На рушнику – все мамине жжиття, її надії, сумніви, тривоги...

15 October, Розділ Weekend, переглядів 9 488

“Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

Ти водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.”

Андрій Малишко

Нещодавно у селі Малий Бакай, що на Полтавщині, пройшло свято “Українська народна вишивка”, присвячене прадавноьму символу нашого народу.

Вишиванням на українській землі споконвіку займались жінки, які з покоління в покоління передавали найтиповіші, найяскравіші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техніку. Найбільшого розквіту це мистецтво набуло в епоху українського відродження у XVI-XVII столітті.

Народні вишивки захоплюють нас досконалою композицією, різнобарвним колоритним вирішенням. У своїх роботах українські майстрині показали одвічний потяг людини до краси, зв’язок із рідною природою.

Майже кожна область, кожний район, часто і окремі села з покоління в покоління, від матері до дочки передавали свої візерунки. Тому за кольором, орнаментом, фактурою вишивки завжди можна визначити місце її виготовлення, адже народні майстрині старанно оберігають свої традиції.

Вишиванням займались кожну вільну хвилину, на вечорницях і досвітках, довгими осінньо-зимовими вечорами Готуючись вийти заміж, кожна дівчина вишивала чимало рушників. І сватам, і щоб зв’язати в церкві руки молодим, і для весільних калачів. Висіли рушники й над головами молодих. На останню життєву подію також готувалися рушники. До процесії, до хреста, і тим, хто буде нести домовину і кришку. На поминки столи застилали довгим рушником, який нагадував скатертину, щоб закликати душу покійника.

Рушниками прикрашають ікони в церкві. Колись ними перев’язували хрести, що стояли на перехрестях доріг і битих шляхах.

Споконвіку українські жінки та чоловіки свято шанували одяг, а особливо вишиту сорчку. Наші пращури вірили, що вона захищає людину не лише від негоди, а й від ворожих сил. Ця віра походить від язичництва – релігії гармонії людини і природи, людини і Всесвіту. Вважалося, що сорочка, яка прилягає до тіла, є провідником прихованої у людині магічної сили і водночас – оберегом. Наші пращури вірили, що сорочка має чарівну силу. Чи не тому вона і досі бажана в нашому вбранні? Що закарбували жінки у своїх візерунках, якими щедро оздоблювали одяг? Ромби, хрестики, кружальця – все те було прагненням людини славити добро, обійти лихо. Геометричний, рослинний орнамент, а також зооморфний (стилізоване зображення тварин і птахів) гармонійно сусідять один з одним.

Здавна село Малий Бакай славилося вишивками. Особливо старанно вишивали рушники, якими прикрашали хати. Хоч би яке убоге життя не судилося господарям, а все ж усюди ці витвори палахкотіли багатством кольорів, були своєрідною візиткою оселі та самої господині. Решетилівські господині та майстрині досконало володіють різноманітною технікою вишивки – аплікацією, гладдю, вирізуванням, виколюванням, мережками і так званими рушниковими швами. Поєднання срі***сто-сірих, блакитних, оливкових тонів створюють неповторну гармонію кольорів. Широко відомі і одноколірні вишивки, особливо білими нитками на біленому або небіленому полотні. Відлітають роки, минають віки, змінюється мода, але ніщо не затьмарить краси вишитих речей.

З особливою ретельністю орнаментуються рушники, які мають не тільки утилітарне і декоративне, а й обрядове значення. У селянському житлі рушники розвішуються завжди на визначних місцях: над вікнами, в простінках, на покуті. Надзвичайна стійкість традиції їх використання у сімейному побуті (на рушник становлять молодих, рушником їх пов’язують, ним сповивають немовля тощо) пояснюється побутуванням давніх релігійно-магічних уявлень (рушники розвішували в священних гаях, на них, як на своєрідну ікону, наносили язичницькі зображення). Орнаменти наносилися на рушники і шляхом вишивання. Мотиви квітучої рослини з птахами, окантованої в’юнкою гілкою, заповнюють і сьогодні полотнище полтавських рушників.

У вишивці найкраще унаочнюється взаємозв’язок художніх ознак із технологією і матеріалом. Геометричні орнаменти виконуються техніками, пов’язаними з лічбою ниток: набируванням, низзю і занизуванням, лічильною гладдю, качалочкою тощо. Стрімкий біг по полотну рослинних орнаментів не зупиняють рушниковий і тамбурний шви. Рослинні орнаменти, вишиті полтавською двосторонньою гладдю, вільно стеляться по тканині. На початку XX століття поширюється хрестиковий шов, у вишивку разом із фабричними нитками проникає поліхромія, з’являються нові сюжети, зокрема, жанрові сцени. Якщо барвиста орнаментика нових вишивок Південної чи Західної України має переважно живописний характер, то старовинні полтавські та поліські вишивки, виконані лічильною гладдю, вирізуванням білими нитками по білому полотну, були і є неперевершеними зразками народної графіки.

Хрестоподібні кола, фігури, розетки слугували символами вогню, сонячного божества. Ідея кола, властива всім народам, зокрема стародавнім слов’янам, зосереджувала космологічні грані язичництва, світоглядне уявлення про місце людини в світі. У колі людина знаходила його центр і межі. У зв’язку з технікою вишивання формула кола трансформувалася в багатокутник, ромб, квадрат, розетку. В архаїчних композиціях ці мотиви часто пов’язані між собою – розетка вишивається в ромбі, хрест зливається з розеткою тощо. Далі відбулося переосмислення солярного значення хреста і розетки: хрест став символом християнства, а розетка у рослинних орнаментах сприймається за узагальнений, стилізований образ квітки. Найпростіші геометричні мотиви, такі як горизонтальна й хвиляста пінії, певно, означали землю і воду. Квадрат, поділений на чотири рівних частини з крапками, був символом засіяного лану, ромб з видовженими сторонами нагадував про вінці зрубу.

У сучасному декоративному мистецтві творчо застосовуються також і традиції народної вибійки, що побутували на території України здавна. Сьогодні відомі декілька способів художнього розпису тканин (фотофільмодрук, ручна вибійка, холодний і гарячий батік), які розширили художні можливості декору тканин.

Пройшовши складний і довгий шлях, українське народне мистецтво мало здобутки і втрати, але увібрало в себе все краще і невипадкове. Тож постараємося зберегти наші безцінні надбання і передати їх наступним поколінням.

Василь ВОВК