- Розпочинає свою роботу фестиваль "Софіївські зорі"
- «ЛЬОНОК» ЦВІТЕ ТАЛАНТАМИ ПОЛІССЯ
- Забриніли «Струни вічності»
- Vivat, фестиваль!
- ПРОФЕСІЯ – БАНДУРИСТ
Дзвени, моя бандуро!
Вслухайтеся в український мелос, і до вас заговорять подільські гаї - їхні місячні ночі, що пахкотять м'ятою, кришталеві ранки з трелями солов'їв. Зашумлять легендами про Довбуша, Залізняка й Кармалюка карпатський бір, азовський степ та чорноморський прибій. Героїка минулого відгукнеться в серці думами кобзарів під дзвін срібних струн.
Мелодійна і доступна в оволодінні кожному, хто має бажання, бандура з давніх-давен була вірним супутником і народних співців, і професійних виконавців. Символічно, що великий поет і пророк Т.Шевченко назвав свою пер¬шу книжку «Кобзар».
Кого не зворушить історична дума чи ліричний романс у супроводі бандури? Таких немає, - скажуть вам учас¬ники заслуженої самодіяльної капели бандуристів зі Струсова на Теребовлянщині, котра ось уже півстоліття ра¬дує шанувальників української пісні.
Гете писав: «хто хоче зрозуміти поета, мусить відвідати його край». Справді, варто відвідати мальовничий Струсів, аби зрозуміти, чому саме там народилася капела.
Струсів – батьківщина видатних митців, громадських діячів, котрі залишили помітний слід в історії краю. Це всесвітньо відомий скульптор, автор пам'ятника А. Міцкевичу у Львові М. Паращук, скульптори І. Земський та 3. Земський, талановиті брати Йосип, Никифор і Юліан Гірняки. Перший - уславлений режисер львівських те¬атрів, другий - полковник Української галицької армії, третій - відомий ве¬теринар. У Струсові жив і творив поет С. Будний. Тут мешкала й провадила громадсько-політичну, національно-патріотичну роботу О. Сліпа.
Навесні 1957 року троє аматорів (інспектор райвно І. Пухальський, го¬лова райкому профспілки вчителів А.Заячківський та директор місцевого будинку культури В. Обухівський) взяли до рук бандури. Перші уроки їм дала І. Вернигір, котра на той час працювала вихователькою Струсівської школи-інтернату. Вона, як з'ясувалося після розпаду СРСР, колись була відомою бандуристкою, що активно концертувала в Україні й за кордоном, але своє прізвище по чоловікові при¬ховувала. Адже була дружиною ад'ютан¬та Симона Петлюри полковника Білогуба.
Бандури тоді були рідкісним явищем у галицькому Поділлі, тому через два роки тріо переросло в ансамбль за участю аматорів із навколишніх сіл. Навесні 1959 року колектив налічував уже 15 бандуристів. Очолював ансамбль В. Обухівський, а з літа 1959 року - М. Ляхович. Уже перші виступи аматорів-бандуристів засвідчили: в культуру краю влився новий, свіжий мистецький струмінь.
Згодом ансамбль кількісно і якісно перетворився на капелу. До п'ятирічного ювілею капели (1962) за успіхи в розвитку кобзарського мис¬тецтва Міністерство культури УРСР присвоїло їй звання народної, а Прези¬дія Верховної Ради нагоро¬дила грамотою.
Бандура задзвеніла всіма октавами. Вона кликала вставати з колін, споді¬ватися, вірити, жити... Іван та Богдан Кравчуки, В.Обухівський пишуть власні твори на слова місцевих поетів С.Будного, В. Вихруща та інших. Пісня Крав¬чуків «Грай, моя бандуро» в їхньому виконанні стала емблемою капели.
У 1967-му, з нагоди 10-річчя твор¬чої діяльності, капелі указом Президії Верховної Ради було присвоєно звання заслуженої. А 1968-го колектив очолив випус¬кник Львівської консерваторії В.Верней, який доклав чимало зусиль у роботі з капелою, удосконалюючи техніку вокалу.
Концертуючи селами й містами Га¬личини та Закарпаття, капела вдоскона¬лювала свою виконавську майстерність. Навесні 1969 року бандуристи брали участь у декаді українського мистецтва в Росії, виступаючи на одній сцені з такими корифе¬ями вокалу як Б. Гмиря, Д. Гнатюк, народний хор ім. Г.Верьовки. 1972 року колектив під орудою М. Ляховича отримав перше місце й зо¬лоту медаль на Всесоюзному телеві¬зійному конкурсі самодіяльного мис¬тецтва. Центральна телестудія тран¬слювала виступ на євро- та інтербаченні.
Нова сторінка мистецького зросту перегорнулася з приходом до капели восени 1972 року нового ке¬рівника, також випускника Львівської консерваторії Б.Іваноньківа. Таланови¬тий хормейстер і тонкий знавець на¬родної пісні допоміг самодіяльним артистам сягнути вь кобзарському мис¬тецтві високого професійного рівня. Під його керівництвом у 1976 році капела привезла українську пісню до Пензи.
На початку 1980 року до колективу кобзарів приходять нові майстри. Завдяки наполегливій і системній роботі Б.Іваноньківа над опануван¬ням секретів хорового співу в супрово¬ді бандур колективу стало під силу виконання масштабних творів. Солісти капели М.Мечник, І.Громик, Р.Набитович, К.Кокошко, а згодом П.Вербицький і М.Ткачук досягають віртуозного рівня виконавської майстернос¬ті.
Самовіддано працює в капелі голов¬ний інструменталіст Я. Кубіт - довго¬вічна учителька гри на бандурі, завдяки якій до капели влилися бандуристки Т.Медюк, Л.Гоуць, У.Перхалюк, М.Галат. А останнім часом також прийшли молоді голоси - Д.Сергіїв, І.Стрихар, І.Федорчук, Б.Бенів, П.Дичко, М.Шергей.
І хоча колектив капели кількісно змен¬шився (на жаль, 27 колишніх учасників відійшли у вічність), завдяки невтомній праці головного диригента М.Носато¬го, який на цій посаді в 2000 році замінив Б.Іваноньківа, капела не втра¬чає високого рівня.
Досягнення провідних учасників ка¬пели відзначені урядовими нагородами та почесними званнями. Заслуженими працівниками культури ста¬ли М.Мечник, Р.Набитович, І.Громик, Я.Рутецький, І.Пухальський, М.Носа¬тий, І.Козак. Перший диригент капели М.Ляхович нагороджений почесною грамотою Верховної Ради УРСР. Дов¬говічному керівнику капели (28 років), доценту педуніверситету ім.В.Гнатюка Б.Іваноньківу присвоєно звання заслуженого артиста України.
Географія виступів капели досить ши¬рока - Петер¬бург, Москва, країни Балтії, Болгарія, Югославія, Польща... Та насамперед, це міста й села України. Нині у репертуарному активі капели понад 50 пісень. Колектив з оптиміз¬мом ступає в своє друге півстоліття, робить активний внесок у патріотичне виховання, розвиток національної сві¬домості нашого народу.
До речі, в Струсівському будинку культури діє музей капели, де в експонатах відтворений весь її яскравий творчий шлях.
Ярослав БАЧИНСЬКИЙ.
Тернопільська область.
