- Відзначили кращих учнів та вчителів своїх підшефних шкіл
- ТАЄМНИЦІ НАРОДНОЇ ЛЯЛЬКИ
- В КРАЮ БОРЩУ І ВИШИВАНОК
- Рушник на кілочку - хата у віночку
- На рушнику – все мамине жжиття, її надії, сумніви, тривоги...
Місток із минулого у сьогодення
Сьогодні ця майстерня – одна із небагатьох у країні, яка не лише зберегла традиції, а й прославляє своїми виробами Україну далеко за її межами.
Ткані сорочки, весільні рушники, серветки, скатертини, плаття – від різноманітності й кольорового багатства розбігаються очі. І до того ж усе це із натуральних тканин – для здоров’я просто знахідка!
Музей-майстерня
У майстерні художнього ткацтва «Роксолана», що діє при Богуславському районному відділі культури, «перегукуються» вісім робочих верстатів, що виводять нові узори на виробі, а мені хочеться повернутися на кілька століть назад, зазирнути у витоки справи, «приміряти» на сьогодення ті прадавні візерунки, кольори, відтінки…
За день роботи на дерев’яному верстаті народжується рушник.
Кожна стіна у цеху нагадує музей, що зберігає історію ремесла, його кращі зразки. Тут бачимо сторічні рушники, які передавалися кількома поколіннями…
Є і вироби з «Победы», нагадуючи про роботу фабрики, де працювало 300 майстринь. Зупинилася вона на початку 90-х, а старт і благословення їй надав Володимир Щербицький, особисто видавши розпорядження створити у районі підприємство для жінок. Все розвивалося успішно. Та у складні роки перебудови на прохідній з’явився замок, і майже всі верстати наказали спалити. Врятовані ж вісім нині відроджують славу ткацького регіону.
Майстрині «Роксолани» їх повернули із забуття: виготовляють тканини інтер'єрного та одягового призначення: доріжки, скатертини, рушники, покривала, наволочки, портьєри, серветки, купонні тканини для спідниць, суконь, фартухів тощо. Це вишукані в художньому розумінні перебірні тканини зі збільшеним або здрібнено-масштабним орнаментом. Традиційні елементи — зірки, стовпчики, ромбики, решітки, по-різному поєднуючись між собою, по черзі виступають то як провідний, то як допоміжний мотив.
- Протягом століть удосконалювалися технічні прийоми виготовлення тканин, збагачувались їх орнаментальні та колористичні рішення,- розповідає приватний підприємець Лілія Тихоненко, яка об’єднала довкола «Роксолани» майстрів забутої справи. - Найпоширенішими в Україні техніками ручного ткання були човникова та перебірна. Для виробів, виготовлених лише за допомогою човника, властиві смугасті композиції. Перебірна ж техніка дає ширші можливості для створення складних візерунків: ромбів, розет, зірок, стилізованих зображень птахів, вазонів, архітектурних споруд тощо.
Історія простого полотна
- Увесь цикл створення полотна довготривалий та копіткий, - каже ткаля Любов Сердюк, яка в майстерні з першого дня. - Уявіть: щоб виготовити погонний метр полотна, треба до десяти тисяч разів прокинути човника з одного боку в другий. А ще більше часу йде на «заправку» верстата, тобто на його налаштування на загальний візерунок, де кожна ниточка мусить зайняти своє місце. І тут важливі не лише уява і талант майстра, а і його терпіння. Зразки для масового та малосерійного виготовлення тканин розробляють самі жінки: вивчили візерунки на старовинних рушниках і оживляють їх на своїх виробах.
У цих творчих лабораторіях зародилися орнаменти під пісенне Євробачення, що проходило у Києві. Десятки різноманітних виробів уболівальникам футбольного Євро - 2012 пропонували майстрині. Прославляли державу рушники з Богуслава на Олімпійських іграх. Виробили навіть подарунок Папі Римському Іоанну Павлу ІІ.
«На щастя, на долю»
Осінь – пора весіль,а тому нині зростає попит на обрядові рушники та сорочки. Бо крім декоративної, весільний рушник має ще й магічну функцію. Вишите полотно, на яке стають молоді, означає життєву дорогу.
- Популярні зараз написи, як-от: «на щастя, на долю», наші пращури шифрували у знаках орнаментів, - розкриває секрети вишивки майстриня Олена Картишева. - Вишита восьмикутна зірка означала Бога, Сонце, хвиляста лінія - нескінченність життя, стилізована калина - уособлення дівочої краси, молодості, кохання, виноград - символ благополуччя, квіткові пуп’янки вказували на дітей і продовження роду.
У весільному обряді на Київщині початку ХХ століття дослідники нарахували близько 20 рушників. На них клали коровай, ними перев’язували старостів, простеляли дорогу молодим. Але найголовнішим був той, на якому батьки благословляли молодих. Такий рушник - особлива святиня, яку не показували стороннім і берегли як зіницю ока, передаючи із покоління в покоління. Старий узор нащадки відтворювали на новому полотні як енергетичний код роду.
Одразу святковим стане стіл, якщо накрити його тканою скатертиною, додаючи настрою господарям і гостям.
Це цікаво
Покровителькою прядіння і ткацтва у Київській Русі була богиня Мокоша. Її зображено на знайденому фрагменті ткацького верстата. Наші предки поклонялися Мокоші, вірили в її допомогу і захист від злих сил тощо.
Кропіткі процеси підготовки сировини, прядіння, ткання і завершальна обробка тканин відображені в численних народних повір'ях і обрядах, які дійшли до наших днів. Наприклад, цими заняттями заборонялося займатися в п'ятницю. Починати рукоділля найкраще зранку у четвер у енергетичну вершину тижня. Наші далекі пращури, мабуть, добре відчували те, бо саме цього дня приступали до весільних рушників.
Вікторія ЛЯХОВЕЦЬ
Фото Володимира Давиденка
