Актор Олексій Богданович відомий широкому загалу не лише завдяки своїй театральній діяльності, але й ролям у кіно (одна з найхарактерніших – образ Миколи Задорожного у фільмі «Украдене щастя»). Останнім часом він набув шаленої популярності, чим завдячує… 100-серійній телеісторії «5 хвилин до метро», де зіграв одного з головних героїв.
Мешкаючи в столиці, він наразі не в змозі спокійно пройти не те що центром, але й околицями: перекинутися кількома словами з улюбленим артистом прагнуть чи не всі перехожі! Проте мало кому відомо, що цей 43-річний красень, про автограф якого мріють тисячі українок, не завжди був киянином, – народився й виріс він у звичайному українському селі, у звичайнісінькій сільській родині…
– Різдвяні свята на нашій землі завжди були у пошані: люди святкували навіть за радянських часів – ходили на гостину цілими родинами, дітлахи отримували подарунки… Чи був у Вашому житті подарунок, отриманий у дитинстві, який пам'ятаєте досі?
– Знаєте, ми жили, як і решта українських сімей, маючи купу фінансових проблем, тож батьки не могли виконувати усі мої забаганки. Проте таких подарунків я мав кілька. Коли пішов до школи, батько купив мені баян: дуже хотів, аби я навчився на ньому грати… Ви не уявляєте, як я ненавидів той баян!
Пізніше, коли мені виповнилося років з 11, під час новорічних свят я отримав у подарунок мопед. Як зараз пам'ятаю, це була «Верховина-4». Сюрприз виявився на всі 100, але… мені довелося виховувати власну силу волі: тоді була сніжна морозна зима, не надто покатаєшся на мопеді… От і мусив до весни чекати, зате потім надолужив згаяне, а друзі згорали від заздрощів.
– А як ваша родина святкувала Різдво та Новий рік?
– Зазвичай перед Новим роком у батька були відрядження до Москви, і звідти він привозив для нас солодощі, тож ми завжди мали розкішну ялинку, а на ній багато-багато шоколадних цукерок. А родзинка в тому, що ці цукерки від самого початку новорічних свят повинні були цілими і неушкодженими висіти на ялинці аж до старого Нового року. Але ж ми – діти – не могли витримати так довго…
– Мабуть, таки вигадали щось!
– Звичайно! Наша дитяча підлість полягала в тому, що ми обережно, аби не пошкодити обгортки, розгортали ці цукерки, їли їх, а потім – із картоплі чи буряків – вирізали кубики і загортали замість цукерок… А коли минав старий Новий рік, розбирали ялинку і знімали цукерки, та виявлялося, що не залишилося жодної цілої – самі лише буряки з картоплею!
– Олексію, під час різдвяних свят ви готуєте якісь страви власноруч?
– З мене кепський кулінар! Колись намагався щось готувати, та навіть звичайний борщ у мене виходить не таким, яким повинен бути справжній український борщ: чи то капуста, чи квасоля у моєму борщі чомусь залишається сама по собі, не граючи свою роль у цілісній страві. Щоправда, це компенсується тим, що я дуже невибагливий до їжі…
– А що саме вам найбільше до смаку?
– Попри те, що в мене 1 група крові, а такі люди зазвичай м'ясоїди, я дуже люблю рибу, причому в будь-якому вигляді – і варену, й смажену. Із задоволенням їм звичайні супи та салати, які, на відміну від решти страв, готую сам.
– Телеглядачі, котрі полюбили вас саме завдяки ролі адвоката Самойлова, чекають наступних телеролей…
– Мене справді сприйняла публіка, і це – добрий сигнал для режисерів, які знімають серіали. Адже якщо люди зможуть знову побачити того, кого вони полюбили за попередні роботи, це – вже половина успіху… Закінчивши зніматися у «П'яти хвилинах…», я переключився на роботу в театрі: маю кілька місяців, аби відпрацювати в одному зі спектаклів. Щодо кіно, поки що взяв тайм-аут: чекаю на якусь серйозну пропозицію. Або – несерйозну, але обов'язково таку, що мені сподобається. В будь-якому разі не робитиму те, що мені нецікаво.
ОСОБОВА СПРАВА:
Народився 23 березня 1963 р. в селі Береза на Сумщині. За гороскопом – Овен (як і всі знаки вогняної стихії, дуже мобільний і любить подорожувати) і Кіт (розуміє тварин і дуже легко знаходить з ними спільну мову). 1984 р. закінчив КДІТМ імені Івана Карпенка-Карого. Провідний актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Народний артист України, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка.
Валерія КАЛИНОВСЬКА
Подальший розвиток АПК потребує створення інноваційних технологій виробництва, післязбиральної обробки та зберігання
Докладніше