів.
ОСОБЛИВО важливим фактором, який має український народ і потенціал якого значно потужніший, ніж у багатьох європейських країнах, є земля.
Площа сільськогосподарських угідь країни становить 42 млн га, із них під ріллею зайнято 32,5 млн га. Пересічно на одного українця припадає понад 0,75 га орної землі. Однак цей важливий ресурс нації поки що навіть не забезпечує раціонального рекомендованого медициною харчування населення. Посідаючи провідні місця на світовому ринку зерна і соняшникової олії, держава не забезпечує власний народ продуктами, рекомендованими Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) (табл. 1).
Так, за два останні роки вартість раціонального рекомендованого медициною продовольчого споживчого кошика здорожчала із 977 до 1533 гривень, або у півтора разу. За цей же період вартість фактичного споживаного населенням країни набору продуктів зросла із 696 грн до 1121 грн, тобто в 1,6 разу.
2013 року прожитковий мінімум складав 1218 грн, із вересня 2015 р. він підвищений до 1378 грн, тобто зріс на 12%. Бюджетом на 2016 рік планується цю суму збільшити до 1450, а на кінець року — до 1550 гривень.
Якщо до вартості фактичного споживчого кошика продуктів — 1121 грн додати місячну вартість комунальних послуг на одну особу у сумі 1400 грн, то необхідні мінімальні витрати середнього українця лише на продукти харчування і житло повинні становити в межах 2500 грн. Узагалі ж вартість продовольства у вартості всього споживчого кошика не повинна перевищувати 40%. Саме такого співвідношення дотримуються сусідні з Україною Польща, Угорщина, Чехія та інші країни. Отже, вартість усього споживчого кошика в Україні повинна сягати 3800 гривень. Такій сумі мають відповідати і мінімальний прожитковий мінімум, і пенсія. Тоді не треба було б для мільйонів українців вишукувати за рахунок держбюджету субсидії, які насправді стають коритом для наживи чиновників.
Можновладці усіх рангів трублять, що економіка країни не має економічних статків для таких мінімумів. Моя відповідь на цей трубіж така: не треба роками гратися з Податковим кодексом, винаходячи вигідні для олігархів податки. Пристосуйте до українських дохідних реалій податкові системи: 4-ступінчасту канадську, комбіновану на п’ять зон німецьку, 7-ступінчасту Франції, США і нарешті 2-ступінчасту Польщі. Не треба ламати поважні голови над тим, як, централізувавши податки у Києві, ділити потім їх регіонам залежно від їх прихильності до нинішнього уряду, що вже втратив довіру народу.
ЯКІ Ж РЕАЛЬНІ ШЛЯХИ, що можуть дати можливість зрушити виробництво, завантажити роботою непрацююче населення, привести до економічного зростання країни?
Передовсім слід почати негайно створювати аграрні кластери. Тільки в такому разі виробники сільськогосподарської продукції матимуть право не продавати свою продукцію нижче її собівартості — за цінами, нав’язуваними посередниками-монополістами. Якщо ми йдемо до Європи, то чого ж із вуст наших можновладців навіть не чути слово «кластер», яке ще 2007 року проголошене Європейським кластерним меморандумом.
Порівняйте: якщо в європейських країнах кінцева реалізаційна ціна сільгосппродукції сягає до 60%, то українські виробники рослинницької продукції отримують лише 20—25%, молочної і м’ясної продукції — до 30%. Застосування справедливого ціноутворення і досягнення на цій основі питомої ваги продукції рослинництва до 40, а тваринництва до 50% кінцевої ринкової ціни забезпечить зростання чистого доходу аграрного сектору економіки майже удвічі — із 44 до 82 мільярдів гривень. Відповідно заробітна плата виробників основних тільки видів продукції зросте із 4,2 до 6,8 млрд, тобто в 1,6 разу. Тоді відпаде необхідність субсидій для мільйонів українців.
Додатковий фонд заробітної плати, який виникає при цьому, спроможний за існуючого рівня середньомісячної зарплати 2570 гривень створити робочі місця для 50 тисяч осіб у рослинництві і 34 тисяч — у тваринництві, тобто додатково для 84 тисяч чоловік.
При цьому з’явиться можливість повністю задіяти наявний зерновий потенціал країни, необхідний, зокрема, для відродження і розвитку тваринницької галузі. А це — стратегічне завдання для України з огляду на нинішні реалії. Якщо сьогодні зі спожитих середнім українцем за рік 54 кг м’яса всього 15 кг припадає на свинину, то поляки вже споживають її 51 кг, німці — 56, австрійці — 66, серби — 65 кг. Узагалі ж Україна нині виробляє всіх м’ясних ресурсів 2,3 млн тонн, а для раціонального споживання м’ясних продуктів необхідно 3,3 млн тонн, тобто нам треба наростити ще 1 млн тонн.
Такого обсягу за короткий час можна досягти за рахунок нарощування виробництва свинини, позаяк саме свинарство — найскороспіліша галузь тваринництва.
В КРАЇНІ є всі можливості за нетривалий термін організувати аграрні кластери як добровільні об’єднання виробників свинини, переробних підприємств, торгівлі, освіти, науки і влади. Об’єднуючою основою таких кластерів чи спілок, асоціацій, виробничих кооперативів та ін. (суть, зрештою, не у назвах, а у функціях) можуть стати діючі сільськогосподарські підприємства — свинарські репродуктори, у яких на сьогодні у наявності близько 250 тис. маточного поголів’я. Така ж його кількість, до речі, є у фермерів і населення. Вже зараз весь сектор свинарства відтворює близько 8 млн голів приплоду і виробляє 700 тис. тонн свинини.
У державі щороку виробляється в середньому 60 млн тонн зерна. З цього обсягу вже понад половина експортується. І що ж? Чи позначився цей зерновий експорт на економічному стані українського села, України в цілому? Отож-бо!
Моя точка зору така: не можна перетворювати житницю Європи у її сировинний придаток, до чого підштовхують нас доморощені «реформатори»!
На моє тверде переконання, якщо організувати свинарські кластери і створити їм умови для нарощування продукції, мати 4 млн тонн зерна як суміші пшениці, ячменю, зернобобових, кукурудзи у відповідній пропорції, то за 180 днів можна отримати додатково 700 тис. тонн свинини і досягти споживання населенням м’ясних продуктів до 3 млн тонн, або по 70 кг у середньому на одну особу замість нинішніх 54 кг.
При кластерній організації виробництва реалізаційна ціна для сільськогосподарських виробників зростає до 50-60 відсотків кінцевої ринкової ціни продукту разом зі зниженням кінцевої ціни для споживача. Таким чином 700 тис. тонн додаткової свинини дали б 13 мільярдів гривень зарплати, відповідно близько двох мільярдів податків на зарплату та 5 мільярдів гривень нарахувань соціального внеску.
До виробництва такої кількості свинини доведеться додатково залучити 28 тисяч людей із числа сьогодні економічно не активного та безробітного населення.
НАСТУПНИЙ важливий невикористаний ресурс аграрного сектору економіки — молочна галузь. 2012-го Україна мала 3 млн 74 тис. корів, із них 565 тис. у сільськогосподарських підприємствах і 2,5 млн у населення. На сьогодні після скорочення поголів’я є 2 млн 550 тис. корів, із них усього 575 тис. у населення і фермерів та близько 2 млн у сільськогосподарських підприємствах. При середньорічних надоях на корову 5 тис. кг маємо 11,4 млн тонн молока, що дає можливість забезпечувати його споживання на одну особу на рівні 240 кг за рекомендованих медициною норм 380 кг.
За належної уваги держави до цієї галузі за рік можна наростити близько 15 відсотків поголів’я, тобто мати ще 380 тисяч корів, і виробити близько двох млн тонн молока, а також 100 тис. тонн яловичини. Це дасть можливість збільшити річне споживання молока на одну особу з 240 до 312 кг. Щоб утримувати близько 3 млн корів, необхідно збільшити кормову групу культур (на сіно, зелені корми, сінаж) у межах 4,4 млн га за наявних 2,1 млн га.
За сучасної структури використання орних земель у країні зайнято під кукурудзою 4,7 млн га, соняшником — 5,2 млн га, ріпаком — 0,9 млн га, тобто всього під цими культурами перебуває майже 11 млн га, або 40 відсотків усіх орних земельних угідь. Така структура ведення рослинництва на основі монокультур у перспективі призведе до зниження родючості земель і навіть виведення великих їх площ із сільськогосподарського використання.
Нашим «реформаторам» слід засвоїти ще таку аксіому: одне робоче місце у тваринництві створює 4-5 в інших галузях економіки.
ПОСТАЄ питання: хто ж повинен розробляти і здійснювати реальну програму економічного зростання в Україні? Звісно, не національна рада чиновників, не адміністрація Президента, не челядь Кабінету міністрів і навіть не Верховна Рада. В розвинених європейських державах програми розвитку країни розробляють групи фахівців: у Франції — Генеральний комісаріат планування при президенті; у США, Канаді, Німеччині, Китаї, Японії — економічні бюро та інші органи. Розроблені програми розглядаються вищими органами влади і приймаються до виконання у директивному порядку чи як рекомендації.
Мною викладена тільки незначна частина можливих (і невідкладних!) перетворень в аграрному сегменті країни. Не тих «прискорених» і «приблудних», які за підказки одіозних «реформаторів» ледь не довели багатостраждальне сільське господарство до краю.
Без обґрунтованих і результативних (причому — негайних!) перетворень на селі нас не зрозуміють не лише в Європі, а й у світі. А ще вважаю за злочин чекати страшного кінця цих провальних для країни нинішніх «реформ».
//www.silskivisti.kiev.ua/19334/index.php?n=30110
