Аграрний тиждень. Україна
» » Чар-птиця на ім’я індик
» » Чар-птиця на ім’я індик

    Чар-птиця на ім’я індик


    altДиких індиків людина приручила й одомашнила ще за тисячу років до нашої ери. Сьогодні цього птаха можна зустріти в фермерських і сімейних господарствах понад сотні країн світу. Найбільше індичатину полюбляють в Ізраїлі.

    Громадянин цієї країни в середньому з’їдає 12 кг цього виду м’яса. У США цей показник сягає 8 кг, у Польші – 4,5. Українці ж катастрофічно недоїдають індичатини, споживаючи її всього 0,2 кілограми. А дарма. Індиче м’ясо забезпечує організм людини необхідними незамінними та замінними амінокислотами, що позитивно впливає на здоров’я людини, в тому числі на стан кровотворних органів, кісток, волосся. Це низькокалорійний, дієтичний продукт харчування з оптимальним співвідношенням білків і жирів, з високим вмістом фосфору, амінокислот і вітамінів. Що ж заважає нам наздогнати й перегнати Ізраїль та Америку в індиківництві? Анічого.

    Індики - найкрупніші свійські птахи: жива маса відомих світових кросів досягає при відгодівлі самців до 130-150-денного віку - 20 кг, при витратах на 1 кг близько 2,5-2,8 кг корму. Що цікаве, вихід чистого м’яса з індичої тушки сягає 80%! Натомість, з добре відгодованого кабанчика, який з’їсть у півтора рази більше корму, ви й 65% м’яса не наріжете. То чому в фермерських і селянських господарствах України індики поодинокі мешканці? Виною всьому – необізнаність.

    От у Росії «процес пішов», бо там узялися за індиківництво на державному рівні. Наші північні сусіди й відповідну громадську організацію створили задля прискорення «індичого прориву». Зустрівшись з генеральним директором Національної асоціації в галузі індиківництва Російської Федерації Юрієм Марковим, я висловив своє скептичне ставлення до можливості успіху в індиківництві, адже й клопоту більше з цим птаством, і конкурувати з бройлерними курчатами не вийде.

    Юрій Анатолійович одразу заперечив: «Ви дарма недооцінюєте потенціал України в успішному веденні індиківництва. І це з вашою кормовою базою! Скажу більше, чимало російських переробних підприємств готові були би в Україні придбати індиків. Але ви ще не маєте що запропонувати… Після постперебудовного занепаду 2000 року наші ентузіасти взялися за відродження галузі. Вони завезли з-за кордону (Канади, Польщі, Німеччини) нові високопродуктивні кроси і запровадили утримання індика за новими технологіями, які практикують найкращі господарства світу. І хоча наступні роки не балували попитом, випробовуючи галузь на виживання, згодом росіянам припав до смаку цей делікатес і вони все частіше про нього запитували в продавців.

    altУ 2005 році розпочався своєрідний бум російського індиківництва, коли в галузь прийшли інвестиції. В нашому випадку не попит породив пропозицію, а навпаки – збільшили асортимент та обсяги, й попит не забарився. Вже три роки як створена наша асоціація. За цей час ми налагодили плідне співробітництво з провідними світовими компаніями, що мають неабиякий досвід у селекції, виробництві племінних яєць та інкубації високопродуктивних індичат.

    - Польське індиківництво ставало на ноги 20 років, російське – 10. Як швидко може здійнятися індиківництво в Україні?

    - Конкретну дату не назву, та впевнений: Україна має потенціал випередити своїх сусідів.

    - Що ж нам заважає?

    - По-перше, і в нас, і у вас бракує висококваліфікованих кадрів, які б спеціалізувалися на індиківництві. Ми вже накопичили чималий досвід співробітництва з профільними ВНЗ Росії, випускники яких на останніх курсах проходять стажування в передових високотехнологічних господарствах закордону й РФ. І це, як правило, за рахунок компаній, що замовляють відповідного спеціаліста – технолога, ветлікаря, менеджера в галузі індиківництва. Другий значущий резерв – фермерство. Але ж ви, на відміну від нас, певне, над цим не вельми замислюєтеся…

    - Фермерство? Зачекайте, в Україні часто чути думку, що тільки великотоварний виробник має перспективу. Що Ви на це скажете?

    - У Росії фермери виявляють неабияке бажання професійно займатися індиківництвом. Але, на жаль, не всі з них мають відповідні умови. Особливо гостро постає питання збуту вирощеного м’яса.

    - Я чув про успішну російську модель взаємовигідного партнерства фермерів з великими підприємствами. І саме в індиківництві. Насправді таке можливе?

    - Ця модель працює в Російській Федерації вже понад рік. Отже, навколо крупних промислових господарств формується сектор фермерів, які поруч із «великим сусідом» теж успішно вирощують індиків, стабільно й гарантовано забезпечуючи м’ясом крупне підприємство. Так вирішується проблема збуту. При цьому задачею фермера є зниження собівартості, нарощування обсягів виробництва. І не доводиться невеликому господарству морочитися з маркетингом. У Росії нині є п’ять крупних підприємств й вони не лише вирощують індиків, а й забезпечують переробку і реалізацію готової продукції. В Калінінграді планується реалізувати проект контрактного вирощування індиків. Інвестор хоче побудувати велику бойню, altяк це практикується в Європі, залучивши навколишніх фермерів до вирощування поголів’я.

    - Невже інвестори можуть серйозно зацікавитися розведенням і вирощуванням індиків у фермерських господарствах?

    - В Україні є люди з грошима. Й вони теж міркують над тим, куди їх вкласти, щоб вони «працювали» й зростали. Наш досвід пояснює, чому російські інвестори не скупляться вкладати в індиківництво.

    - Наскільки у вас рентабельне індиківництво?

    - Як правило, цей показник сягає 30%. М’ясо індиків високо цінується у нас. Це не нова традиція. В Росії вже кілька століть індики - повноправні господарі сільських подвір’їв. І наївно думати, що наш споживач не готовий віддавати перевагу цінному м’ясу індика. Тут інвесторів ще приваблює «багатоконфесійність» індичатини. Існують конфесії, які не сприймають свинину чи яловичину. М’ясо індика «дозволено» їсти всім незалежно від релігії. 

    - Це правда, що за чотири місяці 20-кілограмового індика можна виростити без гормонів і всілякої стимулюючої хімії?

    - У чому й величезна перевага індиків над бройлерними курчатами. Генетичний потенціал цих птиць-гігантів дозволяє на природних кормах перевершити всі штучні «досягнення». Відтак, споживач може без побоювань їсти екологічно чисте й дуже корисне для будь-якого віку м’ясо. Зручніше й фермерам вирощувати індиків, маючи добрий результат без кормових домішок…

    Спілкувався Володимир ШАПОВАЛОВ   

                     

     





    Схожі новини
  • Київщина: тенденція відродження великих птахофабрик
  • Українцям хочуть замінити курятину на індичатину
  • Створення кооперативних елеваторів забезпечить стабільну позицію одноосібника на ринку зерна
  • Віктор Слаута: питання недопущення імпорту низькоякісної продукції та контрабанди повинні бути на постійному контролі
  • Шлях «Птахопрому» до племзаводів

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Фотозвіти
Новини техніки
Рослинництво
Тваринництво
Відео

Чар-птиця на ім’я індик


altДиких індиків людина приручила й одомашнила ще за тисячу років до нашої ери. Сьогодні цього птаха можна зустріти в фермерських і сімейних господарствах понад сотні країн світу. Найбільше індичатину полюбляють в Ізраїлі.

Громадянин цієї країни в середньому з’їдає 12 кг цього виду м’яса. У США цей показник сягає 8 кг, у Польші – 4,5. Українці ж катастрофічно недоїдають індичатини, споживаючи її всього 0,2 кілограми. А дарма. Індиче м’ясо забезпечує організм людини необхідними незамінними та замінними амінокислотами, що позитивно впливає на здоров’я людини, в тому числі на стан кровотворних органів, кісток, волосся. Це низькокалорійний, дієтичний продукт харчування з оптимальним співвідношенням білків і жирів, з високим вмістом фосфору, амінокислот і вітамінів. Що ж заважає нам наздогнати й перегнати Ізраїль та Америку в індиківництві? Анічого.

Індики - найкрупніші свійські птахи: жива маса відомих світових кросів досягає при відгодівлі самців до 130-150-денного віку - 20 кг, при витратах на 1 кг близько 2,5-2,8 кг корму. Що цікаве, вихід чистого м’яса з індичої тушки сягає 80%! Натомість, з добре відгодованого кабанчика, який з’їсть у півтора рази більше корму, ви й 65% м’яса не наріжете. То чому в фермерських і селянських господарствах України індики поодинокі мешканці? Виною всьому – необізнаність.

От у Росії «процес пішов», бо там узялися за індиківництво на державному рівні. Наші північні сусіди й відповідну громадську організацію створили задля прискорення «індичого прориву». Зустрівшись з генеральним директором Національної асоціації в галузі індиківництва Російської Федерації Юрієм Марковим, я висловив своє скептичне ставлення до можливості успіху в індиківництві, адже й клопоту більше з цим птаством, і конкурувати з бройлерними курчатами не вийде.

Юрій Анатолійович одразу заперечив: «Ви дарма недооцінюєте потенціал України в успішному веденні індиківництва. І це з вашою кормовою базою! Скажу більше, чимало російських переробних підприємств готові були би в Україні придбати індиків. Але ви ще не маєте що запропонувати… Після постперебудовного занепаду 2000 року наші ентузіасти взялися за відродження галузі. Вони завезли з-за кордону (Канади, Польщі, Німеччини) нові високопродуктивні кроси і запровадили утримання індика за новими технологіями, які практикують найкращі господарства світу. І хоча наступні роки не балували попитом, випробовуючи галузь на виживання, згодом росіянам припав до смаку цей делікатес і вони все частіше про нього запитували в продавців.

altУ 2005 році розпочався своєрідний бум російського індиківництва, коли в галузь прийшли інвестиції. В нашому випадку не попит породив пропозицію, а навпаки – збільшили асортимент та обсяги, й попит не забарився. Вже три роки як створена наша асоціація. За цей час ми налагодили плідне співробітництво з провідними світовими компаніями, що мають неабиякий досвід у селекції, виробництві племінних яєць та інкубації високопродуктивних індичат.

- Польське індиківництво ставало на ноги 20 років, російське – 10. Як швидко може здійнятися індиківництво в Україні?

- Конкретну дату не назву, та впевнений: Україна має потенціал випередити своїх сусідів.

- Що ж нам заважає?

- По-перше, і в нас, і у вас бракує висококваліфікованих кадрів, які б спеціалізувалися на індиківництві. Ми вже накопичили чималий досвід співробітництва з профільними ВНЗ Росії, випускники яких на останніх курсах проходять стажування в передових високотехнологічних господарствах закордону й РФ. І це, як правило, за рахунок компаній, що замовляють відповідного спеціаліста – технолога, ветлікаря, менеджера в галузі індиківництва. Другий значущий резерв – фермерство. Але ж ви, на відміну від нас, певне, над цим не вельми замислюєтеся…

- Фермерство? Зачекайте, в Україні часто чути думку, що тільки великотоварний виробник має перспективу. Що Ви на це скажете?

- У Росії фермери виявляють неабияке бажання професійно займатися індиківництвом. Але, на жаль, не всі з них мають відповідні умови. Особливо гостро постає питання збуту вирощеного м’яса.

- Я чув про успішну російську модель взаємовигідного партнерства фермерів з великими підприємствами. І саме в індиківництві. Насправді таке можливе?

- Ця модель працює в Російській Федерації вже понад рік. Отже, навколо крупних промислових господарств формується сектор фермерів, які поруч із «великим сусідом» теж успішно вирощують індиків, стабільно й гарантовано забезпечуючи м’ясом крупне підприємство. Так вирішується проблема збуту. При цьому задачею фермера є зниження собівартості, нарощування обсягів виробництва. І не доводиться невеликому господарству морочитися з маркетингом. У Росії нині є п’ять крупних підприємств й вони не лише вирощують індиків, а й забезпечують переробку і реалізацію готової продукції. В Калінінграді планується реалізувати проект контрактного вирощування індиків. Інвестор хоче побудувати велику бойню, altяк це практикується в Європі, залучивши навколишніх фермерів до вирощування поголів’я.

- Невже інвестори можуть серйозно зацікавитися розведенням і вирощуванням індиків у фермерських господарствах?

- В Україні є люди з грошима. Й вони теж міркують над тим, куди їх вкласти, щоб вони «працювали» й зростали. Наш досвід пояснює, чому російські інвестори не скупляться вкладати в індиківництво.

- Наскільки у вас рентабельне індиківництво?

- Як правило, цей показник сягає 30%. М’ясо індиків високо цінується у нас. Це не нова традиція. В Росії вже кілька століть індики - повноправні господарі сільських подвір’їв. І наївно думати, що наш споживач не готовий віддавати перевагу цінному м’ясу індика. Тут інвесторів ще приваблює «багатоконфесійність» індичатини. Існують конфесії, які не сприймають свинину чи яловичину. М’ясо індика «дозволено» їсти всім незалежно від релігії. 

- Це правда, що за чотири місяці 20-кілограмового індика можна виростити без гормонів і всілякої стимулюючої хімії?

- У чому й величезна перевага індиків над бройлерними курчатами. Генетичний потенціал цих птиць-гігантів дозволяє на природних кормах перевершити всі штучні «досягнення». Відтак, споживач може без побоювань їсти екологічно чисте й дуже корисне для будь-якого віку м’ясо. Зручніше й фермерам вирощувати індиків, маючи добрий результат без кормових домішок…

Спілкувався Володимир ШАПОВАЛОВ   

                 

 





Схожі новини
  • Київщина: тенденція відродження великих птахофабрик
  • Українцям хочуть замінити курятину на індичатину
  • Створення кооперативних елеваторів забезпечить стабільну позицію одноосібника на ринку зерна
  • Віктор Слаута: питання недопущення імпорту низькоякісної продукції та контрабанди повинні бути на постійному контролі
  • Шлях «Птахопрому» до племзаводів

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.