Сергій Рижук: «Ми просто системно працюємо»

23 September, Розділ Агрополітика / Особистість, переглядів 14 276

Полісся, як відомо, відрізняється своїм багатогалузевим сільським господарством. Ще кілька десятиліть тому тут традиційно вирощували жито, круп’яні, картоплю, льон, хміль. Та час монокультури минув, і до асортименту культур у сівозмінах додалися й теплолюбні кукурудза, соняшник і навіть овочі, що дозволило області збільшити валові збори зерна й відповідно зміцнити аграрну економіку краю.

- Так, на наші землі прийшла «цариця полів» – кукурудза. І ми вже отримуємо 100-120 ц/га її зерна. Завдяки цій культурі вперше за роки незалежності Житомирщина отримала торік 2,1 млн т зернових (1,5 млн т – кукурудза), - підтверджує голова обласної держадміністрації Сергій Рижук. - Колись ми не мріяли - не гадали, що будемо вирощувати сою і соняшник. А зміни ці у агровиробництві відбулись завдяки бізнесу. Селянин нарешті зрозумів: треба, щоб кожен гектар приносив прибуток. Самій людині, погодьтесь, небагато треба, щоб прохарчуватися. А от для обміну продукцією через товарно-грошові відносини між регіонами чи країнами потрібно налагоджувати ефективне виробництво.

Сергія Миколайовича Рижука, упевнена, не потрібно представляти вам, дорогий читачу. Адже багато хто з вас знає його як прекрасного економіста і організатора аграрного виробництва. Свого часу Сергій Миколайович працював у сільськогосподарському міністерстві заступником міністра (1997-2000 рр.), Державним секретарем відомства (2001-2002 рр.), міністром аграрної політики України (2002-2004 рр.). Ось уже 4 роки (з березня 2010 р.) керує Житомирським регіоном. Як небайдужа, мудра і виважена людина, та ще й як доктор сільськогосподарських наук і член-кореспондент Національної академії аграрних наук, Сергій Рижук має свій погляд і вплив на діяльність та розвиток агросектору краю. Який саме? Про це ми і спробували довідатись у Сергія Миколайовича.

Справжня родзинка області, вважає її очільник, - тваринництво. Адже тут зберегли 134 тис. корів, а загальне стадо ВРХ досягло чверті мільйона голів. І найбільша мрія С. Рижука у цій галузі – чимшвидше підійти до запровадження органічного тваринництва.

- Ми поки що маємо таку розкіш, коли наша худоба перебуває на вільних випасах 8-9 місяців на рік. Без гною, аміаку, стимуляторів росту. І це окрема серйозна тема для розмови.

Сергій Рижук губернатор Житомирщини Тож домовляємося з Сергієм Миколайовичем, що при слушній нагоді неодмінно завітаємо подивитись на власні очі: що ж це таке – паростки органічного тваринництва?

- У свідомості багатьох існує стереотип, що основні види агропродукції Житомирщини – льон, картопля, жито, м’ясо, лісопродукція… Це застаріле уявлення про сучасні аграрні можливості регіону? – розпитуємо далі.

- Так. І я спробую довести - чому, - продовжує розповідь губернатор. – Але спочатку все ж нагадаю. Наш поліський край – традиційний виробник картоплі. Ми її отримуємо у 5 разів більше, ніж нам потрібно для споживання – 1,2-1,3 млн тонн. Отже, більшу частину бульб продаємо в ті регіони, де цю культуру просто не можна виробити (південь та схід країни – авт.). Тож хочемо ми чи не хочемо, а залишатимемось картопляним краєм. У нас легкі ґрунти для цієї культури, тому і якість бульб відмінна. І маючи сучасну логістику, транспортні коридори, продукцію, чому б не заробляти на цьому?

Через департамент АПК ми намагаємося регулювати і стимулювати виробництво, сортооновлення, сортозаміну. Щоб зацікавити виробників, а в колишніх колгоспах картопля займає до 20% площ, маємо певний ресурс у бюджеті, відповідну програму і раз на 4 роки проводимо сортозаміну. Частіше і не потрібно. Витрачаючи на це невеликі кошти, маємо прекрасний результат.

У нашій, так званій «прикиївській» зоні (Брусилівський, Андрушівський р-ни), крім картоплярства, ми підтримуємо фермерів, які займаються виробництвом овочів. Такі культури як морква, столовий буряк, цибуля, навіть селера і городина вже вирощуються на Житомирщині. На крапельному зрошенні. В ФГ «Малиновський», скажімо, на 100 га виробляють дуже якісні коренеплоди, - я заявляю це відповідально. Морква вирощується з урахуванням усіх 36 фаз органогенезу культури. На кожному гектарі - 1 млн 200 тис. морквин. І коли я приїхав до цього фермера, сам усе роздивися, то бачу: переді мною вдумливий, грамотний, сучасний агроном. Він змушений так працювати, бо вирощена продукція повинна надходити до супермаркету вимитою, розфасованою. Якщо вона не буде якісною, її ніхто не купуватиме. Ось так селяни навчились сьогодні працювати. А я гордий тим, що вирощена городина - з Житомирщини.

Отже, наш край має величезний потенціал, і ми його поступово використовуємо з вигодою для конкретного виробника і споживача та для регіону в цілому. Наше сільське господарство працює рентабельно, фермери не йдуть до адміністрації з проханням: дайте гроші. Ми робимо все від нас залежне, щоб вони навчились їх самі заробляти.

- Знаю, Ви докладаєте чимало зусиль, аби поліські землі отримали суттєві інвестиції. Як Вам вдається залучати інвесторів?

- Ми чесні! Запитайте будь-якого нашого інвестора, він підтвердить: «Так, у Житомирі все чесно». Тому до нас прийшов бізнес, який будує і розвиває виробництво. Кожен бізнесмен чи підприємець, який захотів зі мною порадитись, поспілкуватись, він побував у мене. Якщо людина наважилась і довела мені, що працюватиме в області, я видаю протокольне доручення всім дозвільним системам - вирішити всі проблеми і доповісти особисто. Навіть прошу навчити, підказати і допомогти бізнесмену реалізувати його проект. Працюйте разом і допомагайте - я жорстко це вимагаю.

- Які цікаві інвестпроекти уже реалізували?

- Це 10 чи навіть більше проектів. Наприклад, молочно-товарні ферми. Отримане в них молоко здається саме на переробні підприємства Полісся. Бо приватні господарства і селяни, які тримають корів, темпи росту зупинили. Насамперед через демографічну ситуацію. Це і нас спонукало шукати інвесторів, котрі хочуть займатися молочним скотарством. Кілька інвестицій є на Поліссі й по розвитку м’ясного скотарства. Ми робимо ставку на внутрішні інвестиції – обласні і вітчизняні. Я не хочу закордонних: щоб у таких господарствах самі виробили, виростили, вивезли за кордон. А наші люди отримували би копійки за свою роботу. Я проти того, щоб нам робили таке благо. Це моя принципова позиція.

- Патріотичний підхід...

- Такий підхід дає нам прогрес, оптимізм. Аргументую: нині, коли ми маємо більше 2 млн т зерна щороку, ми самі побудували 7 елеваторно-комбікормових комплексів. А це великі інвестиції. Кожен комплекс - 60-80 тис. т одноразового зберігання збіжжя. І ми їх звели аж до глибокого Полісся, до білоруського кордону, де тепер теж вирощують кукурудзу. Як тут не радіти?

Сьогодні я не бачу жодної аграрної галузі, яка би у нас «просіла» чи комусь заборгувала. Стабільно працюють усі. АПК сильний своєю консервативністю, стабільністю. І повинен нарешті стати агропромисловим. Тому цього року ми взяли курс на черговий етап розвитку АПК в системі організаційних форм існування всіх підприємств. А простіше кажучи, відходимо від виробництва просто сировини і переходимо на виробництво готового споживчого продукту.

Ми йдемо на корпоратизацію галузей сільського господарства за спеціалізацією. Тобто якщо одне господарство має 5-7-10 аграрних галузей, то воно може і повинно бути в 5-7-10 корпораціях. За радянських часів вони себе виправдовували. Ринковий світ жорсткий. Сьогодні ти – мільярдер, а завтра – банкрот, якщо не плануєш свій бізнес. Тому я кажу нашим аграріям: об’єднуйтесь у грошах. Гроші повинні працювати.

Один із прикладів такої кооперації: Житомирщина береться сьогодні за вирощування льону-кудряшу олійного. Його олія затребувана у багатьох галузях промисловості - від космічної до парфумерної. Тож ми ведемо нині просвітницьку роботу серед кращих керівників агропідприємств області, щоб вони розуміли, завдяки яким культурам можна отримувати високі заробітки. Якщо у нас плануватимуть відкрити новий олієжиркомбінат, і засновниками будуть наші господарства, та й сировина вже є, я лише вітатиму таке об’єднання аграріїв.

- Це прообраз колишніх міжколгоспних формувань…

- Але на рейках капіталістичних, ринкових. Де виробники продають зроблене і заробляють на цьому, отримують вигоду. В 21 столітті, в потужному інформаційному просторі й системі логістики, моя функція адміністратора - підказати і об’єднати виробників за принципом спільного обробітку землі, неважливо - приватної чи орендної, спільних матеріальних ресурсів. А згодом вони, можливо, і спільний банк утримуватимуть. Досить вже селян клеїти в дурні!

Чому за кордоном існує система дотацій? Бо держава не може знайти іншої форми, як повернути незаконно забрані гроші у селянина в процесі руху сировини до готової продукції. Я ще будучи міністром казав: дотація – не подачка селянину, не дорікайте його дотацією або підтримкою. Поняття «підтримка» мене взагалі бісить. Ми самі можемо твердо стояти на своїй землі. Тож якщо ми ввійдемо в ЄС, переконаний, нашому АПК буде непереливки. Бо наша держава не може створити таку ж систему дотацій, яка там існує. Тож і ми не повинні чекати манни небесної, а об’єднувати свої ресурси, створювати корпорації по спеціалізації і заробляти гроші. Але це непрості речі. Вони швидко не реалізовуються.

- Досить часто за цифрами забувають про людей. Що робиться в селах Житомирщини для комфортного проживання населення?

- Насамперед, ми зрозуміли, що в умовах ринку дитячий садок, дорога, саме село і його благоустрій – це не проблема галузі сільського господарства. За це треба питати не аграрне міністерство, а Мінекономіки, Мінсоцпраці, Мінохорони здоров’я, Міносвіти, Міністерство житлово-комунальної сфери і т.д. Я дуже підтримую форми, методи і спрямування соціальних ініціатив Президента, які нарешті почули в інших міністерствах і відомствах та почали думати про село. Наші селяни віками дбали про себе та ще й продукцію виробляли. Сьогодні ж ми не ставимо це питання перед бізнесом. Я навіть декого розчарував. «Та не треба, - кажу, - бізнесу. Прийшов працювати - створюй робочі місця, плати податки, заробляй гроші». А ми з державного і обласного бюджетів усе побудуємо і не треба нам ці подачки. У нас уже є приклади, коли бізнес за 2-3 місяці освоює по 120, 160 млн грн капіталовкладень, відкриваючи нові підприємства.

І це зовсім не означає, що ми почали менше будувати. Житомирщина займає 1 місце в державі по відновленню дитячих садків у сільській місцевості. Житомирщина вийшла в першу трійку по охороні здоров’я. Житомирщина займає 2 місце в державі по освітянським питанням. На жаль, ми маємо проблеми не з об’єктами соцкультпобуту, а з тим, хто ними користуватиметься. Бо за рік народилося 12,7 тис. дітей, а вмерло 17,8 тис. людей. У нас страшна демографія… Маємо 402 тис. пенсіонерів із 1,260 млн жителів області. У нас проживає 260 тис. чорнобильців, майже 56 тис. військових пенсіонерів, які приїхали доживати свій вік у цей мальовничий край. І дуже багато хворих людей. На кожну тисячу жителів – 840 непрацездатних!

Але все одно за 4 роки ми подвоїли валовий регіональний продукт, подвоїли надходження до обласного бюджету, у 2,6 рази зросли надходження до держбюджету. І відтепер нас депресивним регіоном не називають.

- Якими зусиллями це далося?

- Я не можу сказати, що це потребувало надзусиль, надриву. Це буде неправда. Ми просто системно працюємо. Не «гриземо» один одного. За 4 роки змінилось лише двоє голів райдержадміністрацій (за віком), не звільнився жоден керівник департаменту облдержадміністрації. Маємо абсолютно стабільні кадри. Хоча насправді дефіцит кваліфікованих кадрів - величезний. Вважаю, що вчитися господарювати на помилках, провалах, недоліках, що зачіпають життя десятків тисяч людей і сімей – це неприпустимі, дикі випадки. То краще я, як керівник досвідчений, передаватиму свій досвід системно, за принципом «Не роби так, як я сказав. А роби так, як я».

Спілкувалась Наталія ЧЕРЕШИНСЬКА