Олександр Демидов: «Роботи – непочатий край»

А й справді, експортуючи пшеницю в різні країни світу, Кабінет Міністрів радянської країни добре знав ціну українського зерна. Знали її і науковці, і сільгоспвиробники, пишаючись своїми селекційними досягненнями, високими врожаями культури і якістю її зерна. Тому й не шкодувались гроші для наукових досліджень.

Миронівська селекційно-дослідна станція мала на той час всі умови для результативної роботи: найкраще обладнання, найліпше оснащені лабораторії, родючі землі, а головне – досвідчений і напрочуд творчий колектив селекціонерів на чолі із Василем Миколайовичем Ремеслом. А маючи відповідне ставлення з боку держави, вчені, агрономи, механізатори станції просто не могли не відповідати покладеній на них відповідальності. Як результат, за багаторічну історію свого існування колектив колишньої станції, а тепер інституту, створив і передав на державне сортовипробування понад 300 сортів 19 сільськогосподарських культур, а планеті презентував буквально шедеври світової селекції – сорти озимої пшениці Українка та Миронівська-808.

Чимало змінилося в установі за роки перебудови і незалежності. Причому, не на краще. Та у будь-кого є право на шанс. І у відомого інституту він з’явився торік, коли працівникам представили їхнього нового керівника – досвідченого менеджера, серйозного та вимогливого управлінця, людину, що добре знайома з наукою - доктора сільськогосподарських наук Олександра Демидова.

- Для мене було великою честю, коли президент НААН Ярослав Гадзало, після кількох зустрічей і співбесід, все ж саме мені запропонував очолити інститут, - пригадує Олександр Анатолійович. – Думаю, таке рішення було прийняте тому, що колектив МІП має високий науковий хист, але не обізнаний у хитрощах сучасного ринку. А час вимагає не лише створювати високоякісний продукт, а й активно його пропагувати. І це чи не головне завдання, яке я перед собою поставив.

- Пригадуєте, що найбільше вас вразило і що засмутило, коли ви почали вивчати стан речей в МІП?

- Вразили умови роботи науковців, відверто кажучи. Ці люди – справжні фанати своєї професії. За будь-якої погоди, за будь-якого настрою, фактично без державної допомоги, а протягом останніх років фінансування аграрної науки невпинно зменшується, вони продовжують творити дива. Адже практично щороку наші лабораторії передають на сортовипробування одразу кілька сучасних сортів пшениці, ячменю, тритикале, а ряд із них поповнюють Державний реєстр сортів країни. Всі новостворені сорти мають високий генетичний потенціал продуктивності, підвищену стійкість до екстремальних умов довкілля, високу якість зерна. А отже, затребувані у аграріїв.

Ще один позитивний момент, який я відмітив, - компактне і дуже зручне розташування земельних ділянок для ведення науково-дослідних робіт.

Взагалі ж у селі Центральне (Миронівський район Київщини), де власне розміщено будівлі МІП, все нагадує про радянські часи: і будівля інституту, і його науково-технічна база. Один фітотрон чого вартий! Свого часу він був зведений, аби селекціонери могли випробовувати культури при штучно створеному кліматі - при сильному морозі, нестерпній пустелі або штормовому вітрі та граді… Нині - це такий собі пам’ятник минулим часам. І його вже відновити неможливо. Як і всю іншу, збіднілу в науковому сенсі, базу. Її можна лише замінити. Щоб якісно і потужно посилити ефективність наукових досліджень.

- То якими стали ваші перші кроки?

- Перш за все, уважно придивлявся до людей. Знав: не можу їх підвести, мушу виправдати їхні сподівання, допомогти відродити славу установи, якій вони присвятили своє життя. Тому детально вивчав документи. Даючи розпорядження і контролюючи їх виконання, малював собі «портрет» кожного співробітника, щоб розуміти: на кого можна покластися в роботі. Поступово обійшов усі приміщення, занурився, як кажуть, в кожну деталь роботи наукового закладу. Сьогодні знаю всі «больові точки» МІП і бачу рішення: як і що змінити.

Втім, зміни вже розпочалися. Ми провели досить потужний захід - День поля - 2015. У серпні до нас завітало більше двох сотень гостей і партнерів, тож ми повністю оновили нашу базу контактів, а участь у ряді інших подій її доповнила і зміцнила. Також влітку ми залучили до співпраці іноземних партнерів для поступового «завоювання» європейського ринку. Повністю оновили склад вченої ради, аби вчасно реагувати на проблеми, що виникають, і впливати на ефективність селекційних робіт. До речі, деякі наші науковці, маючи досить потужні результати і водночас надто непробивний характер, ніяк не могли наважитися захистити кандидатські і докторські дисертації. За підтримки вченої ради сьогодні 10 фахівців активно готуються до захисту.

Нам вдалося створити кафедру селекції пшениць в Білоцерківському національному агроуніверситеті й запросити на роботу до МІП завідувача кафедри генетики, селекції і насінництва агробіологічного факультету Білоцерківського НАУ, доктора сільськогосподарських наук, професора Станіслава Васильківського. І вже цього літа ми чекаємо групу студентів на практику. А щоб молоді було комфортно у нас, у співпраці з ректоратом університету ми починаємо ремонт старого гуртожитку в с. Центральне. Між іншим, в самому селі до зими встигли перекрити дахи кількох будинків, реконструювали автобусні зупинки, плануємо ремонт доріг, вирішуємо й інші соціально-побутові проблеми жителів нашого села, допомагаючи сільській раді.

- Ви вже бачите, на яких із співробітників інституту можете реально спиратися в роботі і хто є вашими однодумцями?

- Сьогодні на більшість своїх колег я цілком можу покластись. За рік, що минув, вони проявили і жваву зацікавленість, і бажання оновлюватись, і різні цікаві ініціативи. Тож у 2016-му ми хочемо реалізувати ряд нових ідей, пов’язаних зокрема з організацією кількох значних заходів, удосконаленням технологічного супроводу наукових досягнень інституту, створенням і акредитацією на базі нашої установи насіннєвої лабораторії, підвищенням наукового статусу МІП тощо.

- Школа селекціонерів Миронівського інституту пшениці ім. В. Ремесла – одна з найцікавіших і шанованих не лише в Україні. Якими іменами і досягненнями МІП може пишатися нині?

- У створенні авторитетної школи селекціонерів нашого інституту великою є заслуга Василя Миколайовича Ремесла і науковців, які працювали разом із ним. Але часи минають, і «росте», якщо можна так сказати, нове покоління вчених-селекціонерів, котрі добре засвоїли методики і напрацювання Василя Миколайовича і його колег, ретельно вивчили їхній досвід. Це – кандидати сільськогосподарських наук Володимир Гудзенко, Світлана Хоменко, Сергій Волощук, Віра Кириленко, Олександр Буняк, Олександр Гуменюк. Вони і їхні авторські колективи зробили чимало. Так, лише на 2015 рік у Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні, внесені 75 сортів зернових колосових культур нашої, миронівської селекції. Ці культури нині займають в країні близько 1,5 млн гектарів. Ще 10 сортів зернових з високою якістю зерна – на державному випробуванні. У 2016-му для сортового випробування передаємо 9 нових сортів озимих культур.

А ще великі надії ми покладаємо на раду молодих вчених, яка нині активно працює в інституті і сприяє підтриманню та посиленню наукових традицій Миронівського інституту пшениці ім. В. М. Ремесла. Торік у квітні на базі інституту відбулася Міжнародна наукова конференція молодих вчених, подібний захід заплановано і цього року.

- Які стратегічні завдання ви ставите перед собою для відродження слави інституту? На які проблеми, питання спрямуєте свою першочергову, головну увагу?

- Якщо говорити тезисно, то маємо амбітні цілі: в Україні розширити у найближчі три роки площі зернових культур, засіяних сортами МІП, та відновити міжнародні зв'язки та співробітництво, зокрема для реєстрації наших сортів за кордоном. У планах - збільшення кількості власних сортів, які передамо насортовипробування і які будуть занесені до Державного реєстру сортів рослин.

У 2015-му в МІП побільшало науковців вищого рівня акредитації: залучили до роботи 4 докторські с.-г. наук і 5 – кандидатських. Фактично готові до захисту 6 кандидатських і одна докторська дисертації. Передбачаємо, що вже час відкрити аспірантуру і створити спеціалізовану вчену раду із захисту дисертацій. Словом, роботи – непочатий край.

- Отже, рік роботи на директорській посаді не минув для вас дарма…

- Так, але зроблено ще дуже мало. Втім, те, що вдалось здійснити за такий короткий час, перш за все в організаційному та науковому плані, додає мені впевненості та оптимізму. І я анітрохи не шкодую, що прийшов працювати саме в цей інститут. Бо вірю: колективу МІП вистачить сил повернути установі її колишню славу.

Ольга МОРОЗОВА

Схожі новини

Додати комментар

Додати

Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.