- №4 (259)
- №42 (254)
- Зернові, які аграрії зберуть у цьому році, значно перевищують внутрішні потреби
- Микола Присяжнюк: «Загальне надходження молока на переробні підприємства зросло на 10%
- Молока стало меньше
Чи врятує українське село агрологістика?
Відповідь на це запитання шукали учасники нещодавнього Міжнародного форуму в Рівному.
Рівненщина об’єднала іноземних і вітчизняних експертів, виробників і переробників, академіків і студентів у неординарному заході – Міжнародному форумі з агрологістики.
Йшлося, зокрема, про перспективи розвитку вітчизняного агропромислового комплексу та його вплив на міжнародний ринок, проблематику розвитку транспортної та логістичної інфраструктури в контексті Схід – Захід. До того ж, усі дискусії транслювалися в режимі он-лайн на спеціально створеному веб-сайті. Завдяки цьому комунікативному майданчику всі охочі долучилися до обговорення тієї теми, що їх цікавить. На портал спрямували одразу 7 відеопотоків – із заходів, що проходили одночасно в різних місцях.
Олександр Сень, заступник міністра аграрної політики та продовольства України:
- Цього року в Україні намолочено 57 млн. т зернових – вал, якого досі не було. А вже у 2016-2017 роках ми ставимо за мету вийти на збір 70-80 млн. тонн. Щоправда, такі перспективи висувають на порядок денний і деякі проблеми: зокрема, складської та транспортної інфраструктури та координації дій між усіма учасниками ринку зерна.
Ті ж проблеми стосуються й картоплі та овочів, що надзвичайно актуально для Рівненщини. Адже цього року лише господарства області виростили 1 млн. 300 тис. т картоплі, а картоплесховищ мають всього на 30 тис. тонн. І це – загальноукраїнська тенденція. Сьогодні потенціал для зберігання картоплі – близько 2 млн. т, тоді як її споживання в Україні - 10 млн. т на рік.
У 2011 році введено в дію 74 нових сучасних сховища, ця робота, поряд із розвитком мережі оптових ринків, триватиме й надалі. Важливо, щоб усі ці об’єкти були результатом системної роботи, а не точечної, тоді можна буде говорити і про повноцінний розвиток аграрної логістики. До речі, під Рівним теж буде оптовий ринок. Робота з розбудови інфраструктури розпочалася – і тут важлива співпраця центральних і місцевих органів влади у залученні інвестицій.
Рівненщина – вхідні ворота для товарних потоків, адже вона розміщена на перетині шляхів із Європи в Росію та з Білорусі до Чорноморського регіону. Тому цілком знаково, що наш форум відбувається саме тут. Основними ж напрямами бюджетної підтримки села у найближчі роки буде тваринництво та логістика (будівництво сховищ, оптових ринків і т.д.).
Олександр Єранкін, професор Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана:
- Щоб повноцінно запрацювала агрологістика, потрібно кардинально змінити взаємодію держави і бізнесу: бо сьогодні держава здебільшого дає лише заклики, тоді як реальний фінансовий ресурс знаходиться у бізнесу. Тому на часі - створення потужних приватно-державних корпорацій.
До того ж, у нас традиційно вважається, що аграрії бідні й постійно просять у держави дотацій. А вони, як на мене, повинні змінити тактику: не просити, а вимагати компенсацій за виконання своїх соціальних функцій – стримування цін на продукти харчування, які в усьому світі невпинно дорожчають.
Деніел Темен, керівник проекту USAID «Агроінвест» (Великобританія):
- Агрологістика має бути довготерміновою, така логістика потребує грошей і часу. Основне тут – довіра між усіма ланками агроланцюга, а такої довіри між українськими партнерами я не помічаю. До того ж, продукти – як живі істоти, тут немає загальних схем: логістика молочної галузі відрізняється від зернових чи картоплі.
Та є одне загальне зауваження: Україні треба розвинути аграрну інфраструктуру. Лише 10% її сховищ нині відповідають нормам, тому країна втрачає 65% свіжих овочів і фруктів, тоді як, скажімо, Голландія – 35. А це все – гроші.
Вам також потрібно налагодити реальну, а не декларативну співпрацю між приватним сектором та державою. І, звісно ж, має змінитися роль уряду: сьогодні Україна за рівнем залучення інвестицій знаходиться на низькому 44-му місці в світі: інвестори хочуть прогнозованості та впевненості у завтрашньому дні. Таку впевненість їм повинен забезпечити уряд.
Марія Григорак, президент Всеукраїнської логістичної асоціації:
- Міжнародні експерти низько оцінюють рівень логістики в Україні: в рейтингу ми займаємо 102 місце серед 155 країн. Наші проблеми лежать у сфері митних процедур, дотримання договірних зобов’язань, які пов’язані з агрологістикою. Вразливі ланки ланцюга «з поля – до столу» - зберігання та транспортування.
Втім, уже сьогодні в Україні маємо успішні приклади ведення агрологістики: зокрема, на території 4-ох областей Західної України бізнес утворив кластерну модель господарювання. Як на мене, перспективною в Україні є та модель, яка йде знизу, а не яку, так би мовити, «нав’язує» держава. Втім, європейські країни до свого рівня логістики йшли 30-40 років, Україна ж долає цей шлях за 10. Якість і компетенція – найслабші ланки в українській логістиці.
Микола Гриценко, керівник напряму «Розвиток ринкової інфраструктури» проекту USAID «Агроінвест»:
- Ми повинні ставити питання так: логістика заради чого? Напевно ж, заради того, щоб отримати дохід і спростити доставку товарів до споживачів.
Які перепони маємо на цьому шляху? Відсутність первинних заготівельних пунктів. Їх неодмінно треба створити на селі, інакше на наших оптових ринках і в майбутніх логістичних центрах буде розподілятися чужа продукція: селянин із кошиком картоплі на оптовий ринок не поїде. Тому на місцях потрібні ще й невеликі роздрібні ринки.
Сьогодні в кінцевій ціні продукції лише 25% становить її виробництво, 75% – додана вартість. Іде боротьба за те, хто цю вартість забере: і якщо не буде об’єднань селянських господарств, усе це залишиться у посередників. А хотілося б, щоб наша логістика слугувала виробникові, щоб вартість продукції розподілялася між ним та переробником хоча б за принципом 50 на 50.
У Криму є село Садове: так от, тут люди самі об’єдналися у своєрідний логістичний центр і лише за один сезон відправили до Росії тисячу тонн помідорів! Потрібні фермерські логістичні пункти, фермерські сховища, співучасть фермерів у будівництві оптового ринку – тоді хоча б частину аграрної політики диктуватиме виробник.
Інна ОМЕЛЯНЧУК
