- Поява енегроефективних рослин
- Біологічний кругообіг фосфору
- Вирішити на генетичному рівні
- Ефективність, перевірена часом
- СУЧАСНЕ ЗЕМЛЕРОБСТВО ВИМАГАЄ НАУКОВИХ ПІДХОДІВ
Захист від посухи - органічне землеробство
Ще у другій половині ХIХ століття аграрії-науковці вивчали принципово нові методи обробітку землі, що базувалися на природній самодостатності рослин. В основу нової системи було покладено здатність рослин «керувати своїм внутрішнім господарством». Цьому присвячено чимало наукових праць та досліджень, які започаткували сучасне органічне землеробство.
Психічне життя рослин
Досліджуючи природний розвиток рослин та фактори, які йому сприяють, науковці дійшли висновку: рослини мають власну волю та психічне життя! Як зазначав у 1878 році професор Гецкель: «Психічне життя у широкому значенні цього слова є загальною ознакою всіх органічних клітин». Науковці минулих століть довели, що тіла рослин – окрема республіка клітин, на відміну від тіл тварин - клітинних монархій. Оскільки окремі клітини в тілах рослин більш самостійні, ніж у тварин, психічне життя у них виявляється менш виразно.
Чисельні дослідження підтвердили: самодостатність рослин базується на протоплазмі (суміші білкових з’єднань), що є головною складовою клітини як тваринного, так і рослинного організму. У тваринному світі основою психічного життя є збудливість протоплазми. Якщо ж розглянути протоплазму рослини під мікроскопом, то можна помітити в ній особливий рух – це такі самі довільні рухи, як і у живій тваринній матерії.
«Ціле тіло рослин, - писав д-р Люнс у праці «Мозок та його діяльність», - складає одну чутливу істоту: її корені та листки перебувають у такому близькому зв’язку, що подразнення корінця відразу ж відбивається на листі: воно переживає разом з рідними йому нижніми частинами рослини». Це нагадує процеси, що відбуваються в тілах тварин. Тому догляд за рослиною має базуватися на її внутрішніх процесах, її самостійності.
Боротьба за існування
Одним із факторів, що має велике значення в органічному землеробстві, є природна боротьба рослини за існування. Науковці-практики довели: якщо рослина розвивається за умов боротьби за виживання, вона дає більше плодів та має міцнішу кореневу систему. Звичайно ж, якщо умови її існування не призводять до надто напруженої боротьби: у такому разі вона може загинути. Тому, саджаючи рослини густіше, щоб змусити їх боротися за існування, потрібно залишати між ними відстань, достатню для світла та місця для насіння.
Живлення рослин
Одним із нових принципів органічного землеробства є живлення рослин в легко засвоюваному коренями стані. Якщо ця умова не забезпечена, розвиток буде незадовільним, і відповідний обробіток спричинить лише збитки. Вивчаючи, чим живляться рослини, які культивуються у сільському господарстві, деякі вчені доводили: лише органічними залишками рослин та тварин. Цю теорію назвали гумусною, і найвпливовішим представником її був відомий у землеробському світі Альбрехт Теф. Послідовники гумусної теорії не звернули уваги на те, що перші рослини, які з’явилися на землі, не мали в своєму розпорядженні органічних залишків. Вже це одне піддавало теорію перегною сумніву, і натуралістами нової школи вона була повністю знищена.
Сучасні послідовники методики органічного землеробства довели, що у разі відповідного обробітку потреба в мінеральних добривах зникає. Як стверджує відомий вчений-дослідник Іван Овсінський, головні джерела живлення рослин – атмосфера і грунт. Наприклад, азотна кислота та її сполуки, необхідні для підживлення рослин, утворюються під впливом електричної іскри (блискавки) на вологу суміш азоту та кисню (повітря), або у грунті при поступовому розкладі азотистих речовин. Вуглеводень (болотний газ) і сірчаний водень виділяються при розкладі органічної матерії. У водяних парах, що повертаються на землю у вигляді дощу, є необхідна кількість солі тощо. Науковці запевняють, що вміст органічних та неорганічних речовин в атмосфері у певних випадках буває достатнім для живлення рослин без допомоги грунту. «Слід відзначити, - зауважує професор Бердо, - що і саме повітря, хоча й не у значній мірі, містить у собі складові частини грунту».
Отже, для культурних рослин атмосфера, головним чином, служить джерелом таких елементів живлення як: вуглець, азот, водень, кисень та надзвичайно важлива для життя рослин – вода. Інші важливі складові рослин: фосфор, калій, вапно, сірка, магній. Менш важливі складові постачає рослинам грунт, який містить в органічних частках також значну кількість азоту.
Єдиною умовою для достатнього забезпечення цих компонентів із природних джерел є дотримання умов правильного обробітку землі, зокрема безвідвальний спосіб вспушення землі. За новою системою земля ореться не глибше, ніж на 5 сантиметрів, що гарантує захист від посухи, живлення із природних джерел і т.д..
Посів
Щоб культура дала максимальний урожай, фахівці радять дотримуватися певної густоти посіву. Рослини мають розташовуватися досить густо для стимуляції їхньої плодоносності, але з достатнім інтервалом, щоб не загинути. Досліди показали: при ширині засіяної смуги в 30 см середні колоски мають таку ж величину, як і бічні. При ширшій смузі середні колоски стають меншими, страждаючи від браку сонця та живлення.
Залежно від робочої ширини сівалки, ширина смуг може бути на 1-2 см більша, відстань між смугами ширша. Фахівці рекомендують використовувати сівалки шириною від 1 до 3 метрів, оскільки за цієї умови зберігається найбільше незайнятої землі.
Догляд за грунтом та рослинами після посіву
Зазвичай після посіву рослини швидко сходять без дощу і починають сохнути під палючим промінням сонця. Грунт нагрівається та тріскає. За таких умов варто використовувати спеціальні полільники, що засипають тріщини та оберігають землю від нагрівання і висихання. За методикою, яку застосовував Іван Овсінський ще наприкінці позаминулого століття, подібне розпушення землі проводилося два рази восени на озимих, навесні – два, три рази на всіх посівах. Відомий землероб запевняв, що це допомагає зберегти значну частину врожаю. Він також наставляв: після посіву врозкид боронувати, відразу як тільки рослини вкоріняться у грунті настільки, що борона їх не вириває. За мілкої оранки це відбувається швидко, і рослини у капілярному шарі тримаються міцно. Після першого боронування дослідник рекомендує пройтися боронами ще раз лише через кілька днів, щоб дати змогу рослинкам підвестися. Якщо ж тріщини у грунті залишаються, варто проборонувати утретє, але теж із інтервалом у кілька днів.
Овсінський пише: «Економи в перший рік дивляться на всю цю операцію, яка проводиться під час сильних посух, із великим здивуванням. Вони впевнені, що після боронування рослини остаточно засохнуть. Однак на другий рік стають палкими прихильниками боронування не лише на озимих, до чого вже звикли, але і ярих, що для них є новаторством».
Отож, ще понад століття тому науковці-практики успішно втілювали методи органічного землеробства навіть за умов сильної посухи. Нині доречно пригадати цей досвід. Адже лише хорошого, мудрого господаря земля завжди радує своєю плодючістю. Навіть незважаючи на природні катаклізми.
Оксана Шаповал
