Соєві амбіції України

14 October, Розділ Рослинництво, переглядів 6 733

Соя є однією із провідних сільськогосподарських культур світового землеробства і посідає четверте місце за площами посіву.

Значне поширення у світі цієї культури обумовлено в першу чергу унікальним поєднанням в насінні високого вмісту білку (38-45%), який за своїм амінокислотним складом прирівнюється до „ідеального”, жиру (18-25 %), вуглеводів (25-30%) і асортименту вітамінів, ферментів й мінеральних речовин. Рівень олійності насіння сої зумовлює використання її як ефективного джерела при виробництві паливно-мастильних матеріалів. На думку експертів країн ЄС, частка олійних культур, у тому числі сої, для виробництва біодизелю складатиме на перспективу (2013-2015 рр.) близько 80%. Сьогодні світові площі сої складають приблизно 93 млн. га, а виробництво – майже 223 млн. тонн.

Світова кон’юнктура ринку досить сприятлива і попит на соєві боби постійно зростає. Разом із США потребу у соєвих бобах нині задовольняють такі основні країни-виробники як Бразилія, Аргентина, Китай, Парагвай та інші. Чи зможе Україна скласти достойну конкуренцію цим країнам на зовнішньому ринку – покаже час. А потенційні можливості у нас є. Крім того, існує достатній внутрішній ринок соєвих бобів і продуктів їх переробки для потреб галузі тваринництва, харчової і хімічної промисловостей.

Важливість сої у вирішенні продовольчих і енергетичних проблем чітко прослідковується в Україні, де за останнє десятиріччя площі посіву зросли від 16 тис. га у 1996 р. до 582 тис. га у 2007 р., виробництво насіння, відповідно, від 22 тис. т до 0,72 млн. тонн. За площами посіву сої в Європі Україна посідає перше місце. Враховуючи біологічну повноцінність білка сої, доцільним було б довести власне виробництво соєвих бобів до 1,5-1,8 млн. т, що забезпечило б вирішення проблеми рослинного білка.

Якщо ми передбачаємо значне розширення площ посіву цієї культури в Україні, то маємо врахувати: провідні країни в цій галузі – США, Бразилія, Аргентина, Китай, Канада – досягали вагомих результатів, у першу чергу, за рахунок впровадження сучасних адаптивних сортів та інтенсифікації технологій їх вирощування.

Проте існує ціла низка об’єктивних обставин, які не дають можливості швидкими темпами вирішувати в Україні поставлені задачі. Зокрема, це відповідність сортової політики до наявного асортименту сортів сої різних груп стиглості, які були б придатні до вирощування у конкретних ґрунтово-кліматичних умовах України.

У сучасних умовах господарювання та вступу України до СОТ, зусилля вітчизняних селекціонерів повинні бути направлені на створення високопродуктивних адаптивних сортів сої за критеріями продуктивності, скоростиглості, підвищеної азотфіксації, реакції на фотоперіод, стійкості до хвороб, посухостійкості, показників якості насіння тощо.

Так, у державному Реєстрі сортів рослин України, придатних для поширення на 2008 рік, нараховується 90 сортів сої, з яких 78% – сорти вітчизняної селекції. Наявний сортовий потенціал потребує науково обґрунтованого підходу до розміщення цих сортів відповідно до регіонів соєсіяння, що дасть можливість збільшити реалізацію генетичного потенціалу продуктивності сорту, надавши перевагу для південних регіонів сортам сої середньої і середньо-пізньостиглої групи. На даний час у соєвиробництві питому частку займають ранньостиглі сорти, що призводить до недобору врожаю.

Тому, крім обґрунтованого розміщення сої у зонах вирощування, слід оптимізувати частку сортів різних груп зрілості. Так, для регіону Степу частка середньо-пізньостиглих сортів повинна складати 35-45%, середньостиглих – 55-65%, а ранньостиглі сорти у цій зоні, як правило, можливо вирощувати у післяукісних або післяжнивних посівах. Для регіону Лісостепу співвідношення таке: середньостиглі сорти – 55-65%, середньо-пізньостиглі – до 20% і сорти ранньостиглої групи – 25-35%. У Північному регіоні сорти ранньостиглої групи складають не більше 85%, а середньостиглої – до 15% (табл. 1).

Таблиця 1. Науково обґрунтовані підходи до вибору групи стиглості сої

Полісся, західний Лісостеп

25-35 % ультра-ранньостигла та ранньостигла

55-65 % середньо-ранньостигла

до 15 % середньостигла

Центральний і східний Лісостеп

25-35 % ультра-ранньостигла та ранньостигла

55-65 % середньо-ранньостигла, середньостигла

Степ

55-65 % середньостигла

35-45 % середньо-пізньостигла

У нинішніх умовах господарювання відмічено низький рівень ресурсного забезпечення у технологіях їх вирощування, недостатня наукоємність технологічних процесів, що не забезпечує задоволення біологічних потреб існуючих сортів у факторах життя. Як результат цього – низький рівень урожайності насіння. Зокрема, в Україні за останні 11 років урожайність насіння соєвих бобів складала лише 0,89-1,45 т/га, тоді як у провідних соєсіючих країнах світу: США – 2,52-2,89; Аргентині – 2,09-2,73; Бразилії – 2,20-2,40 т/га, що відповідно у 2,0-2,3 рази більше. Ступінь реалізації генетичного потенціалу сортів сої в Україні складає лише 35%, тоді як у Канаді та США – 70-73.

Вже створено нове покоління високоврожайних сортів сої із потенціалом 3,5-4,5 т/га (Оксана, Подільська 1, Подільська 416, Анатоліївна, Монада, Омега Вінницька, Протеїнка, Таврія та інші). Це, в свою чергу, потребує науково обґрунтованого розміщення сортових ресурсів у відповідних регіонах соєсіяння з врахуванням сортотипу для забезпечення найвищої реалізації його генетичного потенціалу. Неврахування даного фактора призводить до зниження рівня врожайності насіння на 30-40% у виробничих умовах.

Також слід відмітити, що поряд із зареєстрованими сортами майже 32% площ засівається сортами, що не занесені до реєстру, а 14% площ – сортами, які занесені до реєстру впродовж попередніх 1984-1995 років. Це досить серйозна проблема для України, яка потребує науково-організаційного та адміністративного врегулювання.

Розширюючи площі посіву сої в Україні, ми також повинні будемо оптимізувати структуру площ посіву інших олійних культур, зокрема соняшнику та ріпаку, враховуючи при цьому особливості функціонування внутрішнього ринку високобілкових інгредієнтів і рослинної олії.

Нині бобові культури в структурі посівних площ України займають лише 8-12%, тоді як у світовій практиці вони складають близько 25%. Належне місце в оптимізації структури посівних площ може зайняти соя, де відповідно до Програми „Соя України 2008-2015 рр.” планується збільшити площі посіву під культурою до 1,0-1,2 млн. га із середньою врожайністю насіння 2,0 т/га та виробництвом 1,7 млн. тонн.

Зростання частки зернобобових культур до 20%, у тому числі сої, повинно оптимізувати структуру посівних площ сільгоспкультур у землеробстві України й зберегти та підвищити рівень родючості ґрунтів.

Наявний сортовий потенціал не дає можливості забезпечити у виробництві високі та сталі врожаї насіння сої, де середня її врожайність по Україні складає близько 1,2 т/га. При цьому дельта втрати продуктивності сорту сягає до 2,0 т/га у порівнянні з рівнем продуктивності сортів сої у системі Держсортовипробування (мал. 1).

Регулювання рівня продуктивності агроценозу сої в бік зростання можливе при застосуванні сортової технології вирощування, яка передбачає створення оптимальних умов з урахуванням біології культури відповідно до етапів органогенезу.

О. А. ДЕМИДОВ,

директор Департаменту ринків рослинництва Мінагрополітики;

В. Ф. ПЕТРИЧЕНКО,

член-кореспондент УААН, доктор с.-г. наук,

Інститут кормів УААН, м. Вінниця;

В.І. СІЧКАР,

доктор біологічних наук,

Селекційно-генетичний інститут УААН, м. Одеса;

В. Н. ТИМЧЕНКО,

кандидат економічних наук, заслужений економіст України,

голова „Української асоціації виробників і переробників сої”

Продовження теми – у наступних номерах нашої газети.