Аграрний тиждень. Україна
» » «За» та «проти» мораторію
» » «За» та «проти» мораторію

    «За» та «проти» мораторію


    Одразу після однойменної публікації в №34 «Аграрного тижня. Україна» до редакції зателефонував наш давній знайомий Олександер Ковалів. Він - професійний фахівець і вчений в галузі земельних відносин, заслужений працівник сільського господарства, тож неодноразово коментував у багатьох ЗМІ шляхи врегулювання земельних питань, у т.ч. стосовно мораторію на продаж родючих земель. Тож ми, в свою чергу, попросили пана Коваліва надати свій погляд на порушену проблему. І ось що почули.

     

    - Деякі мої пропозиції вже підтримуються. Зокрема, про перші трансакції на роздержавлені угіддя через державну установу; про створення Державного земельного банку; про негайне надання права відчужувати паї на користь держави, не очікуючи зняття мораторію, хоч і не в пропонованому аспекті… Бо наслідки так званої «земельної реформи» дали паростки прозрінню й прояву моральності, у тому числі в причетних до неї, про що я заявив на нещодавніх Всеукраїнських щорічних зборах Конгресу вчених економістів-аграріїв. 

    Зауважу, що незалежно від того, знімуть мораторій чи продовжать - нічого не виграють ані прості селяни, ані інші пересічні громадяни України, котрі за Конституцією є, начебто, власниками свого «основного національного багатства – землі».

    Тому на проблему потрібно дивитися ширше. Бо фрагментарні заходи вже призвели до непередбачуваних негативних еколого-економічних і соціально-демографічних наслідків, які не виправдали благі публічні наміри авторів реформ і їх покровителів. За більше ніж 20 років проведення «реформ» досі не визначено конкретно і чітко цілі, шляхи їх реалізації і джерела фінансового забезпечення. 

    Заради справедливості, всі реформи на теренах України зводились до відомого – «Розділяй і владарюй». Як наслідок, майже 27 млн. га родючих земель розділено приблизно на 7 млн. шматочків-паїв. Вони не супроводжувались комплексним і системним процесом землеустрою та землевпорядкування як єдиними і головними інструментами збалансування всіх інтересів, особливо національних, а також у правовій, екологічній, економічній, соціальній та духовній площинах, виходячи з конкретних умов кожної території та в цілому в державі з урахуванням глобальних викликів…

    Уся мета передачі земель селянам, з яких більше половини були пенсіонерами, супроводжувалася твердженнями: земля повинна належати тим, хто її обробляє. Проте, пенсіонери були не в змозі її обробляти, не мали відповідних умов започаткувати власне товарне виробництво. Хоча і позбавляти їх права земельної власності було б нелогічним.

    Не було забезпечено в 1995-2000 роках і законний рух сертифікатів, як цінних паперів, між співвласниками - до активних хазяїв.

    Після 2000-го, ліквідувавши колективні сільгосппідприємства, фактично пустили усі процеси на самоплив, продекламувавши лише «вільний вибір форм господарювання на основі приватної власності на земельні та майнові паї».

    Фактично ж, за відсутності належних законів і правил, із земельних паїв виникли дуже великі «латифундії» (по 100-200 тис. га і більше).

    Зауважу, що більше десяти років багато точиться розмов про ринок землі та мораторій, а про кабальну оренду земельних паїв, у т.ч. іноземцями терміном до 50 років з правом продовження її ще на такий же термін, включаючи різні невигідні для селян умови, - ні пари з вуст… Чим це не власність?!

    Тому для простих людей лунають заклики і ствердження - про доцільність продовження чи про готовність до зняття мораторію на продаж родючих земель, начебто в інтересах усіх громадян країни, про проведення референдумів… Доречно зауважити, що в таких балачках зацікавлені лише ті, хто має великі гроші, а особливо ті, хто вже «наклав лапу» на ласі шматки родючих угідь, включаючи агробізнесові структури та іноземців...

    Зрозуміло, що в час світової кризи виникає нагальна потреба матеріалізувати гроші, а за нестачі в багатьох країнах світу продуктів харчування – заволодіти родючими землями. Бо доларів можна надрукувати, скільки хочеш. І євро, і гривень також. Це папірці… Людям же, котрі мають великі гроші, найкраще – отоварити їх, придбавши землю. Такий процес йде вже давно. Високопосадові особи, депутати та й експерти стверджують: незважаючи на мораторій, за різними напівлегальними схемами вже «прихвачено» понад 12 млн. га землі, з них дуже багато - іноземцями.

    За таких умов слід вважати, що циркові трюки з мораторієм упродовж десятиліття й одночасна бездіяльність з проведення відповідних комплексних і системних реформ надавали і продовжують надавати можливість довершити «чорну справу».

    Недаремно, проштовхуючи у Верховній Раді пропонований депутатами проект Закону «Про ринок земель» до другого читання, статтею 10 фактично узаконюються за іноземцями набуті до прийняття його (закону) права власності на землі сільгосппризначення. І від таких власників не вимагається відчужити їх (набуті права) протягом одного року. При цьому, проголосувавши в черговий раз про продовження мораторію, фактично надано можливість ділкам продовжувати діяти за тіньовими схемами.

    Для цього й виписують в законопроектах норми - в одні руки по 100 тис. гектарів. Ви уявляєте, скільки це? Один стадіон – це 1 га, а тут 100 тисяч таких стадіонів. Такі розміри почали обґрунтовувати різними методиками, які діють в Америці чи Європі. Та їх застосовувати можна лише за умов створення в Україні такого ж рівня життя і такого ж фінансово-господарського і правового середовища, яке існує в тих країнах.

    Натомість, вважаю, що припудрена агітаційна компанія за прискорення обігу (ринку) родючих земель і зняття мораторію, начебто, на користь людям - чергові міфи.

    Зокрема, міф №1. Земельні паї в першу чергу зможуть купити селяни, їх сусіди або місцеві громади для ведення сільського або фермерського господарства. Та сусіди власників паїв такі ж «голі й босі», як і ті, хто їх побажає продати. А у органів місцевого самоврядування якщо і будуть засоби придбати земельні ділянки, то тільки ті, що розташовані в межах населених пунктів. Що саме по собі і невигідно. Бо родючішими, як правило, є якраз ділянки, розташовані чимдалі від основних місць проживання людей. На додаток до всього уряд збільшив нормативну вартість подібних ділянок у 1,7 рази.

    Цілком можливо, що після зняття мораторію всі угіддя, що належать державним і комунальним агропідприємствам, які є на межі банкрутства, в т.ч. учбові і науково-дослідні господарства, швидко розпродадуться за безцінь. Ймовірно, що саме заради цього в останні роки влада припинила передачу таких ділянок у приватну власність, і селяни залишилися «за бортом» - без паїв. Про це красномовно говорять численні скарги з різних регіонів України.

    Незважаючи на це, і на підтвердження висловленого, нещодавно уряд створив Державний земельний банк, в статутний капітал якого планується включити велику частину земель державної власності.

    Міф №2. Як тільки з'явиться ринок землі, в агросектор потечуть великі інвестиції. Неймовірно... Бо, з одного боку, власники паїв (пенсіонери, їх діти, онуки) за виручені відносно невеликі гроші найімовірніше куплять товари першої необхідності, а з іншого, продавши землю, не зможуть надалі ніколи мати або вести власні сільські господарства на рідній землі.

    Міф №3. Законопроект «Про ринок земель» (вірогідно, цю норму перенесуть в законопроект «Про обіг земель») викоренить корупцію в цій сфері. Йдеться про норму, згідно якої за відчуження земельних ділянок сільгосппризначення впродовж 5-ти років з моменту укладення договору стягуватиметься мито. Перший рік – 100% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, за другий – 90, третій – 80, четвертий – 70, п'ятий – 60 відсотків. Проте досліджено, що подібна міра для попередження спекуляцій непереконлива. Оскільки вона розрахована на те, що землю купуватимуть не прості селяни, а володарі великих капіталів, які відмінно знають: через шість років вартість землі збільшиться в рази.

    За таких умов необхідно вважати, що доки вигідна для більшості громадян України земельна реформа не завершена, в державі фактично форсується перехід права власності на родючі угіддя до тих, в чиїх руках уже і так зосереджені чималі капітали. А це можна розцінювати як серйозну загрозу для національної продовольчої безпеки країни. Бо сам факт наявності земельної власності поза селянськими інтересами і експортно-орієнтованого агробізнесу не має нічого спільного з внутрішнім ринком вітчизняних продуктів харчування.

    В якості резюме і рекомендацій щодо виходу з існуючого становища пропоную нинішньому Президентові України, якому повернені конституційні повноваження часів Л. Кучми, не загравати в мораторії, а видати обов’язковий до виконання відповідний Указ «Про завершення земельної реформи». Адже ми починали паювання за указами Президента Л. Кучми, тому так само треба й завершити цей процес.

    В ньому доцільно розписати у вигляді «дорожньої карти»: що треба зробити на законодавчому, а що на виконавському рівні. Вказати, як провести в комплексі усі необхідні процедури і заходи впровадження нового державного землеустрою із завершення земельної реформи, виправляючи допущені помилки в межах кожного реформованого господарства, причому одночасно по усій державі.

    Потрібно спрогнозувати реальний розвиток кожної конкретної території, намітити раціональні кроки такого розвитку. Сформувати ефективні сільгоспугіддя і мінімально неділимі земельні масиви (лоти), у т.ч. земельні ділянки зі зміненим цільовим призначенням. Реалізація такого підходу - справжнє мистецтво, бо ділянки і території абсолютно різні.

    Головне, що за сприяння держави в Україні потрібно, в першу чергу, сформувати сімейні й інші малі та середні господарські одиниці, а лише потім ставити питання про впровадження вільного продажу і купівлі земельних часток (паїв). При цьому доцільно негайно дати можливість селянам, які бажають позбутися земельної власності, відчужувати отримані безкоштовно паї тільки на користь держави.

    Адже переважна більшість людей, які живуть у містах, - вихідці з сіл, які не отримали землю. Багато хто з них міг би повернутися до рідної землі й стати повноцінними хазяями на наданих державою земельних ділянках у власність (оренду з викупом).

    До речі, законодавцям також варто не забути створити геоінформаційну систему, яка б включала кадастрову, земельно-реєстраційну й інші складові ринкової інфраструктури.

    При цьому треба обов’язково провести узгоджене реформування не лише фінансово-податкової, митної й інших систем, але й судової. 





    Схожі новини
  • Загрозлива унікальність
  • Калетнік: Фермери одержуватимуть землю за пільговою процедурою
  • Закон про ринок земель - у Верховній Раді
  • Земля в оренду чи на продаж?
  • «СІМ РАЗІВ РІЗАЛИ А РАЗ – МІРЯЛИ», АБО ЩО РОБИТИ ІЗ ЗЕМЕЛЬНИМИ ПАЯМИ

  • Комментарі


    який каламбур несе цей при посаді чоловік ..і селян йому жалко і за державу обідно. і кулака показує іноземцям латифундистам і поради дає не кому небудь а переможцю всіх змагань-Віктору треба зробити те та ?і за вихідців із села які прагнуть запрягтись знову у воза повернувшись від безробіття у містах у батьківські халупи, гадаю не потрібно нічого вигадувати є світова практика, напрацювання в цих питаннях , земля повинна давати віддачу. раціонально використовуватись відповідно до наукових рекомендацій, надлишок продовольчих товарів в тч.і с.-г. реалізовуватись на світових ринках і приносити дохід від продажу(податок) в казну держави. весь світ живе за ринковими законами і не погано живе. а тут не можуть вирішити,як ту земельку в селян видурити., та щоб за дарма. то банк формують то відкладають на після з року в рік..а проблема на часі..оголосіть конкурс на кращий РОЗВОДНЯК для селюків і юристи швидко стрьопають вихід..

    Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

«За» та «проти» мораторію


Одразу після однойменної публікації в №34 «Аграрного тижня. Україна» до редакції зателефонував наш давній знайомий Олександер Ковалів. Він - професійний фахівець і вчений в галузі земельних відносин, заслужений працівник сільського господарства, тож неодноразово коментував у багатьох ЗМІ шляхи врегулювання земельних питань, у т.ч. стосовно мораторію на продаж родючих земель. Тож ми, в свою чергу, попросили пана Коваліва надати свій погляд на порушену проблему. І ось що почули.

 

- Деякі мої пропозиції вже підтримуються. Зокрема, про перші трансакції на роздержавлені угіддя через державну установу; про створення Державного земельного банку; про негайне надання права відчужувати паї на користь держави, не очікуючи зняття мораторію, хоч і не в пропонованому аспекті… Бо наслідки так званої «земельної реформи» дали паростки прозрінню й прояву моральності, у тому числі в причетних до неї, про що я заявив на нещодавніх Всеукраїнських щорічних зборах Конгресу вчених економістів-аграріїв. 

Зауважу, що незалежно від того, знімуть мораторій чи продовжать - нічого не виграють ані прості селяни, ані інші пересічні громадяни України, котрі за Конституцією є, начебто, власниками свого «основного національного багатства – землі».

Тому на проблему потрібно дивитися ширше. Бо фрагментарні заходи вже призвели до непередбачуваних негативних еколого-економічних і соціально-демографічних наслідків, які не виправдали благі публічні наміри авторів реформ і їх покровителів. За більше ніж 20 років проведення «реформ» досі не визначено конкретно і чітко цілі, шляхи їх реалізації і джерела фінансового забезпечення. 

Заради справедливості, всі реформи на теренах України зводились до відомого – «Розділяй і владарюй». Як наслідок, майже 27 млн. га родючих земель розділено приблизно на 7 млн. шматочків-паїв. Вони не супроводжувались комплексним і системним процесом землеустрою та землевпорядкування як єдиними і головними інструментами збалансування всіх інтересів, особливо національних, а також у правовій, екологічній, економічній, соціальній та духовній площинах, виходячи з конкретних умов кожної території та в цілому в державі з урахуванням глобальних викликів…

Уся мета передачі земель селянам, з яких більше половини були пенсіонерами, супроводжувалася твердженнями: земля повинна належати тим, хто її обробляє. Проте, пенсіонери були не в змозі її обробляти, не мали відповідних умов започаткувати власне товарне виробництво. Хоча і позбавляти їх права земельної власності було б нелогічним.

Не було забезпечено в 1995-2000 роках і законний рух сертифікатів, як цінних паперів, між співвласниками - до активних хазяїв.

Після 2000-го, ліквідувавши колективні сільгосппідприємства, фактично пустили усі процеси на самоплив, продекламувавши лише «вільний вибір форм господарювання на основі приватної власності на земельні та майнові паї».

Фактично ж, за відсутності належних законів і правил, із земельних паїв виникли дуже великі «латифундії» (по 100-200 тис. га і більше).

Зауважу, що більше десяти років багато точиться розмов про ринок землі та мораторій, а про кабальну оренду земельних паїв, у т.ч. іноземцями терміном до 50 років з правом продовження її ще на такий же термін, включаючи різні невигідні для селян умови, - ні пари з вуст… Чим це не власність?!

Тому для простих людей лунають заклики і ствердження - про доцільність продовження чи про готовність до зняття мораторію на продаж родючих земель, начебто в інтересах усіх громадян країни, про проведення референдумів… Доречно зауважити, що в таких балачках зацікавлені лише ті, хто має великі гроші, а особливо ті, хто вже «наклав лапу» на ласі шматки родючих угідь, включаючи агробізнесові структури та іноземців...

Зрозуміло, що в час світової кризи виникає нагальна потреба матеріалізувати гроші, а за нестачі в багатьох країнах світу продуктів харчування – заволодіти родючими землями. Бо доларів можна надрукувати, скільки хочеш. І євро, і гривень також. Це папірці… Людям же, котрі мають великі гроші, найкраще – отоварити їх, придбавши землю. Такий процес йде вже давно. Високопосадові особи, депутати та й експерти стверджують: незважаючи на мораторій, за різними напівлегальними схемами вже «прихвачено» понад 12 млн. га землі, з них дуже багато - іноземцями.

За таких умов слід вважати, що циркові трюки з мораторієм упродовж десятиліття й одночасна бездіяльність з проведення відповідних комплексних і системних реформ надавали і продовжують надавати можливість довершити «чорну справу».

Недаремно, проштовхуючи у Верховній Раді пропонований депутатами проект Закону «Про ринок земель» до другого читання, статтею 10 фактично узаконюються за іноземцями набуті до прийняття його (закону) права власності на землі сільгосппризначення. І від таких власників не вимагається відчужити їх (набуті права) протягом одного року. При цьому, проголосувавши в черговий раз про продовження мораторію, фактично надано можливість ділкам продовжувати діяти за тіньовими схемами.

Для цього й виписують в законопроектах норми - в одні руки по 100 тис. гектарів. Ви уявляєте, скільки це? Один стадіон – це 1 га, а тут 100 тисяч таких стадіонів. Такі розміри почали обґрунтовувати різними методиками, які діють в Америці чи Європі. Та їх застосовувати можна лише за умов створення в Україні такого ж рівня життя і такого ж фінансово-господарського і правового середовища, яке існує в тих країнах.

Натомість, вважаю, що припудрена агітаційна компанія за прискорення обігу (ринку) родючих земель і зняття мораторію, начебто, на користь людям - чергові міфи.

Зокрема, міф №1. Земельні паї в першу чергу зможуть купити селяни, їх сусіди або місцеві громади для ведення сільського або фермерського господарства. Та сусіди власників паїв такі ж «голі й босі», як і ті, хто їх побажає продати. А у органів місцевого самоврядування якщо і будуть засоби придбати земельні ділянки, то тільки ті, що розташовані в межах населених пунктів. Що саме по собі і невигідно. Бо родючішими, як правило, є якраз ділянки, розташовані чимдалі від основних місць проживання людей. На додаток до всього уряд збільшив нормативну вартість подібних ділянок у 1,7 рази.

Цілком можливо, що після зняття мораторію всі угіддя, що належать державним і комунальним агропідприємствам, які є на межі банкрутства, в т.ч. учбові і науково-дослідні господарства, швидко розпродадуться за безцінь. Ймовірно, що саме заради цього в останні роки влада припинила передачу таких ділянок у приватну власність, і селяни залишилися «за бортом» - без паїв. Про це красномовно говорять численні скарги з різних регіонів України.

Незважаючи на це, і на підтвердження висловленого, нещодавно уряд створив Державний земельний банк, в статутний капітал якого планується включити велику частину земель державної власності.

Міф №2. Як тільки з'явиться ринок землі, в агросектор потечуть великі інвестиції. Неймовірно... Бо, з одного боку, власники паїв (пенсіонери, їх діти, онуки) за виручені відносно невеликі гроші найімовірніше куплять товари першої необхідності, а з іншого, продавши землю, не зможуть надалі ніколи мати або вести власні сільські господарства на рідній землі.

Міф №3. Законопроект «Про ринок земель» (вірогідно, цю норму перенесуть в законопроект «Про обіг земель») викоренить корупцію в цій сфері. Йдеться про норму, згідно якої за відчуження земельних ділянок сільгосппризначення впродовж 5-ти років з моменту укладення договору стягуватиметься мито. Перший рік – 100% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, за другий – 90, третій – 80, четвертий – 70, п'ятий – 60 відсотків. Проте досліджено, що подібна міра для попередження спекуляцій непереконлива. Оскільки вона розрахована на те, що землю купуватимуть не прості селяни, а володарі великих капіталів, які відмінно знають: через шість років вартість землі збільшиться в рази.

За таких умов необхідно вважати, що доки вигідна для більшості громадян України земельна реформа не завершена, в державі фактично форсується перехід права власності на родючі угіддя до тих, в чиїх руках уже і так зосереджені чималі капітали. А це можна розцінювати як серйозну загрозу для національної продовольчої безпеки країни. Бо сам факт наявності земельної власності поза селянськими інтересами і експортно-орієнтованого агробізнесу не має нічого спільного з внутрішнім ринком вітчизняних продуктів харчування.

В якості резюме і рекомендацій щодо виходу з існуючого становища пропоную нинішньому Президентові України, якому повернені конституційні повноваження часів Л. Кучми, не загравати в мораторії, а видати обов’язковий до виконання відповідний Указ «Про завершення земельної реформи». Адже ми починали паювання за указами Президента Л. Кучми, тому так само треба й завершити цей процес.

В ньому доцільно розписати у вигляді «дорожньої карти»: що треба зробити на законодавчому, а що на виконавському рівні. Вказати, як провести в комплексі усі необхідні процедури і заходи впровадження нового державного землеустрою із завершення земельної реформи, виправляючи допущені помилки в межах кожного реформованого господарства, причому одночасно по усій державі.

Потрібно спрогнозувати реальний розвиток кожної конкретної території, намітити раціональні кроки такого розвитку. Сформувати ефективні сільгоспугіддя і мінімально неділимі земельні масиви (лоти), у т.ч. земельні ділянки зі зміненим цільовим призначенням. Реалізація такого підходу - справжнє мистецтво, бо ділянки і території абсолютно різні.

Головне, що за сприяння держави в Україні потрібно, в першу чергу, сформувати сімейні й інші малі та середні господарські одиниці, а лише потім ставити питання про впровадження вільного продажу і купівлі земельних часток (паїв). При цьому доцільно негайно дати можливість селянам, які бажають позбутися земельної власності, відчужувати отримані безкоштовно паї тільки на користь держави.

Адже переважна більшість людей, які живуть у містах, - вихідці з сіл, які не отримали землю. Багато хто з них міг би повернутися до рідної землі й стати повноцінними хазяями на наданих державою земельних ділянках у власність (оренду з викупом).

До речі, законодавцям також варто не забути створити геоінформаційну систему, яка б включала кадастрову, земельно-реєстраційну й інші складові ринкової інфраструктури.

При цьому треба обов’язково провести узгоджене реформування не лише фінансово-податкової, митної й інших систем, але й судової. 





Схожі новини
  • Загрозлива унікальність
  • Калетнік: Фермери одержуватимуть землю за пільговою процедурою
  • Закон про ринок земель - у Верховній Раді
  • Земля в оренду чи на продаж?
  • «СІМ РАЗІВ РІЗАЛИ А РАЗ – МІРЯЛИ», АБО ЩО РОБИТИ ІЗ ЗЕМЕЛЬНИМИ ПАЯМИ

  • Комментарі


    який каламбур несе цей при посаді чоловік ..і селян йому жалко і за державу обідно. і кулака показує іноземцям латифундистам і поради дає не кому небудь а переможцю всіх змагань-Віктору треба зробити те та ?і за вихідців із села які прагнуть запрягтись знову у воза повернувшись від безробіття у містах у батьківські халупи, гадаю не потрібно нічого вигадувати є світова практика, напрацювання в цих питаннях , земля повинна давати віддачу. раціонально використовуватись відповідно до наукових рекомендацій, надлишок продовольчих товарів в тч.і с.-г. реалізовуватись на світових ринках і приносити дохід від продажу(податок) в казну держави. весь світ живе за ринковими законами і не погано живе. а тут не можуть вирішити,як ту земельку в селян видурити., та щоб за дарма. то банк формують то відкладають на після з року в рік..а проблема на часі..оголосіть конкурс на кращий РОЗВОДНЯК для селюків і юристи швидко стрьопають вихід..

    Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.