Чи є податкові проблеми у агровиробників?

23 May, Розділ Агрогроші, переглядів 3 861

Маючи спеціальний режим оподаткування, сільгоспвиробникам легше дотримуватися податкових правил, ніж іншим підприємствам. Але є й деякі випадки, пов’язані з ризиком. Отже, потенційно-проблемні моменти, які можуть бути важливими для сільгоспвиробників, а іноді навіть і коштувати цілого бізнесу.

Як «злетіти» із ФСП та спецрежиму ПДВ?

Ситуація. Ні для кого не секрет, що оформлення договорів оренди є процесом складним і витратним. Але найбільш критичним у цьому процесі є фактор часу з моменту підписання договору оренди з пайщиком до його реєстрації у державних органах.

На період оформлення ніхто не вилучає землі з користування. Фактично у статистичних звітах підприємства вказують реальні гектари, дані цих звітів складно викривити, інакше дані по врожайності, по витратах на гектар для вирощування культур будуть нереальними.

В той же час, у декларації із фіксованого сільськогосподарського податку у 80% випадків підприємства вказують дані з довідок сільських рад, тобто показують зобов’язання та сплачують податок лише по офіційно оформленим ділянкам. Різниці іноді досягають 50-60% (!).

Які ж ризики в такому випадку, якщо всі розуміють, що оформлення – це не справа одного дня чи місяця? Ризик у тому, що представники податкової визнають виробництво на неоформлених землях як таке, що не відповідає критеріям сільгоспвиробника.

Інтерпретації норм законів від Міністерства доходів і зборів: якщо результатом перерахунку обсягів реалізації сільгосппродукції з урахуванням ЛИШЕ оформлених земель, є відсоток, нижчий за 75%, який надає право на використання спеціального режиму, то податкові органи вважають, що пільги застосовані неправомірно.

Анулювання права на використання ФСП тягне за собою зобов’язання ведення податкового обліку та сплати податку на прибуток підприємств, що у свою чергу зобов’язує додержуватися всіх відповідних правил податкового обліку, оформлення первинних документів та доведення зв’язку із господарською діяльністю будь-яких витрат (що не так просто, бо підхід податківців є дуже формальним і не відповідає економічній доцільності витрат для підприємства).

Зараз ми не аналізуватимемо, які конкретні наслідки це може потягнути за собою з приводу нарахування податку на прибуток, бо це варто окремої статті. Головний ризик для податку на прибуток: доходи визнаються у повному обсязі (якщо не більше), а витрати відстоювати дуже проблематично.

Що ж стосовно ПДВ? Отут і є найбільші ризики для підприємства, бо використаний у виробничих цілях ПДВ, по суті – це ПДВ, який не сплачений до бюджету. Кошти на спеціальному рахунку сільгоспвиробника – це кошти держави. А сільгоспвиробник, що застосовує ці кошти, отримує пільгу від бюджету. Отже, при анулюванні права на використання спеціального режиму ПДВ підприємство повинно повернути всі отримані пільгові кошти та сплатити відповідні штрафні санкції. А це завжди великі суми для кожного виробника.

Що ж робити, якщо оформити землю швидше неможливо? Ми радимо показувати у декларації з ФСП фактичні площі обробітку та оформлювати з місцевими радами договори оренди по невитребуваних паях. Мета цієї рекомендації - показати, що підприємство декларує використання у сільгоспвиробництві всіх площ та сплачує з них податки.

Крім того, треба дійсно займатися оформленням договорів, щоб мати змогу довести податківцям чи у суді намір підприємства виконати вимоги закону та зареєструвати договори належним чином. Підприємство не може відповідати за дії державних органів, але повинно дотримуватися всіх процедур зі свого боку.

Нецільове використання коштів зі спецрахунку

Згідно із пунктом 209.2 ст. 209 Податкового кодексу та Постанови КМУ від 12.01.2011 N11 про порядок акумулювання сум ПДВ на спеціальних рахунках (п. 4) встановлено, що зазначені суми використовуються для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, і лише у разі наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

За нецільове використання коштів, акумульованих на спеціальних рахунках, сільгоспвиробники по суті позбавляються права на використання пільги у розмірі використаних не за призначенням коштів із донарахуванням штрафних санкцій. Отже, ключовий момент у даному випадку - що вважати цільовим використанням.

Дійсно, іноді на практиці є порушення, але вони незначні, оскільки основними витратами сільгоспвиробника і є власне виробництво. Скільки можна «заробити» для держави на помилках бухгалтерів? Сплатили зі спецрахунку адміністративні витрати чи оплатили вартість транспортування на склад покупця продукції. Це крапля в морі у порівнянні з витратами на дизпаливо, добрива чи засоби захисту. Тож суб’єктивне трактування терміну «цільове використання» дозволяє маніпуляції з боку контролюючих органів у оцінці при проведенні перевірок агровиробників.

Які ж саме ризики? Як вже зазначено вище, це донарахування сум зобов’язань, що підлягають сплаті до держбюджету разом із штрафними санкціями. Розмір донарахувань (основного платежу) дорівнює сумі використаних не за призначенням коштів, суми штрафів – від 25% до 50%.

Що можна порекомендувати? В першу чергу, мати наказ про облікову політику, де чітко виписати, які саме витрати є витратами виробництва, і чітко слідувати виписаним у наказі нормам. У разі, якщо є сумніви щодо відношення сум витрат до виробничих чи навіть ризик неоднозначного трактування, то краще сплатити такі витрати з поточних банківських рахунків.

Будь-який спір із податковою – витрати часу та коштів на юристів. Якщо таких спорів можна уникнути, то це потрібно робити. Як показує практика, виграти справу в суді з податковими органами можливо, але шанси винесення правомірних рішень знижуються прямо пропорційно зниженню доходної частини бюджету. Як повідомляв Forbes, за підсумками 2012 р. із 86 тисяч податкових спорів у 88% випадків перемога залишилася за податківцями. Переконана, що статистика 2013 р. ще вразливіша, бо, за даними різних джерел, відсоток коливається у діапазоні 90-98%. Дії державних органів, включаючи дії судової системи, обумовлені бажанням поповнити бюджет, а не метою додержання норм законодавства.

Пропорційний розподіл податкового кредиту

Законодавство щодо оподаткування ПДВ поставок сільгосппродукції змінювалося протягом 2011-2013 рр. декілька разів. Останні зміни діють з 01.01.2014 р., але ж і досі незрозуміло: наскільки довго нові правила будуть залишатися новими? У Верховній Раді зареєстровано кілька законопроектів зі зміни щойно набувших чинності положень Податкового кодексу України стосовно оподаткування операцій із поставки зерна.

До 1 січня 2014 р. діяла норма Перехідних положень ПКУ (п. 15 підрозділу 2 розділу ХХ), відповідно до якої у разі експорту зернових операція не підлягала оподаткуванню ПДВ, незалежно від того, чи є це виробник продукції, чи компанія-трейдер. А отже, мало застосовуватися правило щодо пропорційного розподілу сум податкового кредиту з ПДВ на підставі ст. 199 розділу V Кодексу.

Нагадаю, що платник ПДВ у разі придбання та/або виготовлення товарів/послуг, які частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, має право віднести до податкового кредиту лише ту частку сплаченого (нарахованого) податку, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Частка податкового кредиту, що не зменшує податкові зобов’язання, є видатками підприємства. Тобто, сума зобов’язань із ПДВ буде вищою за рахунок зменшення податкового кредиту. Але ж агровиробник все одно залишає суму зобов’язань на власні виробничі потреби. Тобто, агропідприємству важливо одне: правильно порахувати суму податкового кредиту, щоб не порушувати законодавство.

Ризик, чи від чого страждають аграрії? Сума зайво включеного податкового кредиту розцінюється податківцями як порушення чинного законодавства у вигляді заниження податкових зобов’язань. Суми донарахувань податківці вимагають тоді сплачувати не на спеціальний рахунок, а до бюджету. От і виходить нелогічна ситуація: збільшив зобов’язання – дотримався норм закону – виграв (кошти залишаються на підприємстві), занизив зобов’язання – порушив порядок розподілу чи не розподіляв взагалі – повинен сплатити податки до бюджету плюс штрафні санкції.