ДЕНЬ МАТЕРІ

12 May, Розділ Weekend, переглядів 5 406

Це свято схоже на ніжну травневу квітку, від якої не хочеться відводити очей. Хоча офіційно відзначається не так давно і прийшло з Америки, воно повертає нас душею до давніх традицій, щоб ми вміли нести крізь усе життя шану до Матері.

Адже слово це для кожного українця символізує священну трійцю – рідну матір, матір-Україну і Божу Матір. У другу неділю травня ми відзначили це свято любові – день Матері. Саме разом із ним, сподіваюсь, наші серця багатшають на світ, осяяний теплим і лагідним як сонечко словом „мама”.

Українська народна поезія, виявляючи дух народу, його світогляд, моральні й етичні принципи, з надзвичайним пієтизмом, зі справжньою побожністю змальовує образ української жінки-матері, її любов до дітей, її безмірну тугу в час розлуки з ними, любов і пошану до неї дітей. Та ж народна поезія розглядає непошану до батька та матері як найтяжчий гріх.

В різноманітному багатстві жанрів українського фольклору – в піснях, думах, прислів’ях, колядках, щедрівках – всюди зустрічаємо величний образ матері, всюди знаходимо виявлення до рідної неньки надзвичайної любові й пошани, що перетворюється в справжній апофеоз материнства.

Так, мати відіграє головну роль у весільному обряді. Коли приходять свати, вони перш за все звертаються до матері молодої. Саме мати частує сватів, благословляє дочку, обсипає молодих зерном перед тим, як вони йдуть до церкви. Саме мати виконує всі церемонії, приймаючи молодого та його поїзд. Особлива її роль яскраво показана у обрядових піснях:

Мати сина вівсом обсипала,

Вівсом обсипала, щастям дарувала.

В багатьох піснях описана й та гірка доля нещасної матері, що випроводжає свого сина-козака в далеку й небезпечну дорогу. Та хоч яка тяжка розлука матері з сином, свідомість національного обов’язку вище понад усе. Образ патріотки-матері з сильним характером, з високим розумінням національної честі показано в історичних піснях. Випроводжаючи сина-козака у військо, вона подає йому осідланого коня, промовляючи:

Ой, на, сину, коника, не гайся,

Щоб ти од того війська не зостався.

Як для матері найрідніші її син і доня, так і для сина найрідніша, найдорожча рідна ненька. На запитання матері, хто з трьох миліший для її сина – чи жінка, чи теща, чи матуся рідненька, син відповідає:

А жона для совіту,

А теща для привіту,

А матуся рідненька -

Та миліш усього світу.

Ймовірно тому глибоким, щирим ліризмом перейняті повні зворушливого смутку пісні про смерть матері:

Ой, устань, ненько-вишенько,

Бо без тебе лишенько!

Ой, устань, ненько-роженько,

Бо без тебе горенько!

Постать матері підноситься в нашій пісні на найвищу височінь, і образ матері розглядається як святиня, як утрачена найвища правда. У відомому псалмі про Правду та Кривду єдиним щастям, єдиним світлим промінням серед загальної темряви переможеного Неправдою світу є мати:

Нема в світі Правди, правди не зіскати,

Тільки тої Правди, що рідная мати!

Здавна в народі найбільшим гріхом була непошана до рідної матері. В багатьох українських думах висловлюється ідея: діти повинні шанувати свою маті р, всяка кривда, заподіяна їй, карається Божим судом як найтяжчий гріх.

Українська народна поезія з її „релігією матері”, з культом материнства досягла незрівнянної етичної сили й моральної чистоти. В одній колядці Матір Божа просить у Христа райських ключів, щоб одімкнути рай і пекло, випустити грішні душі. Й вони знаходять прощення, крім однієї – тієї, «що отця з матір’ю та й налаяла. Не налаяла, а подумала».

Народний світогляд і його життєва філософія найвиразніше відбиваються в стислих, дотепних прислів’ях і приказках. Думки про матір, висловлені в піснях, думах та інших жанрах українського фольклору концентрованіше і яскравіше сформульовані в приказках. Ось кілька прикладів:
На світі знайдеш усе, крім рідної матері.
У кого ненька, у того й голівонька гладенька.
Нема цвіту над маківку, нема роду над матінку.
Матінка рідна лучче всього світу.

Такий образ матері створив український фольклор. Висока морально-етична краса світлого священного образу рідної матері свідчить про чистоту і шляхетність народного світогляду, про існування в українському народові міцної й непорушної любові до свого роду, родини, до своєї рідної матері.

І щороку ми чекаємо травня, щоб віддати уклін матері – Берегині національних і людських ідеалів. Ми вишукуємо для неї небуденні звертання – матусю, нене, матінко. І не замислюємося, що могли б робити це частіше, бо лише любов перетворює будні на свята.

„У мене матінка – ясная зіронька”, – співається в народній пісні. Мабуть, краще про мамину красу і не скажеш. Та чи знайдеться доволі слів, щоб оповісти про мамину мудрість, сердечність, самовідданість, роботящість, дбайливість, терплячість, щедрість, ніжність?..

Слова знайдуться, та завжди їх буде замало і ніколи не буде доволі.

Почуття до матері – почуття вселюдські. З пошани до матері й починається Людина. Пам’ятаймо про це, якщо хочемо, аби рід наш не перевівся, щоб діти виростали милосердними, чуйними. Адже свічка палкого материнського серця повсякчас освітлює життєву дорогу її дитини.

Тож нехай і вдячність дітей матерям ніколи не буває запізньою. Пам’ятати про це ми повинні щодня. І особливо у день Матері.

Олена ЛОБЕНКО