Аграрний тиждень. Україна
» » » Анатолій Ворона: «Я кожен день з людьми...»
» » » Анатолій Ворона: «Я кожен день з людьми...»

    Анатолій Ворона: «Я кожен день з людьми...»


    Сорок років тому Анатолій Петрович Ворона, отримавши вищу освіту, приїхав працювати на Київщину у село Стайки головним економістом у місцевому колгоспі «Дніпро». Тоді навіть гадки не мав, що саме йому у подальшому випаде непроста справа гуртувати довкола себе селян, рятуючи від розрухи господарство, усіляко дбати про місцеву соціальну сферу і не лише. Та долю, знаємо, конем не об’їдеш...

     

    Збережене «Дніпро»

    Радянський час мав свою перевагу для студентства – закінчивши вуз, молодь отримувала гарантовані робочі місця. Але за умови: працювати їдеш за направленням. Тож уродженцям Черкащини Анатолію Вороні і його дружині Ользі, вчителю біології за фахом, випало їхати у село Стайки Кагарлицького району.

    «Я з Корсунь-Шевченківського району, де довкілля щедре природою, а Стайки цим обмежені – розташовані на високому плато правого берега Дніпра. За селом – крутояри, поля і мало дерев. Ось це, - пригадує нині Анатолій Петрович, - не сподобалось. Та й не зрівняти теперішніх благоустроєних Стайок із тодішніми, де після дощу було ні пройти, ні проїхати. Все життя «місити болото» не хотілось. Тим більше, що за 68 кілометрів зваблював комфортом Київ, де вчився у КІНГу. Сказав би хто тоді мені – не повірив, що із часом ми з Ольгою Василівною вже не уявлятимемо кращої місцини, ніж ця над Дніпром. Рідним стало і те, що пов’язане з господарством, яке швидко розвивалось».

    Колгосп «Дніпро», дійсно, у 80-і роки був не лише у районі, а й області у числі передових. Міцніла і його матеріально-технічна база: були зведені нові приміщення ферм, виробничий корпус на тракторній бригаді. Трапились помітні події і у житті Анатолія Петровича – з головного економіста став головним бухгалтером, а у 1989-му село одностайно обрало його головою колгоспу. Мав на той час такий високий авторитет серед людей, що обласна влада закрила очі на головний його «недолік» - безпартійність. Комуністом, до речі, так і не став, бо прийшли часи, коли треба було думати не про причетність до «ідеологій», а про суто виживання, коли колгоспи і радгоспи вже стали зайвими державі. У цій колотнечі змін на селі громада знову була одностайною: Анатолію Вороні довірила бути директором ПОСП «Дніпро». І він, не дивлячись на економічну розруху, таки зумів зберегти десятиліттями набуте колгоспом добро та продовжити на селі звичну, хай вже і під новою «вивіскою» приватного орендного підприємства, працю біля худоби і на полях.  

    «Наше господарство багатопрофільне: вирощуємо зерно на насіння, виробляємо молоко, відгодовуємо ВРХ і свиней на м’ясо, - каже Анатолій Петрович. – Робочих місць 160, середня зарплата - 3300 гривень. Зараз орендуємо 5,5 тис. га землі від 1600 пайовиків. Це поля навколо шести сіл (5 сільрад): Стайок, Стрітівки, Гребенів, Юшок, Росавки, Жовтневого. В залежності від того, скільки власник паю надав нам землі в оренду, проводимо розрахунки з ним. Донедавна, скажімо, в середньому виділяли по 2-3 мішки цукру, 1,5 т зерна, 12-15 л олії. Нарікань немає. Паї забрали дехто з молодих, аби спробувати одноосібно господарювати на землі. Та таким зараз важко. Тож окремі з них знову повернулись до ПОСП. А ще я, знаєте, дещо песимістично ставлюсь до того, аби селянська сім’я брала на відгодівлю з десяток бичків чи для виробництва молока 5-6 корів. Це у нас в господарстві все механізоване, і тужитись в роботі не треба. А простим людям, якщо отак розведуть худобу, то щодня жили рвати потрібно: чи не півтонни того ж гною власними руками вигрібати і виносити із сараїв. Хоча друга тут проблема: де ще й таких людей знайти, аби готові були поратись біля худоби, землі? Бо у Стайках на 2000 мешканців хіба чотири корови по хлівах. Улітку на луках, що дивує, майже жодного покосу, а колись люди сторожили траву, аби вкосити своїм корові чи теляткові».

    А от худобі ПОСП «Дніпро» не дають зелену масу. Але з іншої причини: у корівок раціон годування - європейського ґатунку.

     

    Все краще з Європи - у Стайки

    У Анатолія Ворони є своя філософія життя. Те, що у полі зростає озиминою чи ярими, вважає «травою», від якої може і не бути користі. А вже те, що зважили і засипали у комори – це урожай, заробітки селян і статок господарства. Проте нині до цього ще далеко. Тому неохоче оцінює те, як перезимували ріпак, озима високоврожайна пшениця Новокиївська, Вдала, Антонівка, яким відведено 1тис. гектарів.

    «Перезимували наче непогано, - каже. - У середині березня, коли не було хурделиць і сніг розтанув, механізатори внесли під посіви міндобрива. Щойно дозволить погода - посіємо на 300 га яру пшеницю, на 600 – ячмінь, на 800 – соняшник, на 1600 га – кукурудзу на силос і на зерно. Замість цукрового буряку посіємо більш вигідну для збуту сою чи щось інше. Оскільки спеціалізуємось на вирощуванні й продажу насіння елітного зерна, то перевагу віддаємо сортам Одеського селекційно-генетичного інституту, селекційним зразкам академіка Володимира Васильовича Моргуна, Миронівського інституту пшениць. Скажімо, Вдала, Антонівка, Писанка мають урожайність за 50-60 ц/га. Хоча загальновідомо: погода може підвести. У 2010-му пшениця вимерзла, а у 2011-му - «згоріла», інші роки були врожайними. Як буде цього року – покаже комора».

    Втім, А. Ворона зробив чимало, аби зменшити залежність «Дніпра» від кліматичних умов. І на полях, і на фермах запроваджені прогресивні технології європейського рівня. Для цього об’їздив чимало країн, вивчаючи досвід тамтешніх фермерів. Із Німеччиною, пригадує, трохи не пощастило: перерахував кошти на придбання корів чорнорябої породи. Приїхав їх вибрати, а ветслужба не дозволила. Тому купив 180 сименталів: від них менші надої молока (15-17 л у день), але воно з високим вмістом білка, жирності в межах 4,2-4,6%. Його охоче бере Білоцерківський молокозавод.

    Ривок до кращих європейських агрозразків господарство зробило ще й так: 220 корів із минулого року безприв’язно утримуються у реконструйованому за чеським проектом (у чотири ряди) корівнику, де діє комп’ютеризована доїльна зала «Ялинка». Тваринам тут «санаторій» - відпочивають на пахучій соломі, мають стале «меню», аби не було стресів організму і не зменшувалось молока. Споживають силос, сіно, сінаж, концентровані корми (кукурудза, пшениця, ячмінь, макуха). Ось чому зелена маса їм зайва. Господарство такий комфорт для худоби зробило протягом 4-х років за власні кошти. А ще у ПОСП чи не першими на Київщині почали годувати молоднях зерном, що позитивно відбилось на приростах худоби. З 2000 року, коли багато хто лише вивчав закордонний досвід, Ворона вже привіз на ферму міксер-кормороздавач. Поставив також за мету і провів реконструкцію зерноочисної техніки та звів торік за італійським проектом зерносушарку. Вона одразу почала себе окупляти: якщо у позаминулому році віддали «чужим людям» за сушіння 10 тис. т кукурудзи 1,5 млн. грн., то у 2012-му вже використовували власну сушарку. І за газ, що пішов на висушування таких же обсягів збіжжя, заплатили лише 300 тис. гривень.

    Зберегли у господарстві «радянські комори», але звели й сучасне зерносховище. Нині планують поставити два металеві силоси під кукурудзу ємностями по 3 тис. тонн. А на просторій тракторній бригаді поряд зі «сталінською», як тут кажуть, - надсучасна техніка, що дозволяє посівну провести за 5 днів (раніше - десь за 2 тижні), а жнива - в межах 20 днів (раніше - 2 місяці). Механізатори вже готові працювати у дві зміни, засіваючи за добу 160 гектарів! Для когось це фантастика, а для ПОСП «Дніпро» - норма. Як і те, що господарство постійно в числі кращих за виробничими здобутками і в районі, і в області.                                

     

    Малинові дзвони і спортивні перемоги

    Як би не змінювався час, у які б ринкові умови не вів, а працелюбам була і є шана. Тож у Анатолія Петровича Ворони чимало відзнак, нагород за працю, у тому числі ордени «За трудові заслуги» ІІ та ІІІ ступенів (три прирівнюються до звання Героя України – авт.). Проте директор ПОСП «Дніпро» воліє більше говорити не про себе, а про господарство. Бо саме це - його щоденні турботи від світанку до вечора. Як колись головою колгоспу, так і нині зацікавлено вирішує соціальні питання сіл, де живуть його пайовики. Дослухається і до прохань селян, які йдуть до нього у найтяжчі для себе хвилини за допомогою. Знають: маючи добру, чутливу до проблем інших душу, не відмовить і чим зможе обов’язково допоможе.

    «Я кожен день з людьми», - каже Анатолій Петрович. І за цими словами не лише згадане. Допомагає продуктами і грішми дитсадкам, школі. Щоб місцева дільнична лікарня не закрилась і односельці змогли й надалі лікуватись, ПОСП узяло на себе її часткове фінансування. В школі с. Стайки підприємством реконструйовано спортзал. Утримує й футбольну команду «Дніпро», яка прагне стати чемпіоном області. Призові кубки на попередніх змаганнях стверджують: шанс є!

    А мешканці Стрітівки та Росавки цього літа мріють почути малинові передзвони місцевих церков. ПОСП «Дніпро» зводить їх для односельчан за власний кошт. Гарні місця вибрані для храмів. У Стрітівці, приміром, обабіч шляху та на схилі ясніє сосною вже чималенький зруб майбутньої церкви. «Пофарбується, піднімуться бані, - ділиться роздумами Анатолій Петрович, - і матимемо святу місцину. Бо не хлібом єдиним...» А це дійсно так.

                                                                                        Валентина ПИСЬМЕННА 

     


    скачать dle 10.6фильмы бесплатно







    Схожі новини
  • №33-34 (274)
  • Що зупинить сільське господарство
  • Микола Присяжнюк: «Загальне надходження молока на переробні підприємства зросло на 10%
  • № 24 (193) 11.07-17.07.2011
  • Азаров убежден, что больше продукты дорожать не будут,.. но и меньше тоже

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Анатолій Ворона: «Я кожен день з людьми...»


Сорок років тому Анатолій Петрович Ворона, отримавши вищу освіту, приїхав працювати на Київщину у село Стайки головним економістом у місцевому колгоспі «Дніпро». Тоді навіть гадки не мав, що саме йому у подальшому випаде непроста справа гуртувати довкола себе селян, рятуючи від розрухи господарство, усіляко дбати про місцеву соціальну сферу і не лише. Та долю, знаємо, конем не об’їдеш...

 

Збережене «Дніпро»

Радянський час мав свою перевагу для студентства – закінчивши вуз, молодь отримувала гарантовані робочі місця. Але за умови: працювати їдеш за направленням. Тож уродженцям Черкащини Анатолію Вороні і його дружині Ользі, вчителю біології за фахом, випало їхати у село Стайки Кагарлицького району.

«Я з Корсунь-Шевченківського району, де довкілля щедре природою, а Стайки цим обмежені – розташовані на високому плато правого берега Дніпра. За селом – крутояри, поля і мало дерев. Ось це, - пригадує нині Анатолій Петрович, - не сподобалось. Та й не зрівняти теперішніх благоустроєних Стайок із тодішніми, де після дощу було ні пройти, ні проїхати. Все життя «місити болото» не хотілось. Тим більше, що за 68 кілометрів зваблював комфортом Київ, де вчився у КІНГу. Сказав би хто тоді мені – не повірив, що із часом ми з Ольгою Василівною вже не уявлятимемо кращої місцини, ніж ця над Дніпром. Рідним стало і те, що пов’язане з господарством, яке швидко розвивалось».

Колгосп «Дніпро», дійсно, у 80-і роки був не лише у районі, а й області у числі передових. Міцніла і його матеріально-технічна база: були зведені нові приміщення ферм, виробничий корпус на тракторній бригаді. Трапились помітні події і у житті Анатолія Петровича – з головного економіста став головним бухгалтером, а у 1989-му село одностайно обрало його головою колгоспу. Мав на той час такий високий авторитет серед людей, що обласна влада закрила очі на головний його «недолік» - безпартійність. Комуністом, до речі, так і не став, бо прийшли часи, коли треба було думати не про причетність до «ідеологій», а про суто виживання, коли колгоспи і радгоспи вже стали зайвими державі. У цій колотнечі змін на селі громада знову була одностайною: Анатолію Вороні довірила бути директором ПОСП «Дніпро». І він, не дивлячись на економічну розруху, таки зумів зберегти десятиліттями набуте колгоспом добро та продовжити на селі звичну, хай вже і під новою «вивіскою» приватного орендного підприємства, працю біля худоби і на полях.  

«Наше господарство багатопрофільне: вирощуємо зерно на насіння, виробляємо молоко, відгодовуємо ВРХ і свиней на м’ясо, - каже Анатолій Петрович. – Робочих місць 160, середня зарплата - 3300 гривень. Зараз орендуємо 5,5 тис. га землі від 1600 пайовиків. Це поля навколо шести сіл (5 сільрад): Стайок, Стрітівки, Гребенів, Юшок, Росавки, Жовтневого. В залежності від того, скільки власник паю надав нам землі в оренду, проводимо розрахунки з ним. Донедавна, скажімо, в середньому виділяли по 2-3 мішки цукру, 1,5 т зерна, 12-15 л олії. Нарікань немає. Паї забрали дехто з молодих, аби спробувати одноосібно господарювати на землі. Та таким зараз важко. Тож окремі з них знову повернулись до ПОСП. А ще я, знаєте, дещо песимістично ставлюсь до того, аби селянська сім’я брала на відгодівлю з десяток бичків чи для виробництва молока 5-6 корів. Це у нас в господарстві все механізоване, і тужитись в роботі не треба. А простим людям, якщо отак розведуть худобу, то щодня жили рвати потрібно: чи не півтонни того ж гною власними руками вигрібати і виносити із сараїв. Хоча друга тут проблема: де ще й таких людей знайти, аби готові були поратись біля худоби, землі? Бо у Стайках на 2000 мешканців хіба чотири корови по хлівах. Улітку на луках, що дивує, майже жодного покосу, а колись люди сторожили траву, аби вкосити своїм корові чи теляткові».

А от худобі ПОСП «Дніпро» не дають зелену масу. Але з іншої причини: у корівок раціон годування - європейського ґатунку.

 

Все краще з Європи - у Стайки

У Анатолія Ворони є своя філософія життя. Те, що у полі зростає озиминою чи ярими, вважає «травою», від якої може і не бути користі. А вже те, що зважили і засипали у комори – це урожай, заробітки селян і статок господарства. Проте нині до цього ще далеко. Тому неохоче оцінює те, як перезимували ріпак, озима високоврожайна пшениця Новокиївська, Вдала, Антонівка, яким відведено 1тис. гектарів.

«Перезимували наче непогано, - каже. - У середині березня, коли не було хурделиць і сніг розтанув, механізатори внесли під посіви міндобрива. Щойно дозволить погода - посіємо на 300 га яру пшеницю, на 600 – ячмінь, на 800 – соняшник, на 1600 га – кукурудзу на силос і на зерно. Замість цукрового буряку посіємо більш вигідну для збуту сою чи щось інше. Оскільки спеціалізуємось на вирощуванні й продажу насіння елітного зерна, то перевагу віддаємо сортам Одеського селекційно-генетичного інституту, селекційним зразкам академіка Володимира Васильовича Моргуна, Миронівського інституту пшениць. Скажімо, Вдала, Антонівка, Писанка мають урожайність за 50-60 ц/га. Хоча загальновідомо: погода може підвести. У 2010-му пшениця вимерзла, а у 2011-му - «згоріла», інші роки були врожайними. Як буде цього року – покаже комора».

Втім, А. Ворона зробив чимало, аби зменшити залежність «Дніпра» від кліматичних умов. І на полях, і на фермах запроваджені прогресивні технології європейського рівня. Для цього об’їздив чимало країн, вивчаючи досвід тамтешніх фермерів. Із Німеччиною, пригадує, трохи не пощастило: перерахував кошти на придбання корів чорнорябої породи. Приїхав їх вибрати, а ветслужба не дозволила. Тому купив 180 сименталів: від них менші надої молока (15-17 л у день), але воно з високим вмістом білка, жирності в межах 4,2-4,6%. Його охоче бере Білоцерківський молокозавод.

Ривок до кращих європейських агрозразків господарство зробило ще й так: 220 корів із минулого року безприв’язно утримуються у реконструйованому за чеським проектом (у чотири ряди) корівнику, де діє комп’ютеризована доїльна зала «Ялинка». Тваринам тут «санаторій» - відпочивають на пахучій соломі, мають стале «меню», аби не було стресів організму і не зменшувалось молока. Споживають силос, сіно, сінаж, концентровані корми (кукурудза, пшениця, ячмінь, макуха). Ось чому зелена маса їм зайва. Господарство такий комфорт для худоби зробило протягом 4-х років за власні кошти. А ще у ПОСП чи не першими на Київщині почали годувати молоднях зерном, що позитивно відбилось на приростах худоби. З 2000 року, коли багато хто лише вивчав закордонний досвід, Ворона вже привіз на ферму міксер-кормороздавач. Поставив також за мету і провів реконструкцію зерноочисної техніки та звів торік за італійським проектом зерносушарку. Вона одразу почала себе окупляти: якщо у позаминулому році віддали «чужим людям» за сушіння 10 тис. т кукурудзи 1,5 млн. грн., то у 2012-му вже використовували власну сушарку. І за газ, що пішов на висушування таких же обсягів збіжжя, заплатили лише 300 тис. гривень.

Зберегли у господарстві «радянські комори», але звели й сучасне зерносховище. Нині планують поставити два металеві силоси під кукурудзу ємностями по 3 тис. тонн. А на просторій тракторній бригаді поряд зі «сталінською», як тут кажуть, - надсучасна техніка, що дозволяє посівну провести за 5 днів (раніше - десь за 2 тижні), а жнива - в межах 20 днів (раніше - 2 місяці). Механізатори вже готові працювати у дві зміни, засіваючи за добу 160 гектарів! Для когось це фантастика, а для ПОСП «Дніпро» - норма. Як і те, що господарство постійно в числі кращих за виробничими здобутками і в районі, і в області.                                

 

Малинові дзвони і спортивні перемоги

Як би не змінювався час, у які б ринкові умови не вів, а працелюбам була і є шана. Тож у Анатолія Петровича Ворони чимало відзнак, нагород за працю, у тому числі ордени «За трудові заслуги» ІІ та ІІІ ступенів (три прирівнюються до звання Героя України – авт.). Проте директор ПОСП «Дніпро» воліє більше говорити не про себе, а про господарство. Бо саме це - його щоденні турботи від світанку до вечора. Як колись головою колгоспу, так і нині зацікавлено вирішує соціальні питання сіл, де живуть його пайовики. Дослухається і до прохань селян, які йдуть до нього у найтяжчі для себе хвилини за допомогою. Знають: маючи добру, чутливу до проблем інших душу, не відмовить і чим зможе обов’язково допоможе.

«Я кожен день з людьми», - каже Анатолій Петрович. І за цими словами не лише згадане. Допомагає продуктами і грішми дитсадкам, школі. Щоб місцева дільнична лікарня не закрилась і односельці змогли й надалі лікуватись, ПОСП узяло на себе її часткове фінансування. В школі с. Стайки підприємством реконструйовано спортзал. Утримує й футбольну команду «Дніпро», яка прагне стати чемпіоном області. Призові кубки на попередніх змаганнях стверджують: шанс є!

А мешканці Стрітівки та Росавки цього літа мріють почути малинові передзвони місцевих церков. ПОСП «Дніпро» зводить їх для односельчан за власний кошт. Гарні місця вибрані для храмів. У Стрітівці, приміром, обабіч шляху та на схилі ясніє сосною вже чималенький зруб майбутньої церкви. «Пофарбується, піднімуться бані, - ділиться роздумами Анатолій Петрович, - і матимемо святу місцину. Бо не хлібом єдиним...» А це дійсно так.

                                                                                    Валентина ПИСЬМЕННА 

 


скачать dle 10.6фильмы бесплатно







Схожі новини
  • №33-34 (274)
  • Що зупинить сільське господарство
  • Микола Присяжнюк: «Загальне надходження молока на переробні підприємства зросло на 10%
  • № 24 (193) 11.07-17.07.2011
  • Азаров убежден, что больше продукты дорожать не будут,.. но и меньше тоже

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.