Аграрний тиждень. Україна
» » КОВАЛЬ-ШОУМЕН ІЗ ВОЙЦЕХОВА
» » КОВАЛЬ-ШОУМЕН ІЗ ВОЙЦЕХОВА

    КОВАЛЬ-ШОУМЕН ІЗ ВОЙЦЕХОВА


    Ковальське мистецтво, збережене у легендах, виробах, технологіях – одна з тих «родзинок», які роблять польське село Войцехів і, власне, зелений туризм привабливими для іноземців.

    …Сільський коваль, працюючи в кузні, зачув стукіт у двері. Відчиняє: на порозі дідько стоїть – справжній, з рогами і копитами, хвостом грається. Мовляв, підкуй мене. Той потилицю чухає: «Якщо послухаюся хвостатого, сам на чорта перетворюся, а не виконаю прохання, він може помститися…» А пекельник наполягає. Коваль – нічого робити – мусив погодитися…
    Поки готував підкову, розжарюючи метал у вогні, дідько кузнею походжав, роздивлявся роботу ковалеву, підкови нахвалював. А майстер, піймавши хвильку, коли непроханий гість надто захопився реманентом, як пришкварить його гарячим залізом!
    Нечистий, несамовито заверещавши, навтьоки з кузні. Прибіг до пекла, відхекався, загоїв ковалеву «мітку» і всім мешканцям пекла заказав, аби не те що ковалів не зачіпали – в жодну кузню ні ногою… А люди з того часу почали вважати підкову символом щастя.

    Цю давню легенду, що користується неабиякою повагою серед польських селян, відомих своєю прихильністю до ковальства, розповіла симпатична дівчина-екскурсовод. Вона знайомить туристів, які завітали до польського села Войцехів (Люблінське воєводство), аби відпочити від сучасної цивілізації, з експонатами місцевого музею ковальства. Ковальське мистецтво, збережене у легендах і виробах, зібраних під дахом унікального музею, а також продемонстроване місцевим ковалем Романом Чернєцом, – одна з тих «родзинок», які роблять польське село і, власне, зелений туризм привабливими для іноземців.
    Насправді, це старовинне село, де восени минулого року проходив міжнародний семінар з агротуризму, куди запросили українську делегацію, ще на початку 90-х років минулого століття через високий рівень безробіття опинилося майже на межі знищення. Та на допомогу полякам прийшли німці, навчивши жителів Войцехова заробляти гроші, використовуючи потенціал свого села та навколишньої місцевості. Селяни поставили на зелений туризм і не прогадали. Щоправда, аби справа зрушила з місця, довелося тяжко працювати. Та результати перевершили всі сподівання: тепер польські агросадиби, приймаючи туристів, допомагають виживати всій країні, бо найміцніші з них сплачують чималі податки до державної казни. Ті ж, де менше 5 кімнат, законодавством від податків звільнені: доки не стануть на ноги.
    Войцехів цікавий тим, що має зведену ще в 16 ст. Аріянську вежу, яка непогано збереглася до наших днів. Саме в ній зараз облаштували сільський музей старожитностей, щоб знайомити гостей з історією Войцехова, та музей ковальства, де вам у всій красі продемонструють залізний пояс вірності, який колись надягали ревниві чоловіки своїм дружинам, від'їжджаючи з дому на тривалий час.
    Окрім того, у селі – чи не найкращі музики-фольклористи, які залюбки (звичайно ж, не безкоштовно) продемонструють вам свою гру.
    Польські села досі мають цілі династії ковалів, причому підкувати коня без будь-яких проблем може і дружина коваля, котру тут називають «куйовкою», що по-нашому означає «ковалиха». Древнє ковальське мистецтво щоліта збирає у Войцехові всепольські форуми ковалів, де майстри заліза змагаються у своєму вмінні. Причому останнім часом йдеться про новий його вид – мистецьке ковальство, тобто вміння коваля артистично представити себе, віртуозно викувати ту чи іншу річ, вразивши не лише глядачів, але й ковалів-професіоналів.
    Тож пан Роман Чернєц – теж свого роду шоумен – за 15 злотих викує підкову, яка стане оберегом вашої родини. Він – третій у роду коваль: починав кувати підкови ще його дід, який 1920 р. переїхав з Росії до Польщі і збудував у Войцехові кузню. Згодом вона дісталася у спадок Роману. Саме ковальство допомогло панові Роману та його дружині пані Дануті облаштувати свою агросадибу і стало найпривабливішою частиною програми, котру вони тепер пропонують своїм гостям. Через їхнє обійстя за рік «проходить» близько 200 туристів. Вартість послуг за добу (3-разове харчування плюс нічліг) – 60 злотих.
    – Найважче, але і найприємніше, – влітку, коли з усієї Польщі з'їжджаються ковалі, – каже пані Данута, – тоді зовсім спати ніколи, але втома компенсується спілкуванням з людьми…
    Змагаючись, ковалі не тільки визначають з-поміж себе найкращого, але й передають один одному секрети своєї майстерності.
    – Моя робоча кузня – в іншому місці, – показує господар рукою десь позад себе, – там я працюю, там навчаю своїх учнів…
    Виявляється, навчитися робити найпростіші речі можна вже за тиждень, а за місяць, якщо є хист, не важко стати ковалем. У Польщі навчання підмайстрів-коваленків оплачується з бюджету Євросоюзу, який, до речі, опікується і розвитком зеленого туризму взагалі.
    …Слухаючи подружжя Чернєців, закоханих у власну справу, роздивляючись експонати Войцехівського музею ковальства (тільки «Акваріум без води» з його раком і металевими рибками чого вартий!), намагалася зрозуміти: невже українські селяни, маючи працьовиті руки, щедру душу і не менш цікаву історію, не можуть чинити так само?!

    Оксана ЧИРВА.





    Схожі новини
  • В Івано-Франківську кували залізо
  • УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО ЗАПРОШУЄ
  • Підкови і троянди на щастя він виковує... лівою рукою
  • На Херсонщині розвивається зелений туризм
  • СІЛЬСЬКОМУ ТУРИЗМУ ПОТРІБЕН СВІЙ ЗАКОН

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

КОВАЛЬ-ШОУМЕН ІЗ ВОЙЦЕХОВА


Ковальське мистецтво, збережене у легендах, виробах, технологіях – одна з тих «родзинок», які роблять польське село Войцехів і, власне, зелений туризм привабливими для іноземців.

…Сільський коваль, працюючи в кузні, зачув стукіт у двері. Відчиняє: на порозі дідько стоїть – справжній, з рогами і копитами, хвостом грається. Мовляв, підкуй мене. Той потилицю чухає: «Якщо послухаюся хвостатого, сам на чорта перетворюся, а не виконаю прохання, він може помститися…» А пекельник наполягає. Коваль – нічого робити – мусив погодитися…
Поки готував підкову, розжарюючи метал у вогні, дідько кузнею походжав, роздивлявся роботу ковалеву, підкови нахвалював. А майстер, піймавши хвильку, коли непроханий гість надто захопився реманентом, як пришкварить його гарячим залізом!
Нечистий, несамовито заверещавши, навтьоки з кузні. Прибіг до пекла, відхекався, загоїв ковалеву «мітку» і всім мешканцям пекла заказав, аби не те що ковалів не зачіпали – в жодну кузню ні ногою… А люди з того часу почали вважати підкову символом щастя.

Цю давню легенду, що користується неабиякою повагою серед польських селян, відомих своєю прихильністю до ковальства, розповіла симпатична дівчина-екскурсовод. Вона знайомить туристів, які завітали до польського села Войцехів (Люблінське воєводство), аби відпочити від сучасної цивілізації, з експонатами місцевого музею ковальства. Ковальське мистецтво, збережене у легендах і виробах, зібраних під дахом унікального музею, а також продемонстроване місцевим ковалем Романом Чернєцом, – одна з тих «родзинок», які роблять польське село і, власне, зелений туризм привабливими для іноземців.
Насправді, це старовинне село, де восени минулого року проходив міжнародний семінар з агротуризму, куди запросили українську делегацію, ще на початку 90-х років минулого століття через високий рівень безробіття опинилося майже на межі знищення. Та на допомогу полякам прийшли німці, навчивши жителів Войцехова заробляти гроші, використовуючи потенціал свого села та навколишньої місцевості. Селяни поставили на зелений туризм і не прогадали. Щоправда, аби справа зрушила з місця, довелося тяжко працювати. Та результати перевершили всі сподівання: тепер польські агросадиби, приймаючи туристів, допомагають виживати всій країні, бо найміцніші з них сплачують чималі податки до державної казни. Ті ж, де менше 5 кімнат, законодавством від податків звільнені: доки не стануть на ноги.
Войцехів цікавий тим, що має зведену ще в 16 ст. Аріянську вежу, яка непогано збереглася до наших днів. Саме в ній зараз облаштували сільський музей старожитностей, щоб знайомити гостей з історією Войцехова, та музей ковальства, де вам у всій красі продемонструють залізний пояс вірності, який колись надягали ревниві чоловіки своїм дружинам, від'їжджаючи з дому на тривалий час.
Окрім того, у селі – чи не найкращі музики-фольклористи, які залюбки (звичайно ж, не безкоштовно) продемонструють вам свою гру.
Польські села досі мають цілі династії ковалів, причому підкувати коня без будь-яких проблем може і дружина коваля, котру тут називають «куйовкою», що по-нашому означає «ковалиха». Древнє ковальське мистецтво щоліта збирає у Войцехові всепольські форуми ковалів, де майстри заліза змагаються у своєму вмінні. Причому останнім часом йдеться про новий його вид – мистецьке ковальство, тобто вміння коваля артистично представити себе, віртуозно викувати ту чи іншу річ, вразивши не лише глядачів, але й ковалів-професіоналів.
Тож пан Роман Чернєц – теж свого роду шоумен – за 15 злотих викує підкову, яка стане оберегом вашої родини. Він – третій у роду коваль: починав кувати підкови ще його дід, який 1920 р. переїхав з Росії до Польщі і збудував у Войцехові кузню. Згодом вона дісталася у спадок Роману. Саме ковальство допомогло панові Роману та його дружині пані Дануті облаштувати свою агросадибу і стало найпривабливішою частиною програми, котру вони тепер пропонують своїм гостям. Через їхнє обійстя за рік «проходить» близько 200 туристів. Вартість послуг за добу (3-разове харчування плюс нічліг) – 60 злотих.
– Найважче, але і найприємніше, – влітку, коли з усієї Польщі з'їжджаються ковалі, – каже пані Данута, – тоді зовсім спати ніколи, але втома компенсується спілкуванням з людьми…
Змагаючись, ковалі не тільки визначають з-поміж себе найкращого, але й передають один одному секрети своєї майстерності.
– Моя робоча кузня – в іншому місці, – показує господар рукою десь позад себе, – там я працюю, там навчаю своїх учнів…
Виявляється, навчитися робити найпростіші речі можна вже за тиждень, а за місяць, якщо є хист, не важко стати ковалем. У Польщі навчання підмайстрів-коваленків оплачується з бюджету Євросоюзу, який, до речі, опікується і розвитком зеленого туризму взагалі.
…Слухаючи подружжя Чернєців, закоханих у власну справу, роздивляючись експонати Войцехівського музею ковальства (тільки «Акваріум без води» з його раком і металевими рибками чого вартий!), намагалася зрозуміти: невже українські селяни, маючи працьовиті руки, щедру душу і не менш цікаву історію, не можуть чинити так само?!

Оксана ЧИРВА.





Схожі новини
  • В Івано-Франківську кували залізо
  • УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО ЗАПРОШУЄ
  • Підкови і троянди на щастя він виковує... лівою рукою
  • На Херсонщині розвивається зелений туризм
  • СІЛЬСЬКОМУ ТУРИЗМУ ПОТРІБЕН СВІЙ ЗАКОН

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.