Аграрний тиждень. Україна
» » Сучасний стан грунтових ресурсів України: ЯК БУТИ ДАЛІ?
» » Сучасний стан грунтових ресурсів України: ЯК БУТИ ДАЛІ?

    Сучасний стан грунтових ресурсів України: ЯК БУТИ ДАЛІ?


    Конституцією України, виходячи з незамінності землі як природного ресурсу, цілком закономірно визнано її основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
    Загальна площа України становить 60,3 млн га, сільськогосподарських земель - 42,7 млн га, ріллі - 32,5 млн га. Ґрунтовий покрив країни є дуже різноманітним. За матеріалами великомасштабних досліджень 1957 – 1961 рр. виділено понад 800 видів ґрунтів, від малорозвинутих гірських до надпотужних чорноземних (табл. 1).

    Сприятливі ґрунтово-ресурсні умови Україна має великою мірою завдяки тому, що земельний фонд майже на 2/3 складається з чорноземів і лучно-чорноземних ґрунтів, які характеризуються високим рівнем природної родючості. Українські чорноземи складають 9,3 % від площі цих ґрунтів у світі та 28,5 % - у Європі. 

    Таблиця 1. Структура ґрунтового покриву України

    ҐрунтиС.-г. угіддя, тис. гаРілля, %
    Чорноземи опідзолені3418,791,6
    Чорноземи типові5779,691,8
    Чорноземи звичайні10488,688,3
    Чорноземи південні3639,988,8
    Лучно-чорноземні і чорноземно-лучні2038,960,0
    Ясно-сірі лісові, сірі лісові, темно-сірі опідзолені4333,480,5
    Дерново-підзолисті, опідзолені, оглеєні3850,274,1
    Темно-каштанові, каштанові солонцюваті, лучно-каштанові солонцюваті, солонці каштанові1382,980,0
    Буроземи (опідзолені, підзолисті, глейові)1110,043,9
    Коричневі48,526,2
    Лучно-болотні і болотні975,37,9
    Алювіальні лучні і лучно-болотні781,918,8
    Торфові низинні559,414,9
    Дерново-піщані і зв'язно-піщані та піски505,524,2
    Інші647,937,5
    Всього39822,978,5

    На жаль, базові дані про структуру ґрунтового покриву країни на сьогодні застаріли та лише частково відповідають дійсності, адже за 50 років після закінчення великомасштабних обстежень 1957 – 1961 рр. та понад 30 років після коригування цих матеріалів у 80-х роках ґрунтовий покрив зазнав значних змін. 

    Основними джерелами інформації про якісний стан ґрунтів є дані Державного земельного кадастру, агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення, моніторингу земель (у т.ч. еколого-меліоративного моніторингу зрошуваних і осушуваних земель), результати досліджень наукових установ, закладів вищої освіти (полігони, польові досліди, стаціонарні експерименти, бази даних) тощо. Узагальнення цієї інформації оприлюднюється у Національній доповіді про стан навколишнього природного середовища (щорічно), Періодичній доповіді про стан ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення України (раз на 5 років), наукових звітах НААН (щорічно). Ці дані свідчать, що ґрунтово-ресурсний потенціал України є неоціненним національним надбанням, стан якого поступово погіршується, тому охорона ґрунтів є завданням національної безпеки країни. 

    Головною проблемою ґрунтових ресурсів України (як і інших країн з нерозвинутою системою охорони ґрунтів), яка становить загрозу національній безпеці, є деградація ґрунтів. Це є прямим наслідком того, що використання земель в Україні не повною мірою відповідає вимогам раціонального природокористування, та віддзеркалює протиріччя між загальнодержавними інтересами збереження якості ґрунтових ресурсів країни та приватними інтересами отримання швидкого прибутку від господарської діяльності. 
    Найбільш характерними деградаційними процесами у ґрунтах є такі: 
    1. незбалансована втрата гумусу з інтенсивністю 0,42-0,51 т/га на рік та елементів живлення, особливо фосфору та калію; 
    2. ерозійні втрати верхнього родючого шару;
    3. переущільнення, руйнування структури, брилистість і кіркоутворення;
    4. підкислення ґрунтів, особливо у Поліссі та в Карпатському регіоні;
    5. вторинне осолонцювання й засолення зрошуваних ґрунтів;
    6. спрацювання торфовищ;
    7. забруднення радіонуклідами (11,1 % площі ріллі), пестицидами (9,3 %) й важкими металами (8 %);
    8. інші види деградації (табл. 2).
    Ці дані показують, що значна частина земельного фонду країни піддається деградації та у випадку її неконтрольованого розвитку може поповнювати частку земель, що вимагають консервації.

    Таблиця 2. Розповсюдженість деградації ґрунтів в Україні
    Деградаційні процесиЧастка від площі орних земель, %
    Втрата гумусу та поживних речовин43
    Переущільнення39
    Замулювання та кіркоутворення38
    Водна ерозія площинна17
    Підкислення14
    Заболочування14
    Забруднення радіонуклідами11,1
    Вітрова ерозія, втрата верхнього шару ґрунту11
    Забруднення пестицидами та іншими органічними речовинами9,3
    Забруднення важкими металами8
    Засолення, підлуження4,1
    Водна ерозія з яроутворенням 3
    Побічна дія водної ерозії (замулювання водойм, тощо.)3
    Зниження рівня денної поверхні0,35
    Деформація земної поверхні вітром0,35
    Аридизація ґрунту0,21

    Втрата гумусу. За 130 років, із часу перших вимірів умісту гумусу в ґрунтах України, здійснених В.В. Докучаєвим, втрати гумусу в ґрунтах Лісостепу в середньому досягли 22 %, у ґрунтах Степу - 19,5 % і в ґрунтах Полісся - близько 19 % (табл. 3). 

    Таблиця 3. Динаміка вмісту гумусу в ґрунтах України за останні 130 років
    Природно-кліматичні зониСередній вміст гумусу в орному шарі ґрунтів, %
    1882 р.1961 р.1991 р.2010 р.2015 р.
    Полісся2,442,301,982,242,33
    Лісостеп4,513,813,523,193,21
    Степ4,493,963,633,403,45
    Усього в Україні 4,173,643,233,143,16

    Втрата поживних речовин. До 1990 р. в Україні в середньому вносили близько 150 кг д.р./га із співвідношенням N:P:K ‑ 1:0,7:0,7 на площі близько 90 % ріллі (рис. 1). Надалі, перебудова суспільно-господарських відносин супроводжувалася до 1996-1998 рр. різким падінням рівня хімізації землеробства до 20-30 кг д.р./га, але з початку століття і до цього часу відбувається поступове зростання застосування мінеральних добрив до рівня 80-110 кг д.р./га на площі 80 % ріллі із співвідношенням N:P:K 1:0,2:0,2. 

    Рисунок 1. Динаміка застосування мінеральних добрив в Україні, 1990-2015 рр.

    Динаміка балансу елементів живлення у землеробстві України (табл. 4) свідчить про від’ємний баланс за усіма елементами живлення (на рівні 36-48 кг/га на рік).

    Таблиця 4. Динаміка балансу елементів живлення у землеробстві України
    Статті балансуБаланс елементів живлення, кг д.р./га
    АзотФосфорКалійNPK
    1986-1990 рр.
    Надходження89,556,1102,7248,3
    Винос92,631,2103,2227,0
    Баланс-3,124,9-0,521,3
    1996-2000 рр.
    Надходження26,010,415,351,7
    Винос56,518,253,7128,4
    Баланс-30,5-7,8-38,4-76,7
    2001-2005 рр.
    Надходження21,85,98,736,4
    Винос70,124,776,7171,5
    Баланс-48,3-18,8-68,0-135,1
    2006-2010 рр.
    Надходження38,710,214,763,6
    Винос77,423,960,3161,6
    Баланс-38,7-13,7-45,6-98,0
    2011-2015 рр.
    Надходження65,013,118,196,2
    Винос85,025,533,2143,7
    Баланс-20,0-12,4-15,1-47,5
    2017 р.
    Надходження80,419,317,3117,0
    Винос93,532,027,5153,0
    Баланс-13,1-12,7-10,2-36,0

    Поряд із цим, Україна як експортер сільськогосподарської продукції щороку вивозить за межі країни значну кількість поживних речовин, які не повністю компенсуються внесеними добривами та іншими статтями їх надходження до ґрунту. За експертною оцінкою, у 2019 маркетинговому році тільки із зерном пшениці та кукурудзи було вивезено незбалансованих добривами 117 тис. т азоту, 137 тис. т фосфору та 85 тис. т калію (табл. 5).

    Таблиця 5. Орієнтовні втрати елементів живлення з експортованим зерном
     у 2019 маркетинговому році
    КультуриВнесено з добривами, тис. тВивезено з експортованим зерном, тис. т
    NPKNPK
    Кукурудза3427566459195132
    Пшениця4801078148012498
    Разом822182145939319230

    Ерозія ґрунтів. Порівняно з європейськими країнами, орні землі яких складають 30-32 % загальної площі, розораність українських земель 53,8 %. Такий дисбаланс у структурі сільськогосподарських угідь склався ще півсторіччя тому під час кампанії в колишньому СРСР зі збільшення площі ріллі за рахунок ерозійно небезпечних, еродованих, малородючих схилових, а також цінних і незамінних у природоохоронному відношенні земель. Наслідком надзвичайно високого рівня розораності сільськогосподарських угідь стала дуже висока небезпека водної й вітрової ерозії. Загальна площа еродованих земель натепер зросла до 13,4 млн га, а орних – до 10,6 млн га (32 % всієї ріллі). З орних земель щорічно змивається до 500 млн т верхнього шару ґрунту, з яким втрачається 24 млн т гумусу, а втрати продукції землеробства від ерозії ґрунтів за експертними оцінками перевищують 9-12 млн т зернових одиниць за рік. У складі еродованих земель перебуває 4,5 млн. гектарів із середньо- та сильнозмитими ґрунтами, у тому числі 68 тис. гектарів повністю втратили гумусовий горизонт. Понад 50 % орних земель України є дефляційно небезпечними, 12,4 млн га з яких знаходиться у степовій зоні. Прямий збиток від ерозії щороку становить близько 5 млрд дол. США, а побічний унаслідок втрати врожаю на еродованих ґрунтах – ще 1 млрд доларів.

    Основою захисту ґрунтів від ерозійних процесів є оптимізація співвідношення земельних угідь. Вважається оптимальним, коли відношення дестабільних факторів (рілля, сади) до стабільних (природні кормові угіддя, ліси, лісосмуги) не перевищує одиниці. Зокрема, оптимальна розораність території степової зони України повинна становити 35-40 % (для Сухого Степу 25-35 %) від загальної площі. 

    Фізична деградація ґрунтів. Явища фізичної деградації ґрунтів спостерігаються на 39% площі (табл. 2). Фізично деградовані ґрунти уразливі до ерозії, гірше вбирають і утримують атмосферну вологу, обмежують розвиток кореневих систем рослин. 

    Підкислення ґрунтів. В Україні ґрунти з надлишковою кислотністю, яка лімітує нормальний розвиток та зростання врожайності сільськогосподарських культур, займають площу близько 8,5 млн. га, або майже 21 % усіх земель сільськогосподарського використання. Вони широко розповсюджені в зоні Полісся, Прикарпатті, гірських Карпатах, Закарпатті, в західних та північних регіонах Лісостепу. За даними агрохімічної паспортизації, серед орних земель кислі ґрунти орієнтовно займають загальну площу 5,46 млн. гектарів, у тому числі із сильно кислою реакцією 0,64 млн. га, середньою - 1,37 млн га та із слабкою - 3,45 млн. га. Під природними кормовими угіддями знаходиться близько 3,04 млн га кислих ґрунтів. За відсутності або недостатнього рівня хімічної меліорації на значній частині кислих ґрунтів відбувається поступове підвищення кислотності. Однак, обсяги внесення вапнякових матеріалів зменшилися з 7993 тис. т у 1990 р. до 454 тис. т. у 2015р., а площа – з 1564 тис. га до 88 тис. га відповідно.

    Вторинне осолонцювання та засолення ґрунтів. За даними Державного земельного кадастру, в Україні нараховується 2,8 млн га солонцевих ґрунтів, 2 млн га з яких використовуються в ріллі, а близько 0,7 млн га – зрошуються. Процеси осолонцювання є майже повсюдним явищем на каштанових, темно-каштанових, частині лучно-каштанових та лучно-чорноземних ґрунтів Кримського та Херсонського Присивашшя, узбережжя Азовського та Чорного морів у північній частині АР Крим і південних частинах Запорізької, Херсонської, Миколаївської та Одеської областей. Осолонцювання ґрунтів та їх агрофізична деградація (ущільнення, знеструктурення, кіркоутворення тощо) зумовлюють необхідність застосування меліоративних заходів на зрошуваних і незрошуваних землях.
    За останні двадцять років заходи меліорації солонцевих ґрунтів в Україні проводяться незадовільно. Обсяги внесення гіпсу та інших гіпсовмісних порід зменшилися з 1341 тис. т у 1990 р. до 16 тис. т. у 2015 р., а площа – з 305 тис. га до 7,1 тис. га відповідно. За такої системи землеробства має місце повсюдне погіршення якісного стану солонцевих ґрунтів, втрата їхньої родючості та продуктивності агроценозів на цих землях.

    За розрахунками Інституту землеустрою, площа деградованих та малородючих ґрунтів у складі ріллі перевищує 6,5 млн гектарів, або 20 % площі. За даними інших установ (ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського», ННЦ «Інститут землеробства НААН»), площа деградованих і малородючих ґрунтів складає від 8-10 до 12-14 млн га. Прямі щорічні втрати від основних видів деградації ґрунтів досягають у цілому по Україні близько 40 млрд грн. Унаслідок поширення деградації ґрунтовий потенціал виробництва зерна в Україні, який становить 80-100 млн т, реалізується лише на 70 %. 

    Заходи з охорони земель і відтворення родючості ґрунтів
    Необхідність удосконалення законодавчого та нормативно-правового регулювання у сфері охорони ґрунтів та їх родючості обумовлена новими реаліями землекористування, що настають із відкриттям з 1 липня 2021 року ринку земель сільськогосподарського призначення відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення" від 31.03.2020 р. Право власності на землю пов'язане як із більшими можливостями економічного зростання, так і з новими ризиками для продовольчої і екологічної безпеки країни. Для уникнення ризиків погіршення якості та екологічного стану українських ґрунтів доцільним є прийняття спеціального профільного Закону України, який має створити законодавчі основи ефективного використання ґрунтових ресурсів та запобігання погіршенню їх родючості.
    Одним із першочергових заходів подолання кризових явищ у ґрунтовому покриві має бути формування відповідних програм з призупинення деградації ґрунтів та земель. Законом України «Про охорону земель» (2003) передбачено опрацювання Національної програми з охорони земель. Починаючи з 2004 року, було розроблено кілька варіантів такої програми, а також Національну програму охорони родючості ґрунтів. Проте до цього часу земля в Україні не має загальнодержавної програми використання та охорони.
    Для виправлення такого становища необхідне скоріше прийняття державної програми раціонального використання і охорони земель (ґрунтів) та надання їй статусу національної, оскільки введення ринку землі у нашій країні посилює суспільну потребу у належному захисті ґрунтових ресурсів.

    За її основу пропонується використати проект Національної програми охорони ґрунтів України, розроблений науковими установами НААН, у якому передбачено значно більшу відповідальність землекористувачів та місцевих бюджетів за здійснення необхідних заходів, ніж раніше.   
    Для ефективного попередження деградації ґрунтів дуже важливо мати об’єктивну та постійно поновлювану інформацію про їхній стан, забезпечити постійний моніторинг, як це зроблено в країнах Європейського Союзу, доступність цих даних, та їх опрацювання з використанням сучасних геоінформаційних технологій. 

    Чинним законодавством України передбачене періодичне великомасштабне обстеження ґрунтів кожні 20 років, але ця вимога не виконується через її витратність. Недостатньо ефективною досі є і система моніторингу ґрунтів. Унаслідок відомчої розпорошеності моніторингових спостережень за станом земель в Україні та їхню методичну неузгодженість отримана інформація перебуває у розрізнених неструктурованих базах даних, переважно на паперових носіях та обмежена занадто вузьким колом деградаційних процесів. 
    З іншого боку, сучасні геоінформаційні технології та засоби дистанційного зондування землі дозволяють вирішити цю задачу на принципово новому рівні. Необхідно організаційно та комунікативно поєднати розрізнені джерела інформації про сучасний стан ґрунтових ресурсів України, такі як матеріали великомасштабного ґрунтового обстеження та його коригування, дані моніторингу земель, агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення, еколого-меліоративного моніторингу земель меліоративного фонду, розрізнені дані наукових установ. Інформаційна комунікація сприятиме більшому взаємоузгодженню роботи різних міністерств та відомств, відповідальних за стан ґрунтових ресурсів України, взаємозв’язкам установ Національної академії аграрних наук із органами влади та агропідприємствами різних форм власності тощо.

    НААН ініціювала створення Національного ґрунтово-інформаційного центру на базі головного профільного інституту, яким є Національний науковий центр «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського». Це дозволить у повному обсязі використовувати накопичені в різних відомствах масиви інформації, оцінювати й прогнозувати якісний стан земель, здійснювати їх моніторинг. На цей час такі інформаційні мережі створено вже у 117 країнах світу, створюється Глобальна ґрунтово-інформаційна система. Своєчасне надходження інформації про втрати ґрунтами органічної речовини, розвиток процесів ерозії, засолення та осолонцювання, фізичної деградації, забруднення дозволить вчасно запобігати поглибленню кризових явищ.

    Вирішення задачі інформаційного забезпечення тісно пов’язано з наявністю спеціальної технічно компетентної служби, відповідальної за моніторинг ґрунтів в усій країні. Україна має унікальний досвід організації широкомасштабних спостережень за станом ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення шляхом агрохімічної паспортизації, яка проводиться з 1964 року Державною установою «Інститут охорони ґрунтів України» (ДУ «Держґрунтохорона»). Якщо сьогодні й назріло питання про реформування у сфері охорони ґрунтів, то тільки у напрямі розширення функцій найбільш компетентної організації та перегляду методів її діяльності. Це було б не тільки логічним у зв’язку з відкриттям ринку земель, але й відповідало успішному досвіду інших країн світу. Як приклад, у США служба охорони ґрунтів була створена ще Т. Рузвельтом у 1935 році, а зараз функціонує у складі Natural Resources Conservation Service USDA.

    Надання ДУ «Держґрунтохорона» статусу Державної служби охорони ґрунтів дозволить державі набути функцій арбітру у вирішенні питань впливу господарської діяльності на якість ґрунтових та земельних ресурсів країни, як і має бути за цивілізованих земельних відносин. Більше того, Державна служба повинна бути відповідальною за моніторинг ґрунтів на землях різного цільового призначення, щоб подолати нарешті відомче ставлення до землі як головного ресурсу країни. Державна служба забезпечуватиме прозорість та об’єктивність інформації про стан ґрунтів як компонента навколишнього середовища, про їхні зміни унаслідок явищ природного та техногенного характеру, а також буде здійснювати технічний супровід виконання загальнодержавної та регіональних програм охорони земель. 

    Аграрний комплекс України тривалий час страждав від нестачі ресурсів для ведення високотехнологічного господарювання, що особливо позначилося на заходах з відтворення родючості ґрунтів та попередження їхньої деградації. Якщо зараз впроваджувати енерговитратні ґрунтоохоронні технології, розроблені за часів СРСР, то це негативно позначиться на собівартості поточної сільськогосподарської продукції та її конкурентоздатності, хоча й дасть позитивний ефект у подальшому. У зв’язку з цим, подолання кризових явищ у ґрунтовому покриві країни у сучасній економічній ситуації передбачає відмову від застарілих підходів. 

    Зокрема, урівноваження балансу гумусу на відносно задовільному рівні можливо за умов залучення у процес виробництва сільськогосподарської продукції усіх сировинних ресурсів органічного походження: відходів тваринництва, птахівництва, рослинництва, комунального господарства та переробної промисловості. Різноманітність і специфіка цієї сировини вимагає розроблення та впровадження нових технологій виробництва і застосування добрив на її основі, які спрямовано на підвищення продуктивності сівозмін з відтворенням органічної речовини ґрунтів. 
    Для запобігання надмірних втрат поживних речовин необхідне удосконалення агрохімічного забезпечення на принципах керованого землеробства, раціональних систем удобрення та їх максимальної адаптації до ґрунтово-кліматичних умов, впровадження комп’ютеризованих систем управління удобренням сільськогосподарських культур та методи оперативної діагностики мінерального живлення рослин.
    На еродованих землях важливо забезпечити впровадження технологій проектування внутрішньогосподарського землеустрою, які дозволяє максимально знизити ризик розвитку ерозійних процесів.

    Для підвищення ефективності використання кислих і солонцевих ґрунтів в умовах прогнозованих змін клімату та зростаючого дефіциту енергетичних ресурсів необхідне наукове обґрунтування національної політики з розвитку хімічної меліорації земель, розроблення та упровадження в практику новітніх ресурсозбережувальних та екологічно безпечних технологій, ренатуралізація ландшафтів тощо.

    Фінансове забезпечення. На цей час у зв’язку з адміністративно-територіальною реформою в Україні, організацію заходів з охорони земель покладено на органи місцевого самоврядування, які не мають досвіду та кадрів для такої роботи. Відповідно до політики децентралізації та збільшення коштів у сільських громад необхідно, щоб хоча б невелика їхня частка витрачалася на вирішення місцевих проблем охорони ґрунтів: очищення малих річок та лісосмуг, ремонт протиерозійних споруд, придбання насіння багаторічних трав для залуження схилів тощо. Для цього необхідно розробити науково-обґрунтовані місцеві програми охорони земель для кожної територіальної громади, в яких має бути визначено науково-обґрунтовані види та обсяги робіт зі збереження якісного стану земель та відновлення деградованих і еродованих земель і ґрунтів.

    Частина з необхідних заходів може здійснюватися за кошти самих землекористувачів, оскільки має швидку самоокупність витрат за рахунок підвищення врожайності сільськогосподарських культур, інша частина заходів передбачає фінансову підтримку з державного або місцевого бюджету. 

    Вважаємо, що в Україні як ніколи потрібні дієві заходи на підтримку унікального ґрунтового покриву, бо саме від є безперечною запорукою подальшого розвитку держави, її безпеки і благополуччя. Нова стратегія збереження і раціонального використання ґрунтового покриву повинна стати центральною в політиці нашої держави. В Україні є всі можливості створити зразкову систему управління ґрунтовими ресурсами і тим самим якнайкраще виконати Конституцію, яка визнає ґрунти за національне надбання, що перебуває під особливою охороною держави.

    Балюк С.А., академік НААН
    Мірошниченко М.М., доктор біол. наук, 
    Національний науковий центр «Інститут ґрунтознавства та агрохімії
     імені О.Н. Соколовського»





    Схожі новини
  • Україна і ФАО об'єднуються для збереження здорових ґрунтів
  • Гумус і родючість ґрунтів
  • Родючість української землі захищатиме закон
  • ОХОРОНІ ҐРУНТІВ – ДЕРЖАВНУ ПІДТРИМКУ
  • Родючість Ґрунтів потребує охорони

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Фотозвіти
Новини техніки
Рослинництво
Тваринництво
Відео

Сучасний стан грунтових ресурсів України: ЯК БУТИ ДАЛІ?


Конституцією України, виходячи з незамінності землі як природного ресурсу, цілком закономірно визнано її основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Загальна площа України становить 60,3 млн га, сільськогосподарських земель - 42,7 млн га, ріллі - 32,5 млн га. Ґрунтовий покрив країни є дуже різноманітним. За матеріалами великомасштабних досліджень 1957 – 1961 рр. виділено понад 800 видів ґрунтів, від малорозвинутих гірських до надпотужних чорноземних (табл. 1).

Сприятливі ґрунтово-ресурсні умови Україна має великою мірою завдяки тому, що земельний фонд майже на 2/3 складається з чорноземів і лучно-чорноземних ґрунтів, які характеризуються високим рівнем природної родючості. Українські чорноземи складають 9,3 % від площі цих ґрунтів у світі та 28,5 % - у Європі. 

Таблиця 1. Структура ґрунтового покриву України

ҐрунтиС.-г. угіддя, тис. гаРілля, %
Чорноземи опідзолені3418,791,6
Чорноземи типові5779,691,8
Чорноземи звичайні10488,688,3
Чорноземи південні3639,988,8
Лучно-чорноземні і чорноземно-лучні2038,960,0
Ясно-сірі лісові, сірі лісові, темно-сірі опідзолені4333,480,5
Дерново-підзолисті, опідзолені, оглеєні3850,274,1
Темно-каштанові, каштанові солонцюваті, лучно-каштанові солонцюваті, солонці каштанові1382,980,0
Буроземи (опідзолені, підзолисті, глейові)1110,043,9
Коричневі48,526,2
Лучно-болотні і болотні975,37,9
Алювіальні лучні і лучно-болотні781,918,8
Торфові низинні559,414,9
Дерново-піщані і зв'язно-піщані та піски505,524,2
Інші647,937,5
Всього39822,978,5

На жаль, базові дані про структуру ґрунтового покриву країни на сьогодні застаріли та лише частково відповідають дійсності, адже за 50 років після закінчення великомасштабних обстежень 1957 – 1961 рр. та понад 30 років після коригування цих матеріалів у 80-х роках ґрунтовий покрив зазнав значних змін. 

Основними джерелами інформації про якісний стан ґрунтів є дані Державного земельного кадастру, агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення, моніторингу земель (у т.ч. еколого-меліоративного моніторингу зрошуваних і осушуваних земель), результати досліджень наукових установ, закладів вищої освіти (полігони, польові досліди, стаціонарні експерименти, бази даних) тощо. Узагальнення цієї інформації оприлюднюється у Національній доповіді про стан навколишнього природного середовища (щорічно), Періодичній доповіді про стан ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення України (раз на 5 років), наукових звітах НААН (щорічно). Ці дані свідчать, що ґрунтово-ресурсний потенціал України є неоціненним національним надбанням, стан якого поступово погіршується, тому охорона ґрунтів є завданням національної безпеки країни. 

Головною проблемою ґрунтових ресурсів України (як і інших країн з нерозвинутою системою охорони ґрунтів), яка становить загрозу національній безпеці, є деградація ґрунтів. Це є прямим наслідком того, що використання земель в Україні не повною мірою відповідає вимогам раціонального природокористування, та віддзеркалює протиріччя між загальнодержавними інтересами збереження якості ґрунтових ресурсів країни та приватними інтересами отримання швидкого прибутку від господарської діяльності. 
Найбільш характерними деградаційними процесами у ґрунтах є такі: 
  1. незбалансована втрата гумусу з інтенсивністю 0,42-0,51 т/га на рік та елементів живлення, особливо фосфору та калію; 
  2. ерозійні втрати верхнього родючого шару;
  3. переущільнення, руйнування структури, брилистість і кіркоутворення;
  4. підкислення ґрунтів, особливо у Поліссі та в Карпатському регіоні;
  5. вторинне осолонцювання й засолення зрошуваних ґрунтів;
  6. спрацювання торфовищ;
  7. забруднення радіонуклідами (11,1 % площі ріллі), пестицидами (9,3 %) й важкими металами (8 %);
  8. інші види деградації (табл. 2).
Ці дані показують, що значна частина земельного фонду країни піддається деградації та у випадку її неконтрольованого розвитку може поповнювати частку земель, що вимагають консервації.

Таблиця 2. Розповсюдженість деградації ґрунтів в Україні
Деградаційні процесиЧастка від площі орних земель, %
Втрата гумусу та поживних речовин43
Переущільнення39
Замулювання та кіркоутворення38
Водна ерозія площинна17
Підкислення14
Заболочування14
Забруднення радіонуклідами11,1
Вітрова ерозія, втрата верхнього шару ґрунту11
Забруднення пестицидами та іншими органічними речовинами9,3
Забруднення важкими металами8
Засолення, підлуження4,1
Водна ерозія з яроутворенням 3
Побічна дія водної ерозії (замулювання водойм, тощо.)3
Зниження рівня денної поверхні0,35
Деформація земної поверхні вітром0,35
Аридизація ґрунту0,21

Втрата гумусу. За 130 років, із часу перших вимірів умісту гумусу в ґрунтах України, здійснених В.В. Докучаєвим, втрати гумусу в ґрунтах Лісостепу в середньому досягли 22 %, у ґрунтах Степу - 19,5 % і в ґрунтах Полісся - близько 19 % (табл. 3). 

Таблиця 3. Динаміка вмісту гумусу в ґрунтах України за останні 130 років
Природно-кліматичні зониСередній вміст гумусу в орному шарі ґрунтів, %
1882 р.1961 р.1991 р.2010 р.2015 р.
Полісся2,442,301,982,242,33
Лісостеп4,513,813,523,193,21
Степ4,493,963,633,403,45
Усього в Україні 4,173,643,233,143,16

Втрата поживних речовин. До 1990 р. в Україні в середньому вносили близько 150 кг д.р./га із співвідношенням N:P:K ‑ 1:0,7:0,7 на площі близько 90 % ріллі (рис. 1). Надалі, перебудова суспільно-господарських відносин супроводжувалася до 1996-1998 рр. різким падінням рівня хімізації землеробства до 20-30 кг д.р./га, але з початку століття і до цього часу відбувається поступове зростання застосування мінеральних добрив до рівня 80-110 кг д.р./га на площі 80 % ріллі із співвідношенням N:P:K 1:0,2:0,2. 

Рисунок 1. Динаміка застосування мінеральних добрив в Україні, 1990-2015 рр.

Динаміка балансу елементів живлення у землеробстві України (табл. 4) свідчить про від’ємний баланс за усіма елементами живлення (на рівні 36-48 кг/га на рік).

Таблиця 4. Динаміка балансу елементів живлення у землеробстві України
Статті балансуБаланс елементів живлення, кг д.р./га
АзотФосфорКалійNPK
1986-1990 рр.
Надходження89,556,1102,7248,3
Винос92,631,2103,2227,0
Баланс-3,124,9-0,521,3
1996-2000 рр.
Надходження26,010,415,351,7
Винос56,518,253,7128,4
Баланс-30,5-7,8-38,4-76,7
2001-2005 рр.
Надходження21,85,98,736,4
Винос70,124,776,7171,5
Баланс-48,3-18,8-68,0-135,1
2006-2010 рр.
Надходження38,710,214,763,6
Винос77,423,960,3161,6
Баланс-38,7-13,7-45,6-98,0
2011-2015 рр.
Надходження65,013,118,196,2
Винос85,025,533,2143,7
Баланс-20,0-12,4-15,1-47,5
2017 р.
Надходження80,419,317,3117,0
Винос93,532,027,5153,0
Баланс-13,1-12,7-10,2-36,0

Поряд із цим, Україна як експортер сільськогосподарської продукції щороку вивозить за межі країни значну кількість поживних речовин, які не повністю компенсуються внесеними добривами та іншими статтями їх надходження до ґрунту. За експертною оцінкою, у 2019 маркетинговому році тільки із зерном пшениці та кукурудзи було вивезено незбалансованих добривами 117 тис. т азоту, 137 тис. т фосфору та 85 тис. т калію (табл. 5).

Таблиця 5. Орієнтовні втрати елементів живлення з експортованим зерном
 у 2019 маркетинговому році
КультуриВнесено з добривами, тис. тВивезено з експортованим зерном, тис. т
NPKNPK
Кукурудза3427566459195132
Пшениця4801078148012498
Разом822182145939319230

Ерозія ґрунтів. Порівняно з європейськими країнами, орні землі яких складають 30-32 % загальної площі, розораність українських земель 53,8 %. Такий дисбаланс у структурі сільськогосподарських угідь склався ще півсторіччя тому під час кампанії в колишньому СРСР зі збільшення площі ріллі за рахунок ерозійно небезпечних, еродованих, малородючих схилових, а також цінних і незамінних у природоохоронному відношенні земель. Наслідком надзвичайно високого рівня розораності сільськогосподарських угідь стала дуже висока небезпека водної й вітрової ерозії. Загальна площа еродованих земель натепер зросла до 13,4 млн га, а орних – до 10,6 млн га (32 % всієї ріллі). З орних земель щорічно змивається до 500 млн т верхнього шару ґрунту, з яким втрачається 24 млн т гумусу, а втрати продукції землеробства від ерозії ґрунтів за експертними оцінками перевищують 9-12 млн т зернових одиниць за рік. У складі еродованих земель перебуває 4,5 млн. гектарів із середньо- та сильнозмитими ґрунтами, у тому числі 68 тис. гектарів повністю втратили гумусовий горизонт. Понад 50 % орних земель України є дефляційно небезпечними, 12,4 млн га з яких знаходиться у степовій зоні. Прямий збиток від ерозії щороку становить близько 5 млрд дол. США, а побічний унаслідок втрати врожаю на еродованих ґрунтах – ще 1 млрд доларів.

Основою захисту ґрунтів від ерозійних процесів є оптимізація співвідношення земельних угідь. Вважається оптимальним, коли відношення дестабільних факторів (рілля, сади) до стабільних (природні кормові угіддя, ліси, лісосмуги) не перевищує одиниці. Зокрема, оптимальна розораність території степової зони України повинна становити 35-40 % (для Сухого Степу 25-35 %) від загальної площі. 

Фізична деградація ґрунтів. Явища фізичної деградації ґрунтів спостерігаються на 39% площі (табл. 2). Фізично деградовані ґрунти уразливі до ерозії, гірше вбирають і утримують атмосферну вологу, обмежують розвиток кореневих систем рослин. 

Підкислення ґрунтів. В Україні ґрунти з надлишковою кислотністю, яка лімітує нормальний розвиток та зростання врожайності сільськогосподарських культур, займають площу близько 8,5 млн. га, або майже 21 % усіх земель сільськогосподарського використання. Вони широко розповсюджені в зоні Полісся, Прикарпатті, гірських Карпатах, Закарпатті, в західних та північних регіонах Лісостепу. За даними агрохімічної паспортизації, серед орних земель кислі ґрунти орієнтовно займають загальну площу 5,46 млн. гектарів, у тому числі із сильно кислою реакцією 0,64 млн. га, середньою - 1,37 млн га та із слабкою - 3,45 млн. га. Під природними кормовими угіддями знаходиться близько 3,04 млн га кислих ґрунтів. За відсутності або недостатнього рівня хімічної меліорації на значній частині кислих ґрунтів відбувається поступове підвищення кислотності. Однак, обсяги внесення вапнякових матеріалів зменшилися з 7993 тис. т у 1990 р. до 454 тис. т. у 2015р., а площа – з 1564 тис. га до 88 тис. га відповідно.

Вторинне осолонцювання та засолення ґрунтів. За даними Державного земельного кадастру, в Україні нараховується 2,8 млн га солонцевих ґрунтів, 2 млн га з яких використовуються в ріллі, а близько 0,7 млн га – зрошуються. Процеси осолонцювання є майже повсюдним явищем на каштанових, темно-каштанових, частині лучно-каштанових та лучно-чорноземних ґрунтів Кримського та Херсонського Присивашшя, узбережжя Азовського та Чорного морів у північній частині АР Крим і південних частинах Запорізької, Херсонської, Миколаївської та Одеської областей. Осолонцювання ґрунтів та їх агрофізична деградація (ущільнення, знеструктурення, кіркоутворення тощо) зумовлюють необхідність застосування меліоративних заходів на зрошуваних і незрошуваних землях.
За останні двадцять років заходи меліорації солонцевих ґрунтів в Україні проводяться незадовільно. Обсяги внесення гіпсу та інших гіпсовмісних порід зменшилися з 1341 тис. т у 1990 р. до 16 тис. т. у 2015 р., а площа – з 305 тис. га до 7,1 тис. га відповідно. За такої системи землеробства має місце повсюдне погіршення якісного стану солонцевих ґрунтів, втрата їхньої родючості та продуктивності агроценозів на цих землях.

За розрахунками Інституту землеустрою, площа деградованих та малородючих ґрунтів у складі ріллі перевищує 6,5 млн гектарів, або 20 % площі. За даними інших установ (ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського», ННЦ «Інститут землеробства НААН»), площа деградованих і малородючих ґрунтів складає від 8-10 до 12-14 млн га. Прямі щорічні втрати від основних видів деградації ґрунтів досягають у цілому по Україні близько 40 млрд грн. Унаслідок поширення деградації ґрунтовий потенціал виробництва зерна в Україні, який становить 80-100 млн т, реалізується лише на 70 %. 

Заходи з охорони земель і відтворення родючості ґрунтів
Необхідність удосконалення законодавчого та нормативно-правового регулювання у сфері охорони ґрунтів та їх родючості обумовлена новими реаліями землекористування, що настають із відкриттям з 1 липня 2021 року ринку земель сільськогосподарського призначення відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення" від 31.03.2020 р. Право власності на землю пов'язане як із більшими можливостями економічного зростання, так і з новими ризиками для продовольчої і екологічної безпеки країни. Для уникнення ризиків погіршення якості та екологічного стану українських ґрунтів доцільним є прийняття спеціального профільного Закону України, який має створити законодавчі основи ефективного використання ґрунтових ресурсів та запобігання погіршенню їх родючості.
Одним із першочергових заходів подолання кризових явищ у ґрунтовому покриві має бути формування відповідних програм з призупинення деградації ґрунтів та земель. Законом України «Про охорону земель» (2003) передбачено опрацювання Національної програми з охорони земель. Починаючи з 2004 року, було розроблено кілька варіантів такої програми, а також Національну програму охорони родючості ґрунтів. Проте до цього часу земля в Україні не має загальнодержавної програми використання та охорони.
Для виправлення такого становища необхідне скоріше прийняття державної програми раціонального використання і охорони земель (ґрунтів) та надання їй статусу національної, оскільки введення ринку землі у нашій країні посилює суспільну потребу у належному захисті ґрунтових ресурсів.

За її основу пропонується використати проект Національної програми охорони ґрунтів України, розроблений науковими установами НААН, у якому передбачено значно більшу відповідальність землекористувачів та місцевих бюджетів за здійснення необхідних заходів, ніж раніше.   
Для ефективного попередження деградації ґрунтів дуже важливо мати об’єктивну та постійно поновлювану інформацію про їхній стан, забезпечити постійний моніторинг, як це зроблено в країнах Європейського Союзу, доступність цих даних, та їх опрацювання з використанням сучасних геоінформаційних технологій. 

Чинним законодавством України передбачене періодичне великомасштабне обстеження ґрунтів кожні 20 років, але ця вимога не виконується через її витратність. Недостатньо ефективною досі є і система моніторингу ґрунтів. Унаслідок відомчої розпорошеності моніторингових спостережень за станом земель в Україні та їхню методичну неузгодженість отримана інформація перебуває у розрізнених неструктурованих базах даних, переважно на паперових носіях та обмежена занадто вузьким колом деградаційних процесів. 
З іншого боку, сучасні геоінформаційні технології та засоби дистанційного зондування землі дозволяють вирішити цю задачу на принципово новому рівні. Необхідно організаційно та комунікативно поєднати розрізнені джерела інформації про сучасний стан ґрунтових ресурсів України, такі як матеріали великомасштабного ґрунтового обстеження та його коригування, дані моніторингу земель, агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення, еколого-меліоративного моніторингу земель меліоративного фонду, розрізнені дані наукових установ. Інформаційна комунікація сприятиме більшому взаємоузгодженню роботи різних міністерств та відомств, відповідальних за стан ґрунтових ресурсів України, взаємозв’язкам установ Національної академії аграрних наук із органами влади та агропідприємствами різних форм власності тощо.

НААН ініціювала створення Національного ґрунтово-інформаційного центру на базі головного профільного інституту, яким є Національний науковий центр «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського». Це дозволить у повному обсязі використовувати накопичені в різних відомствах масиви інформації, оцінювати й прогнозувати якісний стан земель, здійснювати їх моніторинг. На цей час такі інформаційні мережі створено вже у 117 країнах світу, створюється Глобальна ґрунтово-інформаційна система. Своєчасне надходження інформації про втрати ґрунтами органічної речовини, розвиток процесів ерозії, засолення та осолонцювання, фізичної деградації, забруднення дозволить вчасно запобігати поглибленню кризових явищ.

Вирішення задачі інформаційного забезпечення тісно пов’язано з наявністю спеціальної технічно компетентної служби, відповідальної за моніторинг ґрунтів в усій країні. Україна має унікальний досвід організації широкомасштабних спостережень за станом ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення шляхом агрохімічної паспортизації, яка проводиться з 1964 року Державною установою «Інститут охорони ґрунтів України» (ДУ «Держґрунтохорона»). Якщо сьогодні й назріло питання про реформування у сфері охорони ґрунтів, то тільки у напрямі розширення функцій найбільш компетентної організації та перегляду методів її діяльності. Це було б не тільки логічним у зв’язку з відкриттям ринку земель, але й відповідало успішному досвіду інших країн світу. Як приклад, у США служба охорони ґрунтів була створена ще Т. Рузвельтом у 1935 році, а зараз функціонує у складі Natural Resources Conservation Service USDA.

Надання ДУ «Держґрунтохорона» статусу Державної служби охорони ґрунтів дозволить державі набути функцій арбітру у вирішенні питань впливу господарської діяльності на якість ґрунтових та земельних ресурсів країни, як і має бути за цивілізованих земельних відносин. Більше того, Державна служба повинна бути відповідальною за моніторинг ґрунтів на землях різного цільового призначення, щоб подолати нарешті відомче ставлення до землі як головного ресурсу країни. Державна служба забезпечуватиме прозорість та об’єктивність інформації про стан ґрунтів як компонента навколишнього середовища, про їхні зміни унаслідок явищ природного та техногенного характеру, а також буде здійснювати технічний супровід виконання загальнодержавної та регіональних програм охорони земель. 

Аграрний комплекс України тривалий час страждав від нестачі ресурсів для ведення високотехнологічного господарювання, що особливо позначилося на заходах з відтворення родючості ґрунтів та попередження їхньої деградації. Якщо зараз впроваджувати енерговитратні ґрунтоохоронні технології, розроблені за часів СРСР, то це негативно позначиться на собівартості поточної сільськогосподарської продукції та її конкурентоздатності, хоча й дасть позитивний ефект у подальшому. У зв’язку з цим, подолання кризових явищ у ґрунтовому покриві країни у сучасній економічній ситуації передбачає відмову від застарілих підходів. 

Зокрема, урівноваження балансу гумусу на відносно задовільному рівні можливо за умов залучення у процес виробництва сільськогосподарської продукції усіх сировинних ресурсів органічного походження: відходів тваринництва, птахівництва, рослинництва, комунального господарства та переробної промисловості. Різноманітність і специфіка цієї сировини вимагає розроблення та впровадження нових технологій виробництва і застосування добрив на її основі, які спрямовано на підвищення продуктивності сівозмін з відтворенням органічної речовини ґрунтів. 
Для запобігання надмірних втрат поживних речовин необхідне удосконалення агрохімічного забезпечення на принципах керованого землеробства, раціональних систем удобрення та їх максимальної адаптації до ґрунтово-кліматичних умов, впровадження комп’ютеризованих систем управління удобренням сільськогосподарських культур та методи оперативної діагностики мінерального живлення рослин.
На еродованих землях важливо забезпечити впровадження технологій проектування внутрішньогосподарського землеустрою, які дозволяє максимально знизити ризик розвитку ерозійних процесів.

Для підвищення ефективності використання кислих і солонцевих ґрунтів в умовах прогнозованих змін клімату та зростаючого дефіциту енергетичних ресурсів необхідне наукове обґрунтування національної політики з розвитку хімічної меліорації земель, розроблення та упровадження в практику новітніх ресурсозбережувальних та екологічно безпечних технологій, ренатуралізація ландшафтів тощо.

Фінансове забезпечення. На цей час у зв’язку з адміністративно-територіальною реформою в Україні, організацію заходів з охорони земель покладено на органи місцевого самоврядування, які не мають досвіду та кадрів для такої роботи. Відповідно до політики децентралізації та збільшення коштів у сільських громад необхідно, щоб хоча б невелика їхня частка витрачалася на вирішення місцевих проблем охорони ґрунтів: очищення малих річок та лісосмуг, ремонт протиерозійних споруд, придбання насіння багаторічних трав для залуження схилів тощо. Для цього необхідно розробити науково-обґрунтовані місцеві програми охорони земель для кожної територіальної громади, в яких має бути визначено науково-обґрунтовані види та обсяги робіт зі збереження якісного стану земель та відновлення деградованих і еродованих земель і ґрунтів.

Частина з необхідних заходів може здійснюватися за кошти самих землекористувачів, оскільки має швидку самоокупність витрат за рахунок підвищення врожайності сільськогосподарських культур, інша частина заходів передбачає фінансову підтримку з державного або місцевого бюджету. 

Вважаємо, що в Україні як ніколи потрібні дієві заходи на підтримку унікального ґрунтового покриву, бо саме від є безперечною запорукою подальшого розвитку держави, її безпеки і благополуччя. Нова стратегія збереження і раціонального використання ґрунтового покриву повинна стати центральною в політиці нашої держави. В Україні є всі можливості створити зразкову систему управління ґрунтовими ресурсами і тим самим якнайкраще виконати Конституцію, яка визнає ґрунти за національне надбання, що перебуває під особливою охороною держави.

Балюк С.А., академік НААН
Мірошниченко М.М., доктор біол. наук, 
Національний науковий центр «Інститут ґрунтознавства та агрохімії
 імені О.Н. Соколовського»





Схожі новини
  • Україна і ФАО об'єднуються для збереження здорових ґрунтів
  • Гумус і родючість ґрунтів
  • Родючість української землі захищатиме закон
  • ОХОРОНІ ҐРУНТІВ – ДЕРЖАВНУ ПІДТРИМКУ
  • Родючість Ґрунтів потребує охорони

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.