- Підсумкова колегія
- Ситуація на ринку зерна
- Чи ефективно використовуємо бюджетну підтримку?
- ЖНИВА, ЦІНИ НА ЗЕРНО ТА ІНШЕ
- Засідання Громадської ради при Мінагрополітики
Підсумкова колегія
В попередньому номері нашої газети ви мали можливість ознайомитися з частиною тексту виступу першого заступника міністра аграрної політики України Юрія Лузана на нещодавньому засіданні колегії Мінагрополітики, на якому обговорювались результати роботи АПК за 2007 рік.
Оскільки цей аналітичний матеріал зацікавив багатьох присутніх ще під час наради, і вони висловили бажання детальніше з ним ознайомитись, сподіваємось, і вам, наші шановні читачі, буде цікаво. Тож продовжуємо тему.
Перший заступник міністра аграрної політики України Юрій Лузан:
«Про підсумки роботи агропромислового комплексу в 2007 році та завдання на 2008 рік».
Декілька слів про заходи, які здійснювалися щодо формування продовольчого ринку, про роботу Аграрного фонду та формування регіональних запасів продовольчого зерна.
Не зважаючи на те, що Аграрним фондом торік вдвічі збільшено закупівлю продовольчого зерна (428 тис. т), визначені завдання щодо формування державного продовольчого резерву виконано лише на 60 відсотків.
Аналіз засвідчив далеко не однакове ставлення до цієї справи в регіонах. Дивує те, що окремі області, які не постраждали від природних чинників, вкрай безвідповідально поставились до державних заготівель продовольчого зерна. Так, у Харківській області його заготовлено лише 14%, Чернівецькій – 30, Волинській – 28% до встановлених завдань. Разом із тим, в регіонах, які зазнали впливу природних катаклізмів і розуміють важливість й необхідність формування державних продовольчих ресурсів, організували цю роботу на належному рівні. Для прикладу, в АР Крим, Кіровоградській, Запорізькій, Одеській областях визначені завдання виконані повністю. Для регіональних потреб було заготовлено 2,1 млн. т продовольчого зерна, що перевищує встановлені завдання в цілому по державі на 14 відсотків. Виконали завдання по закупівлі 20 регіонів.
Втім, чітко відслідковувалась відсутність механізмів оплати такого зерна, зокрема у Черкаській області лише 4% зерна було проплачено «живими» грішми, Тернопільській – 20%, Чернівецькій – 23, Хмельницькій – 31%. Необхідно відмітити незадовільне ставлення практично всіх регіонів до виділення цільових коштів місцевих бюджетів для проведення таких закупівель. Адже це прямі вимоги законодавства. На 2008 рік відмічаються аналогічні підходи регіонів, що знову призведе до «імітації» регіональних заготівель, застосування адміністративних методів, інші негативні явища минулої «епохи».
Крім того, місцева влада, м'яко кажучи, продовжує ігнорувати використання визначених повноважень щодо регулювання цін, торговельних надбавок, сприяння формування ринкової інфраструктури, обмеження інших негативних тенденцій.
Через ці та інші причини, скажімо, соняшнику у 2007 році лише 4% було закуплено у селян безпосередньо переробними підприємствами, все інше – посередниками, які створені представниками різного бізнесу, а не самими агровиробниками. Інакше захистити свої інтереси селяни просто не зможуть. Адже це перевірений досвід всіх розвинутих країн. Скажу більше: це призвело до того, що торік ціни за одну тонну соняшнику у селян були на 700-900 грн. нижчими, ніж у заготівельних посередників, які його продавали як пов'язані партнери на свої оліє-жирові комбінати. Крім того, 83% олії сьогодні виробляється на давальницьких умовах. По великому рахунку можна тільки здогадуватись, що «стоїть» за такими явищами.
Загрозливих обсягів досягли готівкові розрахунки за сільгосппродукцію, давальницькі схеми переробки й інші негативні явища. Такі тенденції спостерігаються на ринку зерна, буряко-цукрового комплексу, плодоовочевої продукції, деяких видів продукції тваринного походження.
Між регіонами склався значний діапазон оптових і роздрібних цін на основні продовольчі товари, рівні торговельних надбавок, які різняться від 20 до 60%. Адже в державі Україна єдиний ринок і такі територіальні диспропорції при нормальній інфраструктурі ринку просто недопустимі.
Більше того, моніторинг цін споживчого ринку показує на діаметрально протилежні підходи в регіонах до їх формування. Візьмемо для порівняння Миколаївську та Луганську області. Так, у Миколаївській вартість хліба з борошна першого сорту складає 1,67 грн. і її рівень не змінювався протягом минулого року, а в Луганській області вона вища майже у 1,5 рази. На хліб житньо-пшеничний відповідно 1,98 і 2,52 грн.(майже 60%), на олію – 8,68 і 9,24 грн. (7%), на молоко – 3,49 і 4,08 гривень (17%). Можна аналогічні порівняння зробити й з іншими регіонами.
Нагадаю, що Миколаївська область найбільше постраждала від несприятливих погодних умов, маючи найбільший дефіцит продовольчого зерна, але втримала цінову ситуацію на ринку борошна і хліба. Тому напрошується простий висновок: вся проблема в державному управлінні процесом місцевою владою. Або це вказує на практичне самоусунення місцевої влади, в тому числі й головних управлінь агропромислового розвитку ОДА від питань контролю за ціновою ситуацією на основні види продовольства в регіоні. Мабуть, шановні колеги, на місцях в більшості регіонів не те робимо, не займаємось тим, що найбільше болить і вимагає максимальної уваги та професійного впливу на ситуацію.
Шановні колеги! Дуже серйозної розмови сьогодні вимагає стан справ у галузі тваринництва. Торік не зупинено спад поголів'я практично всіх видів тварин і птиці, зменшилися обсяги виробництва молока і яєць. Ситуація ускладнюється практично у всіх регіонах – тільки в одних більше, а в інших менше.
Питома вага господарств населення у виробництві молока становила 82%, вовни – 78%, м’яса – 54%, яєць – 46%.
І процеси деконцентрації виробництва в більшості регіонів не зупинені.
До вказаних проблем галузі слід віднести також низьку якість тваринницької продукції, особливо молока, неповну наявність стандартів та неналежну систему контролю, які б відповідали вимогам європейського рівня, нестабільність і непередбачуваність цінової коньюктури, яка визвана різними чинниками, в тому числі відсутністю цивілізованої інфраструктури цього сегменту ринку, неконтрольованим імпортом та функціонуванням вільних економічних зон, недостатністю проведення селекційних і генетичних досліджень, недостатністю наукових розробок, використанням застарілих технологій, незадовільним рівнем ветеринарного забезпечення тощо.
Все це вказує на системну кризу в галузі та вимагає адекватних заходів як на рівні держави, так і особливо в регіонах. З цього приводу не можна не вказати і на безвідповідальне відношення окремих регіональних органів управління АПК до вирішення проблем у галузі.
Мабуть цілком зрозуміло, що максимально можна вплинути на розвиток тваринництва в даній ситуації, створивши умови для розвитку крупнотоварного виробництва. Це яскраво видно на прикладі галузей птахівництва, свинарства та молочного скотарства, де можна отримати відносно швидкий економічний ефект.
Разом з тим, на превеликий жаль, сьогодні є регіони, де немає жодної сучасної птахофабрики, жодної крупної свиноферми, сучасного молочного комплексу із доїльною залою. Я вже не кажу про вівцеферми, кролеферми й інші специфічні тваринницькі ферми.
Більше того, у 2007 році були запроваджені спеціальні державні програми, згідно яких регіонам виділялися бюджетні кошти на закупівлю корів, нетелів, телиць для формування основного стада. При цьому в Черкаській та Одеській областях не використано на вказані цілі жодної гривні. Практично таке ж ставлення в Житомирській, Дніпропетровській, Луганській, Кіровоградській, Закарпатській та Івано-Франківській областях.
Або інший приклад. Торік особисті селянські господарства Закарпатської, Чернівецької, Львівської, Івано-Франківської областей виробили валової продукції 96-83% від її загальних обсягів. А що тоді робили сільгосппідприємства?
При цьому напрошується елементарне запитання. Чим займаються головні і районні управління агропромислового виробництва? Адже тут сьогодні не створена і не функціонує сільськогосподарська обслуговуюча кооперація, кредитні спілки, не розвивається мікрокредитування, дорадчі служби, відсутня заготівельна інфраструктура, оптові ринки, тобто те, що призвано обслуговувати дрібнотоварних виробників.
Підкреслю; сьогодні в середньому на одне домогосподарство припадає 2,9 га сільськогосподарських земель, а 65 тис. селянських дворів мають у своєму користуванні земельні масиви більше 70 га без оформлення юридичної особи чи підприємницької діяльності. Для прикладу, це у 1,5 рази більше, ніж в середньому на одне фермерське господарство Німеччини.
Та, на жаль, все це функціонує в стихійному середовищі, практично без належного державного контролю за рухом продукції, за її якістю, за технологіями, за насінництвом і т. д. Про яку конкурентоспроможність можна говорити?
Для кращого розуміння проблеми наведу ще один приклад. У 2007 році на одну корову від господарств населення у Закарпатській області закуплено лише 9 кг молока, у Чернівецькій – 284 кг, а у Полтавській області – 4179 кілограмів, де виробляється лише 50% продукції господарствами населення. Коментарії тут, мабуть, взагалі не потрібні.
Держава, розуміючи проблеми розвитку тваринництва, на поточний рік передбачила значну державну підтримку. Зокрема,
запроваджується майже повна компенсація:
1. кредитних ставок на будівництво тваринницьких комплексів і ферм;
2. на комплектацію ферм тваринницьким обладнанням;
3. на закупівлю племінної худоби;
4.передбачено здешевлення до 40% вартості техніки і обладнання для тваринництва;
5. збільшуються дотації на реалізоване м'ясо ВРХ, свиней і птиці, а також на зростання поголів'я корів молочного і м'ясного напрямку, на підтримку вівчарства, бджолярства;
6. уже сьогодні в усіх регіонах слід опрацювати пропозиції щодо освоєння бюджетних коштів, виділених для селекції у тваринництві.
Наше спільне завдання – ефективно використати передбачену на 2008 рік державну підтримку. Найближчим часом регіонам будуть доведені ліміти бюджетних видатків, тому необхідно забезпечити ефективну роботу конкурсних комісій та оперативне освоєння виділених коштів.
Прохання до керівників головних управлінь АПК забезпечити виконання цих і всіх інших вимог й рекомендацій міністерства стосовно розвитку галузі:
- прийняти і забезпечити виконання регіональних програм розвитку молочного і м'ясного скотарства;
- визначити і супроводжувати будівництво та реконструкцію тваринницьких комплексів і ферм, сприяти залученню інвестицій;
- забезпечити максимальне спрямування пільгових кредитів для розвитку галузі;
- опрацювати можливості виділення додаткових коштів із місцевих бюджетів для тваринництва;
- забезпечити належну організацію функціонування заготівельної інфраструктури по обслуговуванню особистих селянських господарств.
Тільки системні заходи зможуть вивести тваринництво із кризового стану.
Шановні колеги! Завершуючи свій виступ, зазначу, що перед аграрним сектором у 2008 році поставлені досить напружені завдання.
Ще раз повторюсь. Вони визначені в плані соціально-економічного розвитку на поточний рік, в Програмі дій Уряду, Пріоритетних завданнях на 2008 рік, в Державній цільовій програмі розвитку українського села на період до 2015 року.
У 2008 році в сільському господарстві необхідно забезпечити темпи приросту виробництва валової продукції на 9,2%, в т.ч. рослинництві – 13,8%, тваринництві – 3,6%. Зазначу, що за 15 років незалежності України лише один рік було забезпечено такі темпи приросту. Отже, ще раз наголошую – завдання дуже напружені.
Крім того, по харчовій промисловості темп приросту повинен скласти не менше 10%. Тому уже нині слід намітити та здійснити термінові й конкретні заходи по виконанню поставлених завдань.
Першочерговим, безперечно, є забезпечення організованого проведення комплексу весняно-польових робіт як основної передумови отримання необхідного врожаю.
В своїй доповіді мені вдалося зупинитися тільки на деяких основних причинах, на основних проблемах і заходах, які необхідно вирішувати у поточному році.
Вважаю, що ми повинні бути свідомі того, що 2008 рік має стати якісно новим для побудови міцного фундаменту для подальшого розвитку аграрного сектору в кожному регіоні.
Я впевнений, що такі можливості вже є. І бажаю всім успіхів.
Матеріал надано прес-службою МінАП
