Контроль за станом грунтів

26 May, Розділ Агрополітика / Екологія, переглядів 6 773

Німецький вчений Лібіх колись сказав: “Розбазарювання родючості ґрунтів зумовлює загибель нації, а підтримання цієї родючості — її життя і багатство”. Не менше століття потрібно, аби земля накопичила всього 1% гумусу — головного чинника родючості. При цьому лише за 5 років втрати гумусу на чорноземних ґрунтах Чернігівщини сягають 0,1-0,13 відсотка.

Як запобігти виснаженню та деградації земель? Як відтворити і поліпшити родючість ґрунтів? Як контролювати їх стан? Про це і не тільки розповідає директор Чернігівського обласного державного проектно-технологічного центру охорони родючості ґрунтів, кандидат сільськогосподарських наук, заслужений працівник сільського господарства України Анатолій Мельник.

— Анатоліє Івановичу, який стан з родючістю ґрунтів на Чернігівщині?

— Мушу констатувати, що за результатами суцільної агрохімічної паспортизації земель, яку проводить наш центр, родючість ґрунтів в нашій області протягом останніх 10-ти років невпинно знижується. Чітко простежуються процеси їх агрохімічної деградації .

Одна з основних проблем – поповнення ґрунту органічними речовинами для відновлення запасів гумусу. За сьогоднішнього господарювання ми надзвичайно швидко втрачаємо кількість цієї речовини. Надовго втрачено головне її джерело — гній. Під минулорічний врожай його внесено по 1,4 т/га, що в 7,5 разів менше, ніж у вісімдесятих роках. Та й де йому взятись, якщо поголів’я худоби з тих часів скоротилось у 6 разів.

— Чим можна замінити гній?

— Слід подбати про сидерацію — зелене добриво. Майже щорічно ми маємо достатньо тепла та вологи для проміжних посівів сидератів. Маємо й вільні площі для їх укісного використання. Наприклад, вирощування багаторічного люпину на покинутих малородючих полях на зелену масу, яку потім можна внести на землі, що обро***ються. Розвиток сидерації стимулюється і державою. Цього року проектом Державної програми з відтворення родючості ґрунтів передбачено виділити по 400 гривень компенсації на гектар посівів сидеральних культур. Щоправда, запланованих для цього 30 млн. гривень вистачить лише на 75 тис. га, а це якраз мінімальна потреба однієї нашої області.

— Відомо, що найбільш ефективними сидератами є бобові культури. Та на їхньому шляху постає підвищена кислотність наших ґрунтів, яка пригнічує ріст і розвиток бобових...

— Це справді так. Крім того, що за своєю природою ґрунти Чернігівщини переважно піщані, малогумусні, кислі, на жаль, вони продовжують підкислюватись. Особлива біда — декальцинація чорноземів. Підкислення ґрунтів, яке ми спостерігаємо вже понад 10 років, є однією з основних проблем наших землеробів. За ці роки площі кислих ґрунтів збільшились на 185 тис. га і займають зараз 51% орних земель. Не лише бобові трави, а й пшениця, ячмінь, цукрові буряки, кукурудза на кислих ґрунтах знижують урожай на 20-40%. Щорічний недобір продукції рослинництва в перерахунку на зерно становить понад 110 тис. тонн. На багатьох полях поліської частини області окрім жита та вівса вже нічого не вирощують.

— А що з вапнуванням ґрунтів?

— Вапнування практично припинено. Якщо у 80-х роках в області щорічно вапнували 130-135 тис. га, то в останні роки – не більше 3-х тисяч. Без державної підтримки не обійтись. Не дочекавшись її, дбайливі керівники застосовують на своїх полях дефекат — відходи цукрової промисловості. Завдяки цьому ґрунт, окрім кальцію, поповнюється також багатьма елементами живлення та органічною речовиною. Цей захід, діючи 5 років, забезпечить щорічний приріст урожаю цукрових буряків на 30-40 ц/га, озимої пшениці — на 2,5-3,3 ц/га, зеленої маси кукурудзи — на 80-100 ц/га.

Після дворічної перерви держава і по цій проблемі готує допомогу. Але запланованих 55 млн. грн. вистачить для компенсації витрат з вапнування всього 100 тис. га, тоді як мінімальна потреба лише нашої області – 40 тис. гектарів. Тому цю головну перепону на шляху підвищення продуктивності ґрунтів слід вирішувати як за рахунок бюджетів всіх рівнів, так і за рахунок коштів землекористувачів.

— На наших низькородючих ґрунтах, мабуть, не обійтись і без мінеральної поживи?

— Звісно так. За 10 років — з 1990-го по 2000-й — ми допустили зниження обсягів внесення туків у 14 разів. Зрозуміло, це відразу позначилось на рівні урожайності і зумовило її значну залежність від погодних умов. Останніми роками внесення мінеральних добрив збільшилось, але в основному за рахунок азоту. Проте, однобічне застосування азотних туків зумовлює підкислення ґрунтів, руйнування гумусу, зростання забур’яненості. Тому слід забезпечувати режим живлення польових культур також через збільшення обсягів внесення калійних і фосфорних добрив.

Тим більше, що, за даними агрохімічної паспортизації, ґрунти Чернігівщини втратили 18% запасів фосфору і 15% — калію. Нестачу цих елементів живлення рослини відчувають на 90% площ.

Взагалі по області, наприклад, у 2006 році землі збідніли на 64 тис. т елементів живлення вартістю 260 млн. гривень. І так з року в рік уже протягом 13 років. Урожай на 60-75% формується за рахунок запасів ґрунту. А коли ж ми будемо їх поповнювати, коли повернемо землям цей безвідсотковий кредит?

Тому треба уважно придивлятись і до дій інвесторів. Вирощуючи як монокультуру кукурудзу на зерно чи соняшник, варто пам’ятати: ґрунт щороку безповоротно втрачає на кожному гектарі по 400- 600 кг поживних речовин вартістю до 3-х тис. гривень. Крім того, вносячи переважно азотні добрива, такі користувачі нещадно вичерпують запаси фосфору і калію та інтенсивно підкислюють землі.

— Чи можна запобігти виснаженню земель в українських реаліях?

— Ситуація має контролюватися державою. Згідно із законами “Про охорону земель” та “Про державний контроль за охороною та використанням земель” відповідні відомства і служби мають здійснювати цей контроль. Проте відсутність системи підзаконних актів, що мають формувати механізм безпосереднього здійснення контрольних функцій, гальмує державний контроль. А тим часом ґрунти виснажуються, деградують.

З огляду на це управліннями земельних ресурсів та агропромислового розвитку ОДА разом з нашим центром розроблено нову форму договору оренди землі, яка, базуючись на типовій формі, передбачає механізм контролю. Він буде здійснюватись на підставі агрохімічного паспорту земельної ділянки, котрий виготовлятиметься перед її здачею в оренду. В паспорті буде оцінюватись стан родючості ґрунту за 12-ма показниками та стан його забруднення за 6-ма показниками.

По закінченні терміну договору оренди або його розірванні також буде проводитись паспортизація орендованої ділянки з виготовленням паспорту. Порівняння показників родючості – до укладання угоди оренди і після – дозволить зробити висновок про поліпшення чи погіршення стану ґрунту. Якщо договір оренди укладатиметься на тривалий термін, паспортизація ділянки проводитиметься через кожні 5 років. При поліпшенні родючості ґрунту землекористувач буде стимулюватись, при погіршенні, навпаки, – відшкодовувати збитки.

Механізм економічного стимулювання землекористувачів, які проводитимуть ґрунтозахисні заходи для підвищення родючості ґрунтів, розроблений. Документ зараз на розгляді в Кабінеті Міністрів України.

— Яку інформацію Центр “Облдержродючість” має про стан родючості та забруднення орних земель області?

— Практично кожне поле області має характеристику за 20-ма показниками, за допомогою яких проведено якісну оцінку ґрунту в балах. Ця оцінка визначає потенційну продуктивність поля і, звичайно, має визначати ціну землі. До того ж закон “Про охорону земель” передбачає використання даних агрохімічної паспортизації зокрема і при проведенні грошової оцінки земель, і при визначенні плати за неї. Та, на жаль, дані агрохімічної паспортизації не включені до кадастру земель і їх використання не передбачене методикою оцінки. На мою думку, це пов’язано з поспішністю підготовки й проведення земельної реформи та вузьковідомчими інтересами колишнього Держкомзему.

Ми маємо добре приміщення, досвідчений колектив аналітиків і лаборантів, достатнє метрологічне забезпечення. Та через високу вартість сучасних приладів ми не можемо провести необхідне оновлення приладного парку. Знаємо, які прилади нам потрібні і де їх взяти, та не знаємо лише, де знайти понад мільйон гривень для цього.

Записав Ігор КУЗЬМЕНКО

Фото автора