«Тримайся, корово, зі штату Айова!»

12 July, Розділ Тваринництво, переглядів 4 937

Україна була і залишається привабливою для іноземних інвесторів. При тому свою перевагу, хочемо ми того чи ні, вони надають сільському господарству. Як наголосив нещодавно президент Американо-української ділової ради Морган Вільямс: «На моє переконання, дві галузі народного господарства, що просуватимуть економіку України вперед, - це сільське господарство і енергетика. Порядка 1 мільярда доларів щорічно вкладається в економіку України. Сподіваємось, що у наступні роки ця цифра сягне 2 мільярдів доларів».

На користь цього є ряд досить цікавих аргументів.

Не випадково, знаємо, кажуть: «Взявся за гуж – не говори, що не дюж». А ще не менш відомо, що правди мішком не прикрити. От і ми про те: набравши в оренду земель, чимало вітчизняних підприємців нині не знають, як дати тому раду. Тобто, «гуж» у них є, а ось «дюж» - під сумнівом... Відтак, чимало українських родючих чорноземів не один рік «гуляють» під бур’янами, заростають самосівом лісових дерев, кущами. А де і зореться, то часто мало толку буває із посіяного... Одна з причин – просте невігластво у тому, що краще, вигідніше і для себе, і, власне, для України сіяти-вирощувати, реалізувати, аби бути в пошані, попиті, а головне - із надійними прибутками. Коли ж обпеклись – дмемо на холодне. Так, звісно, легше виправдати свої господарські невдачі. Хоча ситуація не безнадійна: вчитись ніколи не пізно, та й є у кого. У кожного, звичайно, тут своє право вибору «парти та вчителя». Хоча найпростіший спосіб – проаналізувати, у що в останні роки вкладають чи хочуть вкласти інвестиційні кошти іноземні бізнесмени, або пригадати... Микиту Хрущова.

Буквально трохи історії: ще у 1949 році, коли Микита Сергійович керував Україною (був першим секретарем ЦК КП(б)У, наказав засівати поля кукурудзою. І цим врятував республіку від голоду. А очоливши СРСР, вирішив перетворити кукурудзу на головну сільгоспкультуру, про що заявив на лютнево-березневому пленумі ЦК КПРС у 1954 році. Їздив у США до штату Айова, де кукурудзі приділялась велика увага, аби переконатися у правильності свого «кукурудзяного» курсу. Був там надзвичайно вражений і плантаціями кукурудзи, і ситою та продуктивною по надоях молока худобою, якій згодовували качанисту. Повернувшись із поїздки, заявив, що цю культуру слід запроваджувати силоміць, як російський цар Петро І картоплю. «Тримайся, корово, зі штату Айова!» - під таким гаслом в СРСР стартувала «кукурудзяна лихоманка». Хоча не обійшлось без перегинів: значно були скорочені посіви пшениці й жита, а кукурудзу стали сіяти не лише там, де вона добре родила. Тож «цариця ланів» не завжди віддячувала врожаями.

Втім, в Україні вона прижилася і нині не зайва багатьом фермерам. І має бути й надалі (без перегинів) не зайвою. А чому – знову повернемось до Моргана Вільямса. Коли мова зайшла про перші кроки Чиказької біржі в Україні, пан Вільямс зауважив, що, на його думку, завдання українських аграріїв не у тому, аби вирощувати тепер, із роботою біржі, якнайбільше пшениці. Тут має бути певна межа, бо пшениця не має великої додаткової вартості. Тож Україні потрібно вирощувати більше кукурудзи, сої, ріпаку, інших агрокультур, які потім можуть перетворитись на товари, продукти, котрі мають високу додаткову вартість. Тобто, Україні треба формувати імідж ринкового кошику, який би включав не лише зерно, а й продукти його переробки, а ще м’ясо-молочні продукти, олію тощо, що мають високу додаткову вартість.

«З лану до столу, - зауважив Морган Вільямс, - це найбільший двигун економіки України».

Разом із тим він висловив сподівання, що в Україні на рівні держави буде зроблено все можливе, аби поліпшити інвестиційний клімат, де є проблеми. Відтак співпраця американських інвесторів, які прихильно ставляться до України, із українськими аграріями стане ще більш вигідною, продуктивнішою. І мова не лише про прибутки гравців на торговому ринку, але й нові робочі місця в Україні, високі урожаї, новітні сільгоспагрегати і технології, зміцнення української економіки та країни в цілому.

Хочемо ми цього? Тоді робімо висновки.

Насамкінець - невеликий витяг із статті «Глобалізація і Україна» (2002 рік) відомого письменника, філософа, одного з трьох перших засновників та першого голови Української Гельсінської спілки, політв’язня, а ще непересічного представника економічної думки світового масштабу Миколи Руденка:

«Плануємо не лише ми – передусім планує Світовий Розум, програмуючи для земного людства шляхи розвитку на століття й тисячоліття. Благословенним є той народ, який зумів своєчасно налаштуватись на цю глобальну програму, визначивши своє місце в світовому русі. Аби не схибити, треба побачити напрямок розвитку людства бодай впродовж одного століття. А бажано й набагато далі. Мені скажуть: для цього треба бути пророком. Я ж відповім: пророком здатний стати кожен, хто оволодів фізичною економією... Фізична економія навчає: завжди слід виходити з енергетичних підвалин, на яких базується життя народів.

Адам Сміт і слідом за ним Карл Маркс вбачали субстанцію вартості в людській праці. Недостатність і навіть хибність цього визначення зробили ХХ століття найкривавішим періодом земної історії... Праця як така не є й не може бути субстанцією вартості – вона сама вимагає відповіді на запитання: де шукати субстанцію праці? Безумовно, субстанцію праці ми знаходимо в їжі, а їжа приходить з космосу через фотосинтез. Я сказав би так: приходить від Світової Монади – тобто від Бога. Сміт і Маркс не розвідали джерело додаткової вартості до кінця. Його ж слід бачити там, де народжується нова матерія, а разом із новою матерією – нова енергія. Це відбувається лише в процесі фотосинтезу – лише на пшеничній ниві.

Коли ми так дивимося на нашу Україну, то нам одразу стає зрозумілим її елітарне становище на земній кулі. Впродовж тисячоліть цю землю було законсервовано для вирішального уроку в історії людства, який сьогодні названо глобалізацією... Земна цивілізація підходить до свого завершального екзамену, а його підсумки значною мірою залежатимуть від того, як цей екзамен складе Україна. Не доведи Господи, щоб вона повторила долю Аргентини, яка не зрозуміла власної місії на планеті і тому зазнала краху.

Тут однозначно потрібна фізична економія, з якої випливає: товаром усіх товарів є пшениця – це саме з неї та інших культурних злаків на земній кулі з’явилася вартість взагалі і навіть абсолютна додаткова вартість. Отож, еталоном вартості найдоцільніше зробити тонну або центнер пшениці. Якби це справді сталося, сотні мільйонів землян були б врятовані від голодної смерті».

Залишається хіба що додати: йдуть жнива, а далі знову буде сіятись, доглядатись. Тож хай у допомогу хліборобам буде і власна селянська мудрість, і ось ця філософія, і досить відверті погляди на економіку країни Моргана Вільямса.

То що, «Тримайся, корово, зі штату Айова?..» Час покаже.

Валентина ПИСЬМЕННА