Земля турботи нашої

11 December, Розділ Агрополітика, переглядів 4 757

Є істини, здавалося б, непорушні, самі собою зрозумілі, давно доведені, і говорити про них - все одно, що ломитися у відкриті двері. Наприклад, родючість ґрунтів та їх збереження. Сперечатися і знов доводити цю істину, виявляється, потрібно, як повторювати, не втомлюючись, щоденну молитву.

Землі у нас не так багато, ще менше - родючої і більшає тієї, яка вимагає лікування, поліпшення. Та спершу ми повинні хоча б знати силу наших полів і те, що їм необхідно для її збільшення. Цією проблематикою на Донеччині і займаються фахівці обласного державного проектно-технологічного центру охорони родючості ґрунтів і якості продукції "Облдержродючість". Сьогодні в краї щорічно обстежують до 300 і більше тисяч гектарів ґрунтів, видаючи господарствам і повну картину якісного стану ґрунтів, і практичні рекомендації з їх поліпшення. На 1 січня загальна площа Донецької області складає 2651,7 тис. га, з них сільгоспземель - 2098 тисяч, зокрема ріллі - 1656 тис. га, багаторічних трав - 84,4 тис., сінокосів - 42,4 тис., пасовищ - 295 тис. га, багаторічних насаджень - 59,5 тис. гектарів. Площа земельного фонду в розрахунку на одного мешканця складає 0,53 га, зокрема сільгоспугідь - 0,41 га, з них ріллі - 0,33 га (по Україні відповідно - 1,21 і 0,66 га). Розораність території - 63,6 відсотка. Основний фонд орних земель Донеччини складають чорноземи звичайні, мало- і середньогумусні, які займають 1215 тис. га (74% ріллі) і мають високу потенційну родючість. В області налічується 146,5 тис. га солонцюватих ґрунтів, засолених - 91,3 тис., заболочених - 10,2 тис. гектарів. На сході регіону зустрічаються кам'янисті ґрунти, всього їх налічується 42,5 тис. гектарів. Площа, схильна до водної ерозії, складає 1356 тис. га, дефляційно небезпечні землі займають 1757,4 тис. гектарів. Як відомо, гумус - головний показник родючості ґрунтів. Його вміст у ґрунтах області за 20 років знизився на 0,2 абсолютних відсотка (з 4,4 до 4,2%), а за останні 10 років - на 0,1%. Найбільше зниження встановлене в ґрунтах господарств Ясинуватського району - на 0,3%, Волноваського і Краснолиманського районів - 0,2 відсотка. Середній вміст рухомих сполук фосфору в цілому по області за останні 5 років зменшився на 6 міліграм (з 115 до 109 мг/кг ґрунту). Найбільше зниження відзначене у ґрунтах господарств Старобешівського району - на 5 міліграм, Новоазовського - на 10, Першотравневого - на 6 міліграмів. Зміни вмісту рухомих сполук калію за цей же період дослідження також значні. За останні 5 років їх виіст зменшився на 7 міліграм (з 170 до 163 мг/кг ґрунту). Найбільше зниження встановлене в ґрунтах господарств Старобешівського району - на 14 міліграм, Мар'їнського - на 9, Новоазовського, Амвросіївського і Шахтарського районів - на 8 міліграмів. Перевантаженість агроекосистем надмірно високими нормами агрохімікатів - проблема розвинених країн. В Україні ситуація - з точністю до навпаки. Практика останніх років переконливо доводить: з ґрунту винесена величезна кількість поживних речовин. Ми, по суті, "їдемо" на залишках колишньої нашої хімізації. Судіть самі: порівняно з 1990 роком внесення міндобрив на 1 га посівної площі зменшилося в 2,5 рази, органічних добрив - в 12 разів. У зв'язку з цим в землеробстві склався гостродефіцитний баланс гумусу і поживних речовин. В середньому за 2004-2007 роки щорічний від'ємний баланс гумусу на Донеччині досяг 520 кілограм з гектара. Втрати поживних речовин в середньому по області складають 142 кілограми діючої речовини на гектар. По суті, ми втрачаємо ту саму головну якість наших ґрунтів, яка називається родючістю. Для порівняння: якщо середня врожайність зернових культур в 1986-1990 рр. при середньому щорічному внесенні в ґрунт 121 кг діючої речовини мінеральних і 7,4 тонни органічних добрив на гектар посівної площі складала 30,7 ц/га, зокрема озимої пшениці - 36,7 ц/га, то в 2003-2007 рр. при середньому щорічному внесенні в ґрунт 34 кг діючої речовини мінеральних і 0,6 тонн органічних добрив на гектар посівної площі всього склала 20,6 і 24,6 ц/га відповідно. Тож як ніколи раніше стає актуальним питання проведення агрохімічної паспортизації земель сільгосппризначення, глибокого аналізу і узагальнення її результатів. Для відтворення родючості ґрунтів і підвищення їх продуктивності необхідно приділяти особливу увагу ефективному використанню мінеральних добрив і слідувати такій концепції їх застосування: 1. Норми добрив під сільгоспкультури оптимізувати залежно від агрохімічних показників ґрунтів, встановлених у результаті проведеної агрохімічної паспортизації земель сільгосппризначення або діагностики мінерального живлення рослин. 2. Добрива в ґрунт вносити найбільш ефективним способом, аби забезпечити найбільшу їх окупність. Це весняне азотне підживлення озимих культур і багаторічних трав, а також локальне (рядкове) внесення мінеральних добрив, яке забезпечує економію засобів на 30-40% без зниження врожайності. 3. При застосуванні міндобрив надавати перевагу полям з кращим водним режимом. 4. Міндобрива застосовувати, в першу чергу, під пріоритетні культури, які забезпечують найбільшу їх агрономічну і економічну ефективність (озима пшениця, ячмінь, соняшник). Також доцільно проводити заходи з максимального використання альтернативних видів органічних добрив (солома, рослинні залишки), як основного резерву поповнення органічної речовини в ґрунтах. Солома, при її alt

заорюванні, забезпечує мікрофлору ґрунтів легкодоступним джерелом вуглецю, проте целюлозоруйнуючі мікроорганізми дуже чутливі до присутності азоту, якого в соломі недостатньо. Якщо ж вміст азоту в ґрунті обмежений, то сповільнюється процес розкладу соломи, який нерідко призводить до накопичення токсичних сполук. Це, в свою чергу, підсилює ґрунтовтому і негативно впливає на врожайність агрокультур. Тому додаткове внесення азотних добрив у ґрунт є обов'язковим і ефективним агротехнічним заходом у ґрунтозахисному землеробстві при використанні соломи як органічного добрива. Внесення на гектар 4 тонн соломи рівноцінно 12 тоннам підстилкового гною. Збереження гумусу і відтворення родючості ґрунтів здійснюється також за рахунок бобових трав. Відомо, що при вирощуванні багаторічних бобових трав утворюєтьсяч 500-700 кг/га гумусу, що еквівалентно 20-30 т гною. Коренева маса багаторічних трав у перший рік їх використання в 1,5 рази, а на другій - в 2 рази перевищує масу коріння стерні однорічних зернових культур. Просапні культури залишають у полі обмаль рослинних залишків і покривають свою потребу в азоті, головним чином, за рахунок мінералізації гумусу. Окрім гумусу багаторічні трави накопичують ще і азот: люцерна - 211-255 кг/га, еспарцет піщаний - 268-280 кг/га. До речі, люцерна здатна використовувати азот з глибоких шарів ґрунту і запобігати попаданню його в ґрунтові води. Багаторічні бобові трави є не тільки джерелом поповнення органічної речовини і азоту в ґрунті, але і хорошим попередником сільгоспкультур. Отже, до заходів, які дають можливість збільшити надходження органічної речовини в ґрунт, окрім внесення гною, відносять і заорювання соломи та розширення площ посіву багаторічних трав. На превеликий жаль, нині землекористувачі, які беруть землю в оренду, абсолютно не займаються збереженням родючості ґрунтів й не несуть за це жодної відповідальності. А через певний період користування землею залишають її власникам досить виснаженою, про що свідчать результати досліджень агрохімічної паспортизації земель сільгосппризначення. Тому при укладенні договорів оренди слід передбачати відповідальність орендаря за збереження родючості ґрунтів.

Л.Г. ФІЛОНЕНКО, кандидат сільськогосподарських наук
В.В. МОРГУНОВ,
С.М. ФЕДОРЕЦЬ,
Донецький державний центр "Облдержродючість"