Новий підхід до виробництва молока

18 March, Розділ Тваринництво / ВРХ, переглядів 8 390

«Раніше керівники чи власники тваринницьких комплексів скаржились на ціну на молоко, її коливання впродовж року, на незрозумілу систему державних дотацій. Нині ж таких проблем ми від них не чуємо, - каже директор Департаменту тваринництва Мінагрополітики України Андрій Гетя. – Воно і зрозуміло. В галузь прийшов приватний інвестор, змінивши саму філософію підходу до виробництва молока».

Ті, хто подбав про охолодження і певні обсяги молока, мають і сприятливу ціну, переконує Андрій Анатолійович. Якщо брати загальну цифру по галузі, навіть з урахуванням тих, хто слабенько господарює, то рентабельність складає 2,3%. Кращі підприємства мають значно вищу рентабельність, бо переробні заводи платять їм 4,5 грн. за літр молока і навіть 5 гривень. Отже, за такої ціни виробництво є вигідним.

- Що Ви маєте на увазі під поняттям «працюють добре»? – цікавлюсь.

- Добре працюють ті, хто змогли інвестувати певні кошти, побудувати систему доїння (як мінімум систему охолодження молока одразу після доїння), що дає можливість витримувати певний стандарт продукту, запровадити нові технології утримання і годівлі худоби. А знайшовши кошти на розвиток бізнесу, паралельно займались і пошуком продуктивного поголів’я.

- І при цьому скільки доять на одну голову?

- По Україні в середньому 4,7 тис. літрів молока (показник 2012 р.). Остаточних цифр 2013 р. ми ще не знаємо. Але вони будуть вищими. Бо щороку продуктивність молочного стада України зростає. Наприклад, у 2012-му було вже 5 регіонів, де середній надій на корову перевищував 5 тис. літрів. Фахівці Інституту економіки НААН, скажімо, зробили аналіз і сказали: за таких економічних умов, які є нині, якщо у стаді надій на корову менший за 5 тис. літрів, то сподіватись на позитивну рентабельність даремно. Отже, 5 тис. літрів – поріг рентабельного виробництва. Тож якщо хтось планує займатися цим видом діяльності чи бізнесу, повинен орієнтуватися на цю цифру. До того ж, концентрація корів повинна бути не менше 250 голів. І зрозуміло, запроваджена система безконтактного збору молока і його охолодження. Лише тоді можна очікувати економічні результати.

- Який інвестор частіше ризикує займатися молочним виробництвом – іноземний чи вітчизняний?

- Ми робили відповідний аналіз і бачимо, що частіше гроші в галузь вкладають українські інвестори. Наприклад, ми збирали пропозиції керівників молочних ферм, аби розуміти: яку кількість грошей їм потрібно для переоснащення. З’ясувалось, що всі підприємства України потребують нині 1,7 млрд. грн. інвестицій. Це не такі вже й великі кошти. Та якщо би виробники вірили у те, що можна отримати й більше, то і цифри були би вищими.

- Якщо спробувати уявити «картину» молочного скотарства України, то якою вона є?

- Сьогодні в нашій державі працює 3,4 тисячі підприємств, що займаються виробництвом молока. Це немало. Та й не всі є потужними підприємствами. Адже існує градація по кількості корів, які утримуються в господарствах різних форм власності. Також треба враховувати, яку кількість молока ми готові спожити.

Скажімо, кожен дорослий українець на день повинен спожити молока і молочних продуктів 1 літр у перерахунку на молоко. Отже, це 360 літрів на рік. У 2012-му кожен із нас з’їв лише 214 л молокопродуктів, у 2013-му, очікуємо, буде 219 літрів. Але водночас ми експортоорієнтована країна. Входимо в десятку країн, які продають молочну продукцію за кордон, недоспоживаючи її всередині країни. Тут конфлікту ніякого немає, все пояснюється платоспроможністю українців. Отже, 800 тис. т (у перерахунку на молоко) ми експортуємо молокопродуктів. Усю цю кількість молока (для переробки і споживання всередині країни та експорту) нам забезпечує стадо у 2,6 млн. корів. Два мільйони корів тримає населення і 600 тисяч – промислові тваринницькі комплекси.

- Але ж переробники молока не завжди готові брати його у населення через, скажемо так, нестабільну його якість.

- На те є певні причини, звісно. Але для виробництва сухого молока, наприклад, переробники купують молоко у фермерів та населення. Краще отримати сухе молоко з дешевого молока населення, ніж із дорогого від промислових ферм. Це зрозуміло. Та якщо ми торкаємося теми якості молока, то варто наголосити: щороку вона покращується в сільгосппідприємствах. І навіть незважаючи на існуючі труднощі. Сьогодні на переробку від населення надходить 2 млн. т, а від інших господарюючих суб’єктів - 2,7 млн. т молока, тобто всього 4,7 млн. тонн. 57% молока тваринницьких комплексів має І сорт. Всього ж в Україні виробляється 11,4 млн. т молока.

- Ми дуже часто чуємо, що в молоці й молокопродуктах, які ми купуємо в магазинах, є соєве молоко.

- Маєте на увазі замінники молочного білку? Принаймні в тому молоці, що надходить від сільгоспвиробників, соєвого молока немає. Бо на кожному такому виробництві діє так званий вхідний і вихідний контроль. Виробники дуже дбають про якість виробленого на їхній фермі молока. Всі операції з молоком відбуваються вже на переробних підприємствах, однак у більшості випадків це дозволені процедури і про них повинно зазначатися на упаковці.

- Якщо ми думаємо про виробництво якісного молока, а таке можна отримати виключно на промислових фермах, тоді чому держава підтримує фінансово невеличкі фермерські, сімейні та навіть особисті господарства в утриманні молочної худоби?

- Навряд чи я можу дати вичерпну відповідь. З одного боку, виробництво молока на промисловій основі економічно вигідніше. Якщо так, то воно державі дешевше обходиться, має шанс вийти на зовнішні ринки і нагодувати населення країни. З іншого - вартість виробництва молока у населення, звісно, вища. Бо людям треба купити доїльний апарат, холодильник, продумати, як доставити молоко на переробку і т.д. Та ми знаємо, що саме приватний сектор поки що виробляє левову частку молока (78% від усього виробництва). У цьому процесі на селі зайнята значна кількість населення. А це і робочі місця, і заробіток. Державі дорожче буде утримувати всіх цих людей на біржі праці. Тому і йде мова про те, що треба заохочувати селян тримати худобу, створювати молочарські кооперативи. А вже вони дбатимуть, щоб доставити продукт до переробного заводу. Треба тільки організувати людей на місцевому рівні. Тоді у такий спосіб вирішується дуже важливе питання - зайнятості сільського населення, його долучення до загальнодержавних питань виробництва продуктів харчування.

Саме тому ми започаткували програми підтримки сільського населення у виробництві молока і сприяємо у відгодівлі худоби на м’ясо. Програми діють за трьома напрямами: збереження поголів’я молодняка (від однорічного віку до 15 місяців - до 1 тис. грн.), за здані на переробку тварини підвищених вагових кондицій (для тих, хто здає ВРХ на м’ясокомбінат, - 2,5 грн./кг за живу вагу), а ті, хто утримує три або більше корів, отримують компенсацію вартості (до 5 тис. грн.) придбаного доїльного обладнання вітчизняного виробництва.

- Чи допомагатиме держава і цього року реконструювати або будувати ферми промислового виробництва молока?

- Є певна динаміка в цьому. По молочному скотарству у 2013-му частково відшкодували вартість 7 об’єктів. На них із держбюджету було виділено 57,3 млн. гривень. Введення їх у дію дало змогу додатково збільшити поголів’я ВРХ молочного напряму продуктивності на 7 тис. голів. Окрім того, 34,7 млн. виділено 49 українським племпідприємствам на закупівлю 5,5 тис. голів племінних тварин.

Та найслабшим місцем молочного виробництва поки що залишається відтворення стада. Дуже мало народжується телят: всього 76 на 100 корів. Це та проблема, яка вимагає і нашої уваги, і уваги тих, хто власне займається молочним бізнесом. Адже без вчасного відтворення стада не можна говорити про системне, ефективне ведення всього молочного скотарства.

- Пропоную на цю тему детальніше поговорити наступного разу.

- Домовились.

Розпитувала ……………………….