Олег Балагура: «Денихівка – моя батьківщина, «Шевченківське» - доля...»

16 March, Розділ Агрогроші / Досвід / Особистість, переглядів 22 238

Живемо у непростий час, де до економічних негараздів гірким болем додались руїни війни... Проте вчимось давати собі раду і за таких обставин. Чимало аграріїв це підтвердили цьогорічними високими показниками. У їх славній когорті й ДП ДГ «Шевченківське» Тетіївського району, що на Київщині, яким вже 20 літ успішно керує заслужений працівник сільського господарства України Олег Балагура.

Є господарство – збережене село

Все тече, все змінюється, у тому числі по селах. Не минуло це і Денихівки, на базі якої за радянських часів діяв елітний насінницький радгосп, що був у підпорядкуванні Мінсільгоспу СРСР. Його директором із 1 січня 1995 року і був призначений Олег Вікторович Балагура. На зорі перебудови та незалежності України радгосп, зберігши свою спеціалізацію і кадри (у першу чергу завдяки О. Балагурі), був перейменований у держпідприємство «Дослідне господарство «Шевченківське» і перейшов у підпорядкування Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України. Статус змінився – завдання залишились: давати країні вітчизняне елітне насіння цукрових буряків. І хоча це непросто робити у хаосі ринкових відносин і економічних негараздів, у які потрапила країна, проте Олег Вікторович переконаний - шлях долає той, хто йде. І дотримується цього правила, примножуючи виробничі здобутки.

Втім, його постійні турботи не лише про господарство, де впродовж двох десятиліть люди з поваги і довіри до професійних і людських якостей Балагури обирають його директором, а й про села, благоустрій і добробут яких невід’ємні від «Шевченківського»: якщо тут успішно працюється, то є у селян зарплати, а у господарства - можливість розбудовувати села і виділяти кошти на місцеві соціальні потреби.

«Люблю свою Денихівку, де працюють основні підрозділи нашого господарства, – каже Олег Вікторович. - Це село мого дитинства, юності, зрілості, а «Шевченківське» - моя доля. І я повсякчас відчуваю особисту відповідальність за те, аби і в господарстві все йшло, як належить, і в селі людям краще жилося. Що в силах – все для цього роблю».

А зроблено, варто сказати, немало. Держпідприємство «Дослідне господарство «Шевченківське» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України – одне з кращих по виробничих результатах на Київщині за показниками надоїв молока на корову (7 тис. л на рік), славиться високими урожаями цукрових буряків, зернових. Так, солодких коренів цієї осені зібрали майже по 600 ц/га, ячменю – 50 ц/га, озимої пшениці – 60 ц/га, кукурудзи – 117 ц/га. І шлях до цього був непростим.

У 90-х, коли зникали-розкрадались колгоспи і радгоспи, О. Балагура разом зі своєю командою (а це високопрофесійні спеціалісти, і він цінує їхню «командну гру») рятували господарство від руїни, а селян - від безробіття, активно підтримували вітчизняну науку і долали бюрократичні перепони, вигравали суди на свій захист. Пізніше розбудовували ферми, тракторні бригади, укомплектовуючи їх новою технікою. Вистояли навіть у 2008-му, коли місцевий цукровий завод, для якого, власне, і було створене «Шевченківське» як постачальник цукрових буряків, перестав діяти: його порізали на металобрухт.

«Завод ще у 1922-му звели на території Денихівки, - продовжує розповідь Олег Вікторович. – А у 1927-му на землях держземзапасу організували Шевченківський елітно-насінницький радгосп, аби «під боком» було і добротне насіння цукрових, і сировина. Це і є теперішнє ДП ДГ «Шевченківське»... Завод працював потужно. І я гордий тим, що свого часу ним керував мій батько Віктор Васильович. Він дбав не лише про виробничі показники, а й про заводчан: за рахунок заводу зводились багатоповерхівки, люди справили там не одне новосілля. У шані були династії цукроварів. Це все впліталося і у моє дитяче, юнацьке життя, було з ним невід’ємне. Тому в 2008-му чудово розумів розпач і біль понад 400 односельців, які із закриттям заводу втратили звичну роботу. Дехто перейшов працювати до нас. Багатьох прийняти не могли – звільняються у нас рідко, бо кожен цінує свою роботу, хороші заробітки. Тоді я вперше замислився: а чи треба мені, прихильнику всього прогресивного, поспішати із запровадженням роботизованих ферм? Можливість така вже намічалась... Куди підуть тваринники, яких витіснить техніка? Щоб село було, треба зберігати для людей роботу і створювати нові робочі місця. Нагальніше, актуальніше за роботизацію ферм - відкриття в господарствах цехів переробки сільгосппродукції. Це наші реальні перспективи. Поки ж забезпечуємо роботою 300 людей, у тому числі спеціалістів із вищою освітою».

Сам у науці, і вас запрошую!

До реалізації будь-яких виробничих проектів, у тому числі й на перспективу, у ДП ДГ «Шевченківське» підходять не лише по-хліборобськи виважено. Тут враховують і наукові прогнози, рекомендації, що надходять від вчених профільного інституту, якому з 1992 року підпорядковане господарство. Та й сам Олег Вікторович давно подружився з наукою – він кандидат сільськогосподарських наук. Тому погляди на прогресивне тут часто переходять у їх практичне застосування. І це дає примноження виробничих здобутків.

«Наше господарство має три відділки, - каже О. Балагура, - де утримується ВРХ і діють племінні заводи з розведення української чорно-рябої молочної породи. В основному стаді нині 800 корів. За рекомендаціями вчених ми склали раціони і запровадили для худоби однотипне годування протягом року повноцінними кормовими сумішами. Відтак надої молока стали різко зростати. Для порівняння: якщо 10 років тому середні надої молока від кожної корови становили не більше 3000 кг/рік, то нині - у межах 7500-8000 кілограмів. Є і рекордсменки, які дають по 9000 кілограмів. Але, зауважу, за надто високими надоями ми не женемось. Бо вимога дня – виробляти не «молочні ріки», а якісне молоко, яке надто у попиті. Це нам вдається: молоко наших ферм у середньому має 3,8% жиру, 3,3% білка. Одразу з доїльних апаратів воно подається у молокопроводи і далі у спеціальні ємності для охолодження до 5°С.

Зберегли ми і давню спеціалізацію: вирощуємо елітне насіння цукрових буряків. І дарма, що зараз на ринку чимало імпортного насіння. Воно нам не конкурент – добрі господарі купують наше. Популярний, скажімо, гібридний буряк Шевченківський, створений директором нашого інституту Миколою Роїком. Це чудовий гібрид, як і деякі інші гібриди насіння. Вирощені з нього буряки соковиті, чималих розмірів. Вони добре зберігаються у кагатах, тоді як імпортні досить швидко підгнивають. Урожайність цукрових, як уже мовилось, дуже порадувала цього року – 600 ц/га».

Родючі ниви ДП ДГ «Шевченківське» і ячменем, пшеницею, кукурудзою та іншими сільгоспкультурами. Бо все, що у корови на язиці, вирощується на місці, аби здешевити собівартість виробленого молока. Для раціону корів купують лише премікси та сою. Просто вирішується і проблема з удобренням полів: якщо збережене тваринництво, то гною вистачає.

Велику увагу приділяють у господарстві й матеріально-технічній базі. За останні кілька років на техніку для рільництва і рослинництва та обладнання для тваринництва витратили майже 10 млн гривень.

І ще одне. Оскільки зараз чимало розмов про енергозбереження, то стали замислюватись тут про біогаз та висів енергетичних культур. Зрештою, буряк таким і є. «А що краще висівати, - зауважує Олег Вікторович, - підкаже, як звикли, наука. Ми у себе у «Шевченківському» надто цінуємо співпрацю з Інститутом цукрових буряків, взаєморозуміння із його керівництвом, де на чолі Микола Роїк. Завжди мали і маємо підтримку у роботі з боку Президії НААН України. Тож хочу щиро подякувати всім їм за той вагомий науковий «підмурівок», який вони вже звели на базі нашого господарства, надавши йому міці й витривалості у рослинництві та тваринництві у непростий наш час. Бажаю всім у 2015 році міцного здоров’я, сімейного тепла і добробуту, оптимізму і ясності думок у царині, де править мудрість!»

Залишається додати до слів Олега Вікторовича, що в «Шевченківському», дійсно, не лише директор працює над науковими розробками. Здобутками вітчизняної науки цікавляться й фахівці господарства – зоотехніки, ветеринари, агрономи.

Про війну та милосердя

Аби не було війни... Та про неї зараз тільки й розмов! Болить ця тема кожному патріоту, кожному свідомому українцю. Болить вона і Олегу Балагурі та його колективу.

- Допомагати бійцям в АТО – святий обов’язок кожного з нас, -переконаний Олег Вікторович. – Військові дії, економічні негаразди торкнулись багатьох людей країни. Денихівка, ближчі до нас села - теж не виняток… Я завжди багато уваги приділяв газифікації сіл, прокладанню твердих доріг. У 2014-му, приміром, аби села господарства мали гарні дороги, на їх ремонт і будівництво було виділено 300 тис. гривень. А ще зводили церкву, дбали про стареньких одиноких людей, малозабезпечені багатодітні сім’ї: треба завезти дрова на зиму, щоб не змерзли у морози, економлячи дорогий газ. Багато робіт виконали по благоустрою місцевих дитсадків, школи. Така допомога у нас є нормою. Не забуті ветерани Великої Вітчизняної війни і сім’ї, з яких сини чи батьки беруть участь в АТО. На весну, як завжди, готуємось продавати місцевим за помірними цінами поросят, сіно. Це також підмога людям, як і оранка городів нашою технікою за помірними цінами».

До слів Олега Балагури хотілося б переповісти ось яку розповідь, почуту у селі про людську доброту директора ДП ДГ «Шевченківське». До Олега Вікторовича приїхала родина Соломків із села Голодьки. Маючи десятеро дітей, вони мріяли купити корову-годівницю. І, сутужно живучи, відкладали на неї гроші - копійку до копійки. Перейнявшись мрією багатодітної родини, Олег Балагура винайшов можливість подарувати родині корову. Колектив свого директора цілком підтримав. Тож невдовзі на одну із ферм приїхали Наталя і Сергій Соломки і разом із зоотехніком підібрали собі на господу високопродуктивну тварину, яка припала їм до душі...

Звідки таке милосердя у чоловіка, який у клопотах по господарству встає на зорі, а лягає поночі? Кажуть у Денихівці – від його мами Галини Іванівни, руки якої ніколи не були без роботи, а душа була лагідна і добра. А діловитість від батька, про якого у селі хороші спогади, бо в усьому був справедливим і негоноровим чоловіком. Дарма, що у «начальстві» ходив. Ось син і продовжив славний родовід, уміло керуючи «Шевченківським» та беручи за нього і людей, що тут працюють, високу на себе відповідальність. «Мені важливо, - нині каже, - що маю у колективі однодумців, їх підтримку у буднях. Щось вдалось досягнути разом, чимало ще планується. Сподіваюсь, що і новий 2015 рік у всьому буде до нас прихильним».

Валентина ПИСЬМЕННА