Його величність Етюд

21 July, Розділ Weekend, переглядів 6 174

У світі є значно більше, ніж прийнято вважати, добрих людей, котрі шанують і примножують прекрасне. Меценат Олександр Пархоменко – один із них. У свій новий арт-проект “Його величність Етюд” він запросив п’ятьох художників, для яких живопис і життя – поняття тотожні.

Володимир Гурін, Панас Титенко, Віктор Шульга і зовсім молоді, та вже титуловані в престижних мистецьких конкурсах Катерина Кудрявцева й Віолетта Монсевич у залах музею Івана Кавалерідзе на Андріївському узвозі представили спільний образ весни.

Ця перша виставка зародилася у творчих мандрівках Запоріжжям, Чернігівщиною, далекими від наїжджених маршрутів місцинами Одещини і Закарпаття.

Весна – від першого танення снігів до запашного буяння бузку і рясних дощів, що дарують землі родючість… Вона зазирала по черзі, як у люстерка, в мольберти художників, кокетувала, повертаючись тим або іншим боком, сипала пелюстками на палітру Володимиру Гуріну, який вважає, що “етюд – це як Отче Наш”, а потім підставляла обличчя вологим хмарам і купала свої квітучі сади в етюдах-картинах Катерини Кудрявцевої і зваблювала пензель Віолетти Монсевич у широчезних краєвидах, де віддалік навколо церков зорані ниви позіхали волого, наче й не звертали уваги, як спостерігають за ними квітуючі на осонні дерева…

Ох, ця весна, що білить стовбури вапном, як красуня обличчя білилами, а потім порошить його, мов пудрою, летом найперших пелюсток, що осипаються, оголюючи зав’язь; весна, котра спочатку жовтавим, а потім уже зеленим чепурить-вдягає плакучі верби, як раніше котиками прикрашала навіть старезні дерева, з яких у давнину робили селяни човни, а скульптори – легкі жіночі постаті…

А її спілкування з Панасом Титенком! “Пленер – це чудовий урок щирості, який природа дає живописцю”, - вважає художник. Його зваблювали, йому посміхалися, хлюпочучи хвилями з-під мостів, європейські столиці й таки підкоряли собі через його картини дедалі нових прихильників. А от цієї весни погляд митця належав тільки рідній землі з її традиційними, але щоразу новими навіть у повторюваній красі мотивами. Панас, чий пензель неодмінно опоетизовує повітря і воду, спантеличив глядачів рудою конячкою: він чи не він? Живописна манера - його, але ж тема здається несподіваною. Ось двійко друзів-хлопчаків у траві окрай села, закарпатське подвір’я чи етюд з копицею з фіолетовими барвами на обрії, там, де бачиться людині майбутнє, - усе це довірлива розмова Панаса Титенка з природою і з нами, глядачами. А от він, мов репортер, документаліст натхненної пристрасті колеги: “Володя Гурін на пленері” зосереджено і стрімко уловлює пензлем тишу на березі ріки, поки двоє рибалок на містках понад комишами ловлять карасів у прибережних заростях. І врешті Вилково – ця українська Венеція, де за довершені архітектурні будівлі чи палаци дожів правлять квітучі верби і віддзеркалюються у вулиці-каналі, аж поки човен місцевих рибалок-гондольєро не розкреслить оце їхнє весняне милування.

“Етюд – це барвиста мить простору і часу, не закохатися в яку неможливо” - такий епіграф заслужений художник Віктор Шульга помістив у своїй частині каталогу (бо Олександр Пархоменко неодмінно супроводжує виставки своїх арт-проектів простими і водночас поліграфічно досконалими каталогами). Якщо відшукати синонім в іншому, не мистецькому, а, скажімо, філософському чи поетичному вимірі, щоб визначити саме його палітру, то найкраще підійде ніжність. Віктор Шульга також пише світлом, тільки замішує його на молоці білопінних хмар, досвітній сріблястій вологості, яка потім опаде росою, а поки що нерозбурканим сном природи вабить уже інших рибалок, які перервуть щупаковий сніданок своїми спінінгами.

Не кожен знає таїну, походження цієї миротворчої тиші у творчості Віктора Шульги, тиші, котрої прагли і яку знаходили ченці й відлюдники у своєму спілкуванні зі Всевишнім. Мені відомі корені її особливої цінності: Віктор Шульга пройшов крізь афганську війну і, певне, саме зерня миру в серці зберегло його і повернуло живим додому. Страхіття війни, які в давнину звичайнісінького шалопая перетворили на святого Франциска Асізького, але зламали багатьох наших співвітчизників, не спромоглися понівечити волю і долю Віктора Шульги. Його свідомість сповнена світла, тому і творчість крізь часові й просторові виміри наче підсвічена Всевишнім. Як і вітражі в сонячний день, його ніжні й густі етюди відкриваються глядачам сконцентрованою і водночас притишеною радістю.

П’ятеро художників, мов п’ять пальців на руці, виставкою в Музеї-майстерні Івана Кавалерідзе показують заклопотаним, затурканим побутовими справами співвітчизникам, що в світі, як і раніше, існує Краса і Любов, Довершеність і вічно змінювана Невмирущість Природи, які відкриваються людині тільки тоді, коли мистець примножує свою богоподібність творчістю.

“Його величність Етюд” арт-проектом Олександра Пархоменка продовжиться згодом в серії «Літо». Хоча тепер і невідомі секрети наступних мандрів живописців, але певність однаково є: майбутній творчий звіт буде по-справжньому прекрасним.

Ганна КОЗАЧЕНКО,

член правління Українського фонду культури