Аграрний тиждень. Україна
» » МАЄ ШАНС НА ВІДРОДЖЕННЯ
» » МАЄ ШАНС НА ВІДРОДЖЕННЯ

    МАЄ ШАНС НА ВІДРОДЖЕННЯ


    За 300 років у вівчарстві України відбулося 4 злети і 5 падінь, останнє з яких – найглибше.

    Найбільше зростання чисельності овець, відповідно й продукції, відбувалося в 1865, 1928, 1941, 1960-1990 рр. - 7-10,6 млн. голів. Спад поголів’я спостерігався з 1823, 1910, 1934, 1946, 1993-2002 рр. в межах від 2,5 млн. до 960 тис. голів у 2002 році.

    Розквіт та занепад у галузі можна пояснити різними історичними потрясіннями, революціями та війнами, громадянською війною та Голодомором, але найдовший, 20-літній період занепаду вівчарства України не піддається логічному осмисленню і поясненню.

    Адже в Україні на початок ХVIII століття розвивалося два напрями:

    а) тонкорунне вівчарство, котре базувалося на крупних поміщицьких господарствах, перед якими ставилося завдання забезпечувати сировиною вітчизняну суконну промисловість;

    б) грубововнове вівчарство - задовольняло сім’ї м’ясом, бринзою й сирами, вовною, овчинами та смушками.

    На захисті вовнового напряму продуктивності вівчарства завжди стояла держава.

    1705 р. – перші успіхи у виробництві вовняних сукон. Петро І писав: «Сукна делают, и умножается сие дело изрядно».

    1711 р. - відмінена бартерна і введена грошова торгівля вовною і сукнами.

    1714 р. -  збір вовни включений до оподаткування.

    1815 р. - Указ Петра І «Сукна на мундиры покупать у русских».

    1720 р. – указ про створення великих племінних вівцеферм поблизу Астрахані, Пензи, Романова-Борисоглібська, Волинська, Полтави і багатьох місцях Малоросії. Одночасно заохочується будівництво суконних фабрик, запрошуються майстри з-за кордону.

    1724 р. – маніфест про видання регул (правил) щодо ведення вівчарства і продажу вовни на наші суконні фабрики, надрукованих великим тиражем і розданих населенню України.

    Першими великими вівчарями на півдні Росії, які започаткували тонкорунне вівчарство, були іноземці: Рувьє, Вассаль, Міллер та Фальц-Фейн. Вони отримали 100-тисячні позики безкоштовно по 200 тис. десятин землі, безкоштовне перевезення на суднах чорноморського флоту з закордонних портів та інші пільги щодо імпорту племінного поголів’я овець, натомість зобов’язалися вже через три роки збільшити поголів’я мериносових овець до 150 тис. голів, організувати вівчарські школи при кожній племінній вівцефермі.

    Слідом за цими іноземними «піонерами» в Малоросію та Нижнє Поволжя потяглися численні емігранти, переважно німці.

    За прикладом іноземців тонкорунним вівчарством стали займатись і українські поміщики, мериносове вівчарство стало швидко розвиватися.

    У 1880-1913 рр. відбувалося кризове скорочення мериносового вівчарства через постачання дешевої вовни заатлантичними країнами, але в період імперіалістичної війни тонкорунне вівчарство стало відроджуватись через різке збільшення попиту держави на вовну.

    Витоки наукового підходу до формування високопродуктивного вівчарства на півдні України, створення унікальної бази для наукових досліджень в Асканії-Нова пов’язані з діяльністю Ф.Е. Фальц-Фейна, І.І. Іванова, М.Ф. Іванова та інших вчених (1828-1919 рр.)

    Завдяки І.І. Іванову Асканія-Нова увійшла в історію біологічної науки як експериментальна база для світового відкриття – зоотехнічного методу штучного осіменіння ссавців, кардинально змінивши темпи удосконалення та виведення нових генотипів, більш ефективного використання видатних баранів-плідників у мериносовому вівчарстві. Сформована велика наукова школа: В.К. Мілованов, І.В. Смирнов, І.І. Соколовська та ін.

    М.Ф. Іванов, працюючи в Асканії-Нова (1906-1935рр.), вніс вагомий внесок у вирішення вічної світової проблеми - забезпечення людства повноцінними продуктами харчування, якісною одежею та іншими незамінними виробами продукції вівчарства.

    На основі його методики виведені перші вітчизняні асканійська тонкорунна, м'ясо-вовнова, каракульська породи овець, створено понад 70 порід його учнями, засновано вищу школу бонітерів, де протягом року готували вівчарів вищої кваліфікації на базі вже отриманої вищої зоотехнічної освіти.

    За останні 100 років ХХ століття в Україні сформовано Національний селекційно-генетичний центр з вівчарства з мережею провідних племінних заводів «Асканія-Нова», «Асканійське», «Маркеєво», «Червоний Чабан» та інші.

    Але, на жаль, у нинішніх економічних умовах тонкорунне вівчарство України, як національне надбання, опинилося на межі самоліквідації.

    Терміново потрібна державна підтримка вовнового напряму продуктивності, адекватне порозуміння з боку Укрлегпрому України щодо первинної обробки та поглибленої переробки вовни на конкурентоспроможні вироби на вітчизняних підприємствах, як роблять це наші сусіди-білоруси. Зараз у Білорусі всього 50 тис. овець, і президент країни поставив завдання до 2015 року модернізувати усі переробні валяльні, суконні та комвольні підприємства і наростити поголів’я овець до 1 млн. для забезпечення легкої промисловості власною сировиною, це стосується і виробників льону.

    В Україні ще залишилося понад 1 млн. голів овець, є також легка промисловість, але, як недавно зауважив наш Прем’єр-міністр М. Азаров, ми всі носимо імпортні костюми, сорочки і навіть краватки.

    Сподіваємось на конкретні дієві заходи уряду України щодо підтримки вітчизняних виробників незамінної сировини для легкої промисловості, вовни, овчин, шкірсировини та дієтичної, з цінними властивостями ягнятини, молока, сирів і бринзи.

    Слід зазначити, що за останні 70 років прискореними темпами йде процес удосконалення існуючих та виведення нових високопродуктивних порід овець. Ван-Ройен (1954 р.) повідомляв, що в світі існує більше 200 порід, з яких 12 мають велике значення для світового вівчарства, С.Н. Боголюбський (1959 р.) вважав, що в світі є понад 350 порід домашніх овець, А.А. Вєніамінов (1984 р.) нарахував більше як 600 порід і генотипів, а в 2006 році за даними ФАО уже зафіксовано 1229 порід овець усіх типів, 1102 породи ВРХ, 599 порід свиней і понад 600 порід кіз усіх напрямів продуктивності. Лише в Європі разом із Кавказом розводять 584 породи овець, 47 з них мають міжнародне, світове значення, а в цілому в світі 100 порід овець ефективно впливають на формування конкурентоспроможного продуктивного світового вівчарства за 5-ма основними напрямами продуктивності: вовновим, м'ясним, молочним, багатоплідним і комбінованим.

    Головне, в калейдоскопі світового біорізноманіття порід овець слід пам’ятати, що вихідним матеріалом їх створення були місцеві породи, які найкращим чином пристосовані до умов середовища. Місцеві породи відіграли велику роль у житті народів у всі часи і тепер не втратили свого значення.

    Вітчизняним селекціонерам і технологам, виробничникам і сучасним менеджерам при виборі імпортних порід для формування того чи іншого спеціалізованого напряму продуктивності у вівчарстві слід опиратися на комплексну технологічну оцінку зарубіжних генотипів щодо ефективності їх використання, враховуючи стандарти породи, вовнову, молочну, м'ясну продуктивність, скоростиглість, багатоплідність, поліестричність та пластичність тварин до природно-кліматичних умов, до сучасних нових технологічних рішень щодо годівлі, утримання, машинного доїння тощо.

    Нами запропонована Структурна схема формування конкурентоспроможного виробництва і переробки продукції вівчарства України як єдина комплексна система відродження та розвитку галузі, котра ґрунтується на повній взаємодії усіх їх ключових ознак (рис. 1):

    • Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства «Асканія-Нова»;
    • Асоціація вівчарів і козівників України;
    • суб’єкти племінної справи у вівчарстві, племзаводи і племрепродуктори, клуби по породах;
    • високотехнологічні модулі племінних та товарних вівчарських господарств різних напрямів продуктивності (вовновий, м'ясний, молочний, багатоплідний та комбінований) для усіх природно-кліматичних зон України;
    • переробні та сервісні підприємства: первинна обробка та поглиблена переробка вовни, овчин, м'яса, овечого та козиного молока;
    • спеціалізовані загони з технічного, технологічного та зооветеринарного сервісу;
    • економічні кластери для формування експортного потенціалу продукції вівчарства, ринку племінної продукції, баранини, ягнят високої комерційної цінності, бринзи та сирів; 
    • державна підтримка галузі, стабільна інноваційна та інвестиційна політика уряду.

    В Україні та світі з'явилася ціла низка позитивних аргументів і передумов щодо розвитку вівчарства. Адже існує постійний дефіцит продукції вівчарства на світовому ринку: лише на 25% забезпечується попит на баранину, з 150 країн, що займаються серйозно вівчарством, експортують баранину одиниці, решта імпортують. Багато зарубіжних інвесторів готові вкладати гроші в цей бізнес. Є перші ростки українських інвесторів в Одеській, Закарпатській, Чернігівській, Хмельницькій, Львівській та Дніпропетровській областях, які розпочали активну діяльність з формування потужних високотехнологічних вівчарських підприємств від 5 до 10 і навіть 100 тис. голів, активно імпортують генотипи високоцінного світового генофонду, сперму та ембріони спеціалізованих м'ясних, молочних та багатоплідних порід овець. Якраз тепер і необхідна державна підтримка цього пориву, стабільна і прозора інноваційна та інвестиційна політика для вітчизняних та закордонних інвесторів, і в Україні знову буде 10 млн. овець з експортним потенціалом продукції до 1 млрд. дол. США. Україна має шанс – гріх не скористатись.





    Схожі новини
  • Аспекти формування прибуткового вівчарства та козівництва в Україні
  • Особливості вівчарства Хмельниччини
  • Забезпечує рентабельність і високу конкурентоздатність
  • Витоки відродження
  • ВІВЦІ НЕ ВИННІ...

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

МАЄ ШАНС НА ВІДРОДЖЕННЯ


За 300 років у вівчарстві України відбулося 4 злети і 5 падінь, останнє з яких – найглибше.

Найбільше зростання чисельності овець, відповідно й продукції, відбувалося в 1865, 1928, 1941, 1960-1990 рр. - 7-10,6 млн. голів. Спад поголів’я спостерігався з 1823, 1910, 1934, 1946, 1993-2002 рр. в межах від 2,5 млн. до 960 тис. голів у 2002 році.

Розквіт та занепад у галузі можна пояснити різними історичними потрясіннями, революціями та війнами, громадянською війною та Голодомором, але найдовший, 20-літній період занепаду вівчарства України не піддається логічному осмисленню і поясненню.

Адже в Україні на початок ХVIII століття розвивалося два напрями:

а) тонкорунне вівчарство, котре базувалося на крупних поміщицьких господарствах, перед якими ставилося завдання забезпечувати сировиною вітчизняну суконну промисловість;

б) грубововнове вівчарство - задовольняло сім’ї м’ясом, бринзою й сирами, вовною, овчинами та смушками.

На захисті вовнового напряму продуктивності вівчарства завжди стояла держава.

1705 р. – перші успіхи у виробництві вовняних сукон. Петро І писав: «Сукна делают, и умножается сие дело изрядно».

1711 р. - відмінена бартерна і введена грошова торгівля вовною і сукнами.

1714 р. -  збір вовни включений до оподаткування.

1815 р. - Указ Петра І «Сукна на мундиры покупать у русских».

1720 р. – указ про створення великих племінних вівцеферм поблизу Астрахані, Пензи, Романова-Борисоглібська, Волинська, Полтави і багатьох місцях Малоросії. Одночасно заохочується будівництво суконних фабрик, запрошуються майстри з-за кордону.

1724 р. – маніфест про видання регул (правил) щодо ведення вівчарства і продажу вовни на наші суконні фабрики, надрукованих великим тиражем і розданих населенню України.

Першими великими вівчарями на півдні Росії, які започаткували тонкорунне вівчарство, були іноземці: Рувьє, Вассаль, Міллер та Фальц-Фейн. Вони отримали 100-тисячні позики безкоштовно по 200 тис. десятин землі, безкоштовне перевезення на суднах чорноморського флоту з закордонних портів та інші пільги щодо імпорту племінного поголів’я овець, натомість зобов’язалися вже через три роки збільшити поголів’я мериносових овець до 150 тис. голів, організувати вівчарські школи при кожній племінній вівцефермі.

Слідом за цими іноземними «піонерами» в Малоросію та Нижнє Поволжя потяглися численні емігранти, переважно німці.

За прикладом іноземців тонкорунним вівчарством стали займатись і українські поміщики, мериносове вівчарство стало швидко розвиватися.

У 1880-1913 рр. відбувалося кризове скорочення мериносового вівчарства через постачання дешевої вовни заатлантичними країнами, але в період імперіалістичної війни тонкорунне вівчарство стало відроджуватись через різке збільшення попиту держави на вовну.

Витоки наукового підходу до формування високопродуктивного вівчарства на півдні України, створення унікальної бази для наукових досліджень в Асканії-Нова пов’язані з діяльністю Ф.Е. Фальц-Фейна, І.І. Іванова, М.Ф. Іванова та інших вчених (1828-1919 рр.)

Завдяки І.І. Іванову Асканія-Нова увійшла в історію біологічної науки як експериментальна база для світового відкриття – зоотехнічного методу штучного осіменіння ссавців, кардинально змінивши темпи удосконалення та виведення нових генотипів, більш ефективного використання видатних баранів-плідників у мериносовому вівчарстві. Сформована велика наукова школа: В.К. Мілованов, І.В. Смирнов, І.І. Соколовська та ін.

М.Ф. Іванов, працюючи в Асканії-Нова (1906-1935рр.), вніс вагомий внесок у вирішення вічної світової проблеми - забезпечення людства повноцінними продуктами харчування, якісною одежею та іншими незамінними виробами продукції вівчарства.

На основі його методики виведені перші вітчизняні асканійська тонкорунна, м'ясо-вовнова, каракульська породи овець, створено понад 70 порід його учнями, засновано вищу школу бонітерів, де протягом року готували вівчарів вищої кваліфікації на базі вже отриманої вищої зоотехнічної освіти.

За останні 100 років ХХ століття в Україні сформовано Національний селекційно-генетичний центр з вівчарства з мережею провідних племінних заводів «Асканія-Нова», «Асканійське», «Маркеєво», «Червоний Чабан» та інші.

Але, на жаль, у нинішніх економічних умовах тонкорунне вівчарство України, як національне надбання, опинилося на межі самоліквідації.

Терміново потрібна державна підтримка вовнового напряму продуктивності, адекватне порозуміння з боку Укрлегпрому України щодо первинної обробки та поглибленої переробки вовни на конкурентоспроможні вироби на вітчизняних підприємствах, як роблять це наші сусіди-білоруси. Зараз у Білорусі всього 50 тис. овець, і президент країни поставив завдання до 2015 року модернізувати усі переробні валяльні, суконні та комвольні підприємства і наростити поголів’я овець до 1 млн. для забезпечення легкої промисловості власною сировиною, це стосується і виробників льону.

В Україні ще залишилося понад 1 млн. голів овець, є також легка промисловість, але, як недавно зауважив наш Прем’єр-міністр М. Азаров, ми всі носимо імпортні костюми, сорочки і навіть краватки.

Сподіваємось на конкретні дієві заходи уряду України щодо підтримки вітчизняних виробників незамінної сировини для легкої промисловості, вовни, овчин, шкірсировини та дієтичної, з цінними властивостями ягнятини, молока, сирів і бринзи.

Слід зазначити, що за останні 70 років прискореними темпами йде процес удосконалення існуючих та виведення нових високопродуктивних порід овець. Ван-Ройен (1954 р.) повідомляв, що в світі існує більше 200 порід, з яких 12 мають велике значення для світового вівчарства, С.Н. Боголюбський (1959 р.) вважав, що в світі є понад 350 порід домашніх овець, А.А. Вєніамінов (1984 р.) нарахував більше як 600 порід і генотипів, а в 2006 році за даними ФАО уже зафіксовано 1229 порід овець усіх типів, 1102 породи ВРХ, 599 порід свиней і понад 600 порід кіз усіх напрямів продуктивності. Лише в Європі разом із Кавказом розводять 584 породи овець, 47 з них мають міжнародне, світове значення, а в цілому в світі 100 порід овець ефективно впливають на формування конкурентоспроможного продуктивного світового вівчарства за 5-ма основними напрямами продуктивності: вовновим, м'ясним, молочним, багатоплідним і комбінованим.

Головне, в калейдоскопі світового біорізноманіття порід овець слід пам’ятати, що вихідним матеріалом їх створення були місцеві породи, які найкращим чином пристосовані до умов середовища. Місцеві породи відіграли велику роль у житті народів у всі часи і тепер не втратили свого значення.

Вітчизняним селекціонерам і технологам, виробничникам і сучасним менеджерам при виборі імпортних порід для формування того чи іншого спеціалізованого напряму продуктивності у вівчарстві слід опиратися на комплексну технологічну оцінку зарубіжних генотипів щодо ефективності їх використання, враховуючи стандарти породи, вовнову, молочну, м'ясну продуктивність, скоростиглість, багатоплідність, поліестричність та пластичність тварин до природно-кліматичних умов, до сучасних нових технологічних рішень щодо годівлі, утримання, машинного доїння тощо.

Нами запропонована Структурна схема формування конкурентоспроможного виробництва і переробки продукції вівчарства України як єдина комплексна система відродження та розвитку галузі, котра ґрунтується на повній взаємодії усіх їх ключових ознак (рис. 1):

В Україні та світі з'явилася ціла низка позитивних аргументів і передумов щодо розвитку вівчарства. Адже існує постійний дефіцит продукції вівчарства на світовому ринку: лише на 25% забезпечується попит на баранину, з 150 країн, що займаються серйозно вівчарством, експортують баранину одиниці, решта імпортують. Багато зарубіжних інвесторів готові вкладати гроші в цей бізнес. Є перші ростки українських інвесторів в Одеській, Закарпатській, Чернігівській, Хмельницькій, Львівській та Дніпропетровській областях, які розпочали активну діяльність з формування потужних високотехнологічних вівчарських підприємств від 5 до 10 і навіть 100 тис. голів, активно імпортують генотипи високоцінного світового генофонду, сперму та ембріони спеціалізованих м'ясних, молочних та багатоплідних порід овець. Якраз тепер і необхідна державна підтримка цього пориву, стабільна і прозора інноваційна та інвестиційна політика для вітчизняних та закордонних інвесторів, і в Україні знову буде 10 млн. овець з експортним потенціалом продукції до 1 млрд. дол. США. Україна має шанс – гріх не скористатись.





Схожі новини
  • Аспекти формування прибуткового вівчарства та козівництва в Україні
  • Особливості вівчарства Хмельниччини
  • Забезпечує рентабельність і високу конкурентоздатність
  • Витоки відродження
  • ВІВЦІ НЕ ВИННІ...

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.