Аграрний тиждень. Україна
» » Азіатські вівці на українських ланах
» » Азіатські вівці на українських ланах

    Азіатські вівці на українських ланах


    Розвиток смушкового вівчарства в Україні нерозривно пов'язаний з розведенням каракульської породи овець, завезеної із середньої Азії.

    Ця дуже давня порода викликає численні суперечки з приводу свого походження. Частина науковців вважає, що вона є результатом тисячолітньої заводської роботи.

    Розкопки в Анау (Туркменія) довели, що ще за 6 тисяч років до нашої ери тут розводили жирнохвостих овець, які за своїми зоологічними ознаками дуже близькі до каракульських. Але яким волосяним покривом володіли ягнята цих стародавніх овець, залишається поки що невідомим.

    Деякі дослідники вважають, що у Середню Азію вівці, ягнята яких володіли шкурками з цінними хутровими якостями, були завезені у VII столітті при завоюванні цієї країни арабами. Народи Середньої Азії впродовж багатьох років застосовували цілеспрямований відбір цих овець, внаслідок чого і була створена каракульська порода.

     

    altПівтора століття в Україні

    За зоологічною класифікацією каракульські вівці належать до групи довгожирнохвостих, а за виробничою - до смушково-молочних.

    Багато дослідників пов'язують назву «каракуль» з найменуванням міста Каракуль, інші - озером Каракуль.

    В Україну ця порода овець завезена для поліпшення місцевого грубововнового вівчарства ще у 1882 році. Ця ідея належить Полтавському товариству сільського господарства. Товариство придбало в Закаспійському краї відразу близько 200 голів. Великого розвитку каракульське вівчарство в Україні набуло у 1930-1941 рр. в господарствах Херсонської, Одеської, Миколаївської, Кіровоградської, Полтавської, Кримської та інших областей. За даними породного переобліку, в 1939 р. каракульських овець налічувалося близько 900 тисяч.

    Відновлення каракульського вівчарства після Великої Вітчизняної війни в господарствах України відбувалося такими ж швидкими темпами, як й інших видів сільськогосподарських тварин: поголів'я цих овець вже в 1952 р. досягало довоєнного рівня. Проте, в зв'язку з подальшою інтенсифікацією сільського господарства і необхідністю розширення виробництва тонкої та напівтонкої вовни, виникла потреба дещо скоротити зони розведення цих овець. Нині їх розводять в господарствах Херсонської, Одеської та Чернівецької областей.

     

    Витривалі та плодючі

    За експертними оцінками виявлено три внутрішньо-породних типи в асканійській каракульській породі: асканійський породний тип каракульських овець чорного забарвлення; асканійський породний тип каракульських овець сірого забарвлення; буковинський породний тип каракульських овець чорного забарвлення.

    Чистопородні каракульські вівці досить витривалі та енергійні, з міцними копитами і задовільною тілобудовою, невеликі. Жива маса баранів-плідників становить 50-60 кг, вівцематок - 40-45 кг, настриг немитої вовни відповідно 3,0-4,0 кг та 2,5-2,8 кг. Довжина косиць близько 20 см. Плодючість - 100-105 ягнят у розрахунку на 100 вівцематок.

    Вівцематки мають грушоподібну форму тулуба, дещо подовжену голову з випуклим профілем, вкриту гладкою, жорсткою, остистою, блискучою вовною; вуха великі звислі, іноді середньої величини, стрілоподібні і навіть дуже короткі з ледве помітною вушною раковиною. Барани мають добре розвинені роги спіралеподібної форми, бувають і комолі. Вівцематки, як правило, комолі, але зустрічаються й рогаті.

    За забарвленням каракульські вівці поділяються на чорних, сірих, коричневих тощо. Проте, найпоширенішими є чорні вівці. Після народження чорне забарвлення каракулів зберігається недовго: до однорічного віку вовна ягнят стає рудуватою, а у віці 2-3 років сивіє, за винятком голови та кінцівок, які зберігають чорне забарвлення.

    Смушкові типи каракульських овець включають всі ознаки і властивості, що характеризують якість каракулю. Головними з них вважають форму і тип валькуватого завитка, якість і довжину волосяного покриву тощо.

    Залежно від форми, типів завитків, їх розташування каракульських ягнят розподіляють на чотири смушкові типи. Смушковий тип з напівкруглим валькуватим завитком (жакетний) характеризується наявністю довгих, середніх і коротких напівкруглих вальків і бобів, тонкою та щільною шкірою, шовковистістю і блиском волосяного покриву, помірною довжиною, щільністю завитків. Ягнята добре розвинуті, мають міцну конституцію з достатнім запасом шкіри.

    Смушковий тип з плоским завитком характеризується наявністю плоского довгого і середнього валька. Плоскі вальки зустрічаються упереміш із гривками і ласами, мають відмінну шовковистість та блиск. Волосяний покрив вкорочений, шкіра тонка і щільна. Найбільш високоцінними є ягнята зі смушком сорту плоский тонкий І.

    Цінними вважають тих ягнят, які мають на смушках довгі, вузькі гривки, що створюють красивий паралельний чіткий візерунок з шовковистим і коротким волосяним покривом. Такий смушок відповідає кращій частині сорту ребристий тонкий І. Цей смушковий тип розводять у спеціалізованих господарствах із застосуванням однорідного підбору за смушковим типом.

    Смушковий кавказький тип характеризується перерослим волосом з перевагою бобастих завитків і коротких вальків на основній частині смушка, пухких і не вирівняних за шириною завитків. Такі шкурки менш цінні.

    Вівці другого класу зі смушками кавказьких сортів густововнові. Даний тип менш бажаний для селекції.

     

    Цінні завитки

    Смушки є цінною хутровою сировиною для виготовлення жіночих манто, шапок, комірів та інших виробів. За коментарями фахівців, якість і цінність їх визначається за комплексом ознак, основними з яких є форма і тип завитків, їх розмір, розташування по площі шкурки, забарвлення, щільність завитків, густота, шовковистість та блиск волосяного покриву, розмір шкурки, товщина міздрі. За забарвленням смушки бувають чорні, сірі, коричневі, рожеві, а також білі. Найбільш поширеними і кращими за якістю є смушки чорного забарвлення, їх близько 90%. Забарвлення смушка залежить від інтенсивності пігментації та розподілу за довжиною волосу.

    Краса та нарядність каракульських смушків залежить від якості завитків, які поділяються на такі типи: цінні (вальок, біб), менш цінні (гривка) і малоцінні (кільце, напівкільце). Крім цих завитків зустрічаються дефектні (горох, штопор, ласи і деформовані).

    Вальок - найцінніший тип завитка. Він може бути різної довжини, ширини та висоти. Чим він довший, тим красивіший і цінніший візерунок на смушку. Довгими є вальки понад 40 мм, середніми - від 20 до 40, короткими - до 20 міліметрів. За шириною завитки поділяються на дрібні - до 4 мм, середні - від 4 до 8 мм і крупні - від 8 мм і більше. Найціннішими є ягнята з середнім розміром завитка.

     

    Яке харчування, така й вовна

    Якість смушків залежить від породної належності, індивідуальних особливостей ягнят, рівня годівлі та умов утримання. Встановлено, що згодовування вівцематкам у другій половині кітності великої кількості соковитих і багатих на білок кормів призводить до того, що міздря на смушках стає рихлою, товстою, волос - грубим, довгим, завитки - крупними, недостатньо щільними. Неповноцінна годівля вівцематок, особливо нестача в раціоні протеїну, призводить до зменшення живої маси приплоду й площі смушка. Волос в таких випадках буває недостатньо густим, без блиску, завитки недостатньо пружними.

    Також обмеження раціону негативно впливає на тип конституції. У таких тварин вона стає рихлою, ягнята народжуються з рідкими завитками. Наявність у раціоні вівцематок великої кількості соковитої рослинності призводить до того, що смушки у їхніх ягнят бувають товстоміздровими, а каракуль перерослим.

    Отож, щоб досягнути бажаної якості вовни, потрібно приділити чимало уваги правильному харчуванню вівцематок та умовам їх утримання. Результатом же стане поголів'я овець з чудовим каракулем.

     

                                                               Дарина ПОЛІЩУК

     





    Схожі новини
  • Забезпечує рентабельність і високу конкурентоздатність
  • №4 (259)
  • №42 (254)
  • Молока стало меньше
  • Нова порода овець втілила найкраще

  • Додати комментар
    reload, if the code cannot be seen

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Азіатські вівці на українських ланах


Розвиток смушкового вівчарства в Україні нерозривно пов'язаний з розведенням каракульської породи овець, завезеної із середньої Азії.

Ця дуже давня порода викликає численні суперечки з приводу свого походження. Частина науковців вважає, що вона є результатом тисячолітньої заводської роботи.

Розкопки в Анау (Туркменія) довели, що ще за 6 тисяч років до нашої ери тут розводили жирнохвостих овець, які за своїми зоологічними ознаками дуже близькі до каракульських. Але яким волосяним покривом володіли ягнята цих стародавніх овець, залишається поки що невідомим.

Деякі дослідники вважають, що у Середню Азію вівці, ягнята яких володіли шкурками з цінними хутровими якостями, були завезені у VII столітті при завоюванні цієї країни арабами. Народи Середньої Азії впродовж багатьох років застосовували цілеспрямований відбір цих овець, внаслідок чого і була створена каракульська порода.

 

altПівтора століття в Україні

За зоологічною класифікацією каракульські вівці належать до групи довгожирнохвостих, а за виробничою - до смушково-молочних.

Багато дослідників пов'язують назву «каракуль» з найменуванням міста Каракуль, інші - озером Каракуль.

В Україну ця порода овець завезена для поліпшення місцевого грубововнового вівчарства ще у 1882 році. Ця ідея належить Полтавському товариству сільського господарства. Товариство придбало в Закаспійському краї відразу близько 200 голів. Великого розвитку каракульське вівчарство в Україні набуло у 1930-1941 рр. в господарствах Херсонської, Одеської, Миколаївської, Кіровоградської, Полтавської, Кримської та інших областей. За даними породного переобліку, в 1939 р. каракульських овець налічувалося близько 900 тисяч.

Відновлення каракульського вівчарства після Великої Вітчизняної війни в господарствах України відбувалося такими ж швидкими темпами, як й інших видів сільськогосподарських тварин: поголів'я цих овець вже в 1952 р. досягало довоєнного рівня. Проте, в зв'язку з подальшою інтенсифікацією сільського господарства і необхідністю розширення виробництва тонкої та напівтонкої вовни, виникла потреба дещо скоротити зони розведення цих овець. Нині їх розводять в господарствах Херсонської, Одеської та Чернівецької областей.

 

Витривалі та плодючі

За експертними оцінками виявлено три внутрішньо-породних типи в асканійській каракульській породі: асканійський породний тип каракульських овець чорного забарвлення; асканійський породний тип каракульських овець сірого забарвлення; буковинський породний тип каракульських овець чорного забарвлення.

Чистопородні каракульські вівці досить витривалі та енергійні, з міцними копитами і задовільною тілобудовою, невеликі. Жива маса баранів-плідників становить 50-60 кг, вівцематок - 40-45 кг, настриг немитої вовни відповідно 3,0-4,0 кг та 2,5-2,8 кг. Довжина косиць близько 20 см. Плодючість - 100-105 ягнят у розрахунку на 100 вівцематок.

Вівцематки мають грушоподібну форму тулуба, дещо подовжену голову з випуклим профілем, вкриту гладкою, жорсткою, остистою, блискучою вовною; вуха великі звислі, іноді середньої величини, стрілоподібні і навіть дуже короткі з ледве помітною вушною раковиною. Барани мають добре розвинені роги спіралеподібної форми, бувають і комолі. Вівцематки, як правило, комолі, але зустрічаються й рогаті.

За забарвленням каракульські вівці поділяються на чорних, сірих, коричневих тощо. Проте, найпоширенішими є чорні вівці. Після народження чорне забарвлення каракулів зберігається недовго: до однорічного віку вовна ягнят стає рудуватою, а у віці 2-3 років сивіє, за винятком голови та кінцівок, які зберігають чорне забарвлення.

Смушкові типи каракульських овець включають всі ознаки і властивості, що характеризують якість каракулю. Головними з них вважають форму і тип валькуватого завитка, якість і довжину волосяного покриву тощо.

Залежно від форми, типів завитків, їх розташування каракульських ягнят розподіляють на чотири смушкові типи. Смушковий тип з напівкруглим валькуватим завитком (жакетний) характеризується наявністю довгих, середніх і коротких напівкруглих вальків і бобів, тонкою та щільною шкірою, шовковистістю і блиском волосяного покриву, помірною довжиною, щільністю завитків. Ягнята добре розвинуті, мають міцну конституцію з достатнім запасом шкіри.

Смушковий тип з плоским завитком характеризується наявністю плоского довгого і середнього валька. Плоскі вальки зустрічаються упереміш із гривками і ласами, мають відмінну шовковистість та блиск. Волосяний покрив вкорочений, шкіра тонка і щільна. Найбільш високоцінними є ягнята зі смушком сорту плоский тонкий І.

Цінними вважають тих ягнят, які мають на смушках довгі, вузькі гривки, що створюють красивий паралельний чіткий візерунок з шовковистим і коротким волосяним покривом. Такий смушок відповідає кращій частині сорту ребристий тонкий І. Цей смушковий тип розводять у спеціалізованих господарствах із застосуванням однорідного підбору за смушковим типом.

Смушковий кавказький тип характеризується перерослим волосом з перевагою бобастих завитків і коротких вальків на основній частині смушка, пухких і не вирівняних за шириною завитків. Такі шкурки менш цінні.

Вівці другого класу зі смушками кавказьких сортів густововнові. Даний тип менш бажаний для селекції.

 

Цінні завитки

Смушки є цінною хутровою сировиною для виготовлення жіночих манто, шапок, комірів та інших виробів. За коментарями фахівців, якість і цінність їх визначається за комплексом ознак, основними з яких є форма і тип завитків, їх розмір, розташування по площі шкурки, забарвлення, щільність завитків, густота, шовковистість та блиск волосяного покриву, розмір шкурки, товщина міздрі. За забарвленням смушки бувають чорні, сірі, коричневі, рожеві, а також білі. Найбільш поширеними і кращими за якістю є смушки чорного забарвлення, їх близько 90%. Забарвлення смушка залежить від інтенсивності пігментації та розподілу за довжиною волосу.

Краса та нарядність каракульських смушків залежить від якості завитків, які поділяються на такі типи: цінні (вальок, біб), менш цінні (гривка) і малоцінні (кільце, напівкільце). Крім цих завитків зустрічаються дефектні (горох, штопор, ласи і деформовані).

Вальок - найцінніший тип завитка. Він може бути різної довжини, ширини та висоти. Чим він довший, тим красивіший і цінніший візерунок на смушку. Довгими є вальки понад 40 мм, середніми - від 20 до 40, короткими - до 20 міліметрів. За шириною завитки поділяються на дрібні - до 4 мм, середні - від 4 до 8 мм і крупні - від 8 мм і більше. Найціннішими є ягнята з середнім розміром завитка.

 

Яке харчування, така й вовна

Якість смушків залежить від породної належності, індивідуальних особливостей ягнят, рівня годівлі та умов утримання. Встановлено, що згодовування вівцематкам у другій половині кітності великої кількості соковитих і багатих на білок кормів призводить до того, що міздря на смушках стає рихлою, товстою, волос - грубим, довгим, завитки - крупними, недостатньо щільними. Неповноцінна годівля вівцематок, особливо нестача в раціоні протеїну, призводить до зменшення живої маси приплоду й площі смушка. Волос в таких випадках буває недостатньо густим, без блиску, завитки недостатньо пружними.

Також обмеження раціону негативно впливає на тип конституції. У таких тварин вона стає рихлою, ягнята народжуються з рідкими завитками. Наявність у раціоні вівцематок великої кількості соковитої рослинності призводить до того, що смушки у їхніх ягнят бувають товстоміздровими, а каракуль перерослим.

Отож, щоб досягнути бажаної якості вовни, потрібно приділити чимало уваги правильному харчуванню вівцематок та умовам їх утримання. Результатом же стане поголів'я овець з чудовим каракулем.

 

                                                           Дарина ПОЛІЩУК

 





Схожі новини
  • Забезпечує рентабельність і високу конкурентоздатність
  • №4 (259)
  • №42 (254)
  • Молока стало меньше
  • Нова порода овець втілила найкраще

  • Додати комментар
    reload, if the code cannot be seen

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.