Аграрний тиждень. Україна
» » Продумане інвестування
» » Продумане інвестування

    Продумане інвестування


    alt    Міністерство аграрної політики України нещодавно звернулось до всіх продавців вітчизняного продовольства з пропозицією стати учасниками сільгоспвиробництва. Бо знімати самі вершки з продовольчих ринків, ціни на яких зростають, не така вже й складна робота. Набагато важче профінансувати, хоча би й частково, виробничий ланцюг – від підготовки, наприклад, ґрунту до приймальні зерна на току.

                                           

    Вітчизняна аграрна галузь другий рік поспіль демонструє непогані темпи зростання і входить до трійки напрямів, які найменше потерпають від світових фінансових потрясінь. Це і не дивно: «війна війною, а обід за розкладом». Невипадково загальний обсяг інвестиційних проектів у сфері вітчизняного АПК складає нині близько 17 млрд. гривень. Проте, потік вкладів міг би бути об’єктивно «повноводнішим», перш за все, за рахунок участі трейдерів у виробництві продуктів харчування.

    Щоправда, розлучатися зі своїми капіталами трейдери не дуже поспішають, пояснюючи свою скупість затратами на зберігання і транспортування врожаю. Нерідко дефіцит інвестицій списують і на особливості державної політики. Мовляв, надто довго агроіндустрія перебувала у стані найбільш зарегульованої сфери економіки.

    Частково це дійсно так. В Україні досі немає, скажімо, повноцінного ринку землі, немає практики проведення і широкого застосування маркетингових досліджень ринкових очікувань. Зате є невикорінне бажання вимагати гроші з держбюджету – у вигляді дотацій і компенсацій.

     

    altВідповідає дійсності й те, що, незважаючи на всю непривабливість теперішнього стану справ, в якийсь момент він став усіх влаштовувати – і селянина, якому простіше здавати землю в оренду, і великі приватні господарства, і все тих же трейдерів, готових торгувати будь-чим, аби лише воно добре продавалось. Добре і дорого.

    При цьому подумати про те, щоби це «будь-що» ще й добре росло, хочуть лише ті, хто працює на землі. Ті, хто стоїть за торговельним прилавком – у широкому розумінні цього поняття – ладні відстоювати інтереси виробників переважно на етапі закупівлі вирощеного.

    І добре, якщо врожай дійсно дорогий і великий: і торгівець платить справедливу ціну, і селянин не залишається обділеним. Але ж буває й по-іншому, коли ажіотаж, спекуляції, гра на суспільних настроях підігрівають ринкову напруженість і змушують аграріїв втрачати пильність. Врожай під шумок скуповується за безцінь, аграрій «залишається на бобах», і тільки трейдера не полишає гарний настрій, бо він має у розпорядженні всі можливості необхідного фінансового і товарного маневру.

    Чи справедливо це? З позицій продавця – цілком. А з позицій селянина?

    Ось чому цілком слушною видається думка: якщо вже продавець так «любить їздити», то, може, варто навчити його хоча би іноді санчата за собою возити? Тим більше, що світовий досвід аграрних реформ цьому дуже навіть сприяє.

    Рік тому в Римі відбувся глобальний самміт з питань продовольства. Його підсумки виявились досить невтішними: до 2050 року у світі голодуватиме більше мільйону людей. А приблизно мільярд відчуватиме гострий дефіцит продовольства.

    До 2050 року обсяг прямих щорічних інвестицій у сільське господарство і супутні послуги країн, що розвиваються, слід довести до 83 млрд. доларів США. Це приблизно вдвічі більше, ніж інвестується сьогодні. При цьому основним суб’єктом фінансування повинна стати реструктуризація виробничих систем. Іншими словами, гроші будуть потрібні не так для втілення конкретних проектів, як для вирішення системних проблем і фактично повної трансформації підходів до ведення сільського господарства.

    Якісно новими мають стати механізми підтримки сільського господарства. Від державних дотацій, зрозуміло, відмовитися не вийде: аграрна галузь є дотаційною в усіх країнах світу, включаючи США, Канаду, Австралію. Проте принципи і умови державного фінансування там вже змінюються. Бюджетні кошти в чистому вигляді йдуть від фермера у наукові дослідження і розробки в сільському господарстві, на будову великомасштабної інфраструктури, наприклад, доріг, портів і електростанцій, на вклади у сільськогосподарські інститути і служби з поширення інформації, на освіту, санітарію, забезпечення чистою водою і охорону здоров’я. 

    Всі земельні роботи, як очікується, повинен фінансувати все більше приватний бізнес, який працює як локально, так і на глобальному рівні. Із прогнозованого річного обсягу необхідних інвестицій (83 млрд. доларів) приблизно чверть слід вкладати у виробництво врожаїв, п’яту частину – у тваринництво. Найбільш масштабні інвестиції будуть необхідні для сфери механізації, іригації, а також супутніх послуг, аби досягнути збільшення продовольства на 70% до 2050 року. На думку експертів ФАО, всі інвестиційні операції необхідно здійснювати таким чином, щоб максимізувати вигоди населення тих країн, які приймають інвестиції, ефективно підвищуючи рівень їх продовольчої безпеки і знижуючи рівень бідності.

                                                    

    Микола ПРИСЯЖНЮК,

    міністр аграрної політики України


    Схожі новини
  • №7-8(261)
  • №4 (259)
  • №2 (257)
  • №42 (254)
  • Молока стало меньше

  • Додати комментар

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.