Хліб є, та кебети нема

25 July, Розділ Новини, переглядів 1 609

Який українець, задивляючись на пшеничні поля, не радіє врожаю або ж не сумує з приводу недороду? Адже хліб — основа життя. І логіка проста: чим його більше, тим заможнішими мають бути українці, багатшими села. Ще років десять тому про 60-мільйонні врожаї і не мріяли, а тепер це норма. І кажуть, що вже найближчим часом цифру, імовірно, буде подвоєно. Проте хліба більшає, а ми біднішаємо. Не можемо втримати коровай — чи від його ваговитості, чи від слабкості в руках. Більша частина вирощеного вже навіть не струмочками, а ріками тече за кордон, замість того щоб, трансформувавшись у високоякісні та недорогі ковбаси, сири та інші харчі, знайти місце на столах українців та заможних іноземців.
УКРАЇНА у 2015/2016 маркетинговому році побила рекорд експорту зерна, реалізувавши його на зовнішніх ринках 39,4 млн тонн, що майже на 5 млн тонн більше, ніж попереднього сезону. Зокрема, пшениці вивезено 17,35 млн тонн, кукурудзи — 17,39 млн, ячменю — 4,4 млн, інших зернових культур — 256 тис. тонн. А проти 2010/2011-го маркетингового року показник експорту зріс утричі.
Цьому рекорду радіють чиновники і зернотрейдери, проте селяни, а також дрібні та середні сільгоспвиробники розуміють, що він є ганьбою державної аграрної та соціальної політики, бо обсяги вивезеного аж ніяк не відповідають рівню життя населення та стану сільських територій. У чверті всіх українських сіл народжуваність майже нульова. Щорічно з карти України зникає 29 сіл, у 369 не проживає ні душі, тобто це кандидати на зняття з адміністративного обліку. Частка сільського населення серед безробітних — 40%. У третині сільських населених пунктів узагалі нема суб’єктів підприємництва. Чому ж ми такі бідні? Самі знаєте, чому. Бо, по-перше, не спромоглися за 25 років створити ефективний механізм розподілу прибутків від усього, що дає наша земля. Адже 70% надходжень від нашого експорту осідає в кишенях трейдерів. А по-друге, торгівля лише сировиною — заздалегідь програшний варіант. Попри те, що у світі не вистачає збіжжя, ціни на нього протягом останніх років невпинно падають. Наприклад, якщо за чотири місяці нинішнього року Україна експортувала зернових на 1,93 млрд дол., то і за той же період 2013-го за такий же обсяг проданого вторгувала майже стільки ж — 1,94 млрд дол. У 2012 році від експорту збіжжя було одержано 18,2 млрд дол., а в 2014-му — 16,7 млрд. Порівняйте: 32 млн га орних земель в Україні і 2,3 млн — у Нідерландах. Тим часом щорічна середня вартість аграрного експорту з цієї країни становить 100 млрд доларів! Бо все, що вирощується на голландських угіддях, переробляється, упаковується і лише тоді реалізується. Тобто наші золоті чорноземи практично працюють вхолосту.
За великим рахунком, торгівля зерном на зовнішніх ринках — не такий уже й великий гріх, але за умови, що це не стає самоціллю. У великих обсягах реалізують збіжжя за кордоном високорозвинені США, Канада, Франція, Англія, але експорт там поєднується з глибокою переробкою, до того ж ринок зерна перебуває в руках фермерів, а не зернотрейдерів. У нас же аграрії одержують, що з носа впаде, — 30-40 відсотків кінцевої вартості продукції. Проте нова влада й досі не опанувала азів західного аграрного менедж-менту і продовжує тримати курс на збереження сировинного напряму АПК. А тому в Україну, як мухи на мед, злітаються все нові транснаціональні компанії. У березні цього року фірма Noble Agri, яка належить китайцям, відкрила свій перший зерновий термінал. У червні будівельники здали перевалочний комплекс для фірми «Бунге», а на початку липня перше зерно прийняв річковий термінал «Нібулону» у Вознесенську на Південному Бузі. Нагадаємо, що найпотужнішими зернотрейдерами, які працюють в Україні, є ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (ДПКЗУ), «Кернел», «Нібулон», «Каргілл», «Укрлендфармінг», «Луї Дрейфус Україна Лтд», «Бунге», ТОВ «Гранум Інвест», «Вторметекспорт, COFCO Agri Ukraine». Лідер серед трейдерів — ДПКЗУ. Ця структура свого часу хоч і створювалася для того, щоб захищати інтереси держави та аграріїв на ринку зерна, сьогодні працює виключно на приватну кишеню: слово «державна» в її назві лише для краси. Аграрний фонд теж суттєво не впливає на ринок зерна. Цьогорічні форвардні закупівлі збіжжя на суму 1,14 млрд грн ситуації на ринку не змінили. Словом, ціни на врожай з початком жнив почали стрімко падати.
— ЯК ЗАВЖДИ, у нас хочуть забрати вирощене за безцінь, — нарікає Володимир Голованьов, директор сільгосппідприємства «Торецьке» Добропільського району Донецької області, яке розташоване за кілька кілометрів од передової. — Щодня ціни на всі культури опускаються на 100-200 гривень. Якщо місяць тому за тонну пшениці давали 4100-4150 гривень, то зараз — на тисячу менше, горох коштував 8000, тепер — близько 6000. Тому ми ніяк не можемо вилізти з ями. Грошей на жнива не було, кредитів ніхто не дав, отож усе, що виручаємо за зерно в режимі «з коліс», іде на збирання та підготовку до наступної посівної. Іще одне. Держава раптом вирішила подбати про дороги, яких уже нема. Якщо раніше автопоїзди трейдерів навантажували по 35-37 тонн збіжжя, то зараз — по 20-23 тонни, бо в разі перевищення норми їх штрафують. А витрати за логістику лягають на наші плечі. Якщо торік вартість транспортування однієї тонни зерна до Маріуполя становила 250 гривень, то нині підскочила до 450-500. Тобто шкурка вичинки не варта...
— Жнива йдуть важко, попри старання не можемо забезпечити потрібних темпів, — розповідає директор ТОВ Ольвія Приазовського району Запорізької області Анатолій Тиховод. — Горох виляг, а тому його доводиться збирати в одному напрямку, комбайн іде в один бік, а потім холостим ходом повертається назад. Тож операція дуже витратна. Техніки не вистачає, найняв два комбайни. Ціни на збіжжя різко обвалилися. За тонну пшениці дають 3100 гривень, за ячмінь — близько 3000, горох — 7000-7300. Свого часу ми стали співзасновниками міжгосподарського аграрного обслуговуючого кооперативу «Козацький», який створили, аби формувати великі партії зерна. Але масові культури — пшеницю, кукурудзу, ячмінь — продавати через цю структуру поки що не вдається. А що стосується так званих нішевих, то іноді домовляємося між собою, щоб вийти на ринок, як мовиться, одним полем. Вважаю, що кооперативну співпрацю треба розвивати. Якщо держава і справді вбачає у нас, аграріях, своїх партнерів, то має повернути пільговий режим адміністрування ПДВ, але за умови, що ці гроші будуть використовуватися тільки для розвитку кооперації. Це стимулювало б аграріїв об’єднуватися в переробні кооперативи. І тоді країна торгувала б не сировиною, а продуктами з високою доданою вартістю.
Зібрали ячмінь, горох і ріпак, почали молотити пшеницю. Врожай хороший, але ціни дуже погані, — нарікає голова агрокооперативу «Перемога» Тростянецького району Вінницької області Микола Панасюк. —Посередники пояснюють це падінням долара, але якщо так, то чому підскочили ціни на пальне? До жнив солярку купували по 13 грн за літр, а зараз — по 17. Те саме з вартістю електроенергії, газу, міндобрив. У той же час податкове навантаження збільшили в 20 разів. Як же ми зможемо конкурувати з європейським фермером, який одержує дотацію по 350 євро на гектар? Мабуть, уряд зацікавлений у тому, щоб зникли невеличкі та середні господарства, на котрих тримаються села, підсумовує аграрій.
Не важко передбачити, що буде далі: новий експортний рекорд і новий виток зубожіння села. Під завісу війни та європейських реформ українське село знищується швидшими темпами, ніж раніше. Цю небезпеку мають усвідомити не тільки селяни, а й усе українське суспільство...

Олександр КАРПЕНКО. Сільські вісті