СУЧАСНЕ ЗЕМЛЕРОБСТВО ВИМАГАЄ НАУКОВИХ ПІДХОДІВ

30 March, Розділ Аналітика, переглядів 8 809

Погодьтесь, кожен з нас прагне споживати екологічно чисті натуральні продукти. Адже дешевші, але наповнені хімікатами овочі та фрукти дорого коштують нашому здоров'ю. Рух за органічне землеробство набуває все більшого розмаху. Втім, виявляється, методики ці не новітні.

Ще у минулому столітті землероби намагалися добитися високих врожаїв без застосування отрутохімікатів, враховуючи природні програми самих рослин.
Існує вислів: «нове – це добре забуте старе». Справді, якщо подивитися на сільське господарство у зрізі історії, то головною метою селянина були не тільки великі врожаї, але й висока якість сільськогосподарської продукції. Для цього покоління аграріїв вивчали та застосовували різні методики землеробства і зокрема – органічне агровиробництво. Прототипом сучасного органічного виробництва можна назвати дослідження одного з найвідоміших у світі теоретиків та практиків землеробства Івана Овсінського.
Ще наприкінці ХІХ століття Іван Євгенович розробив нову систему оранки – поверхневе спушування ґрунту (відвальне агровиробництво). Працюючи спочатку на Далекому Сході, Овсінський багато ідей та практичних знань перейняв від китайських землеробів. Повернувшись в Україну, почав працювати у Бессарабії, а згодом у тодішній Подільській губернії. Увесь свій досвід він втілив у нову систему, на розробку якої пішло 10 років. Система ввібрала в себе кращі напрацювання вітчизняної та зарубіжної аграрної думки. Результати були сенсаційними! 1898 року Овсінський виступив із доповіддю у Києві. Потім, переборюючи труднощі, опублікував книгу, яка приголомшила землеробів. У Російській Імперії вона перевидавалася чотири рази.
Фахівець радив проводити оранку не глибше, ніж на 5 сантиметрів. Це сприяло високій стійкості посівів як до посухи, так і до надмірного зволоження. Коли у сусідів посіви не сходили або вигорали, Іван Євгенович збирав чудові врожаї, які вдвічі перевищували тогочасні.
Метод Овсінського випробовували впродовж кількох років на спеціальних дослідних станціях Півдня України та на Полтавщині. Проте офіційно було заявлено, що переваг він не виявив. Поля Івана Євгеновича два роки поспіль оглядав фахівець від Міністерства землеробства, який бачив подиву гідні здобутки аграрія. Але й він не надав підтвердження доцільності використання нової методики.
1909 року кафедра агрономії Київського університету з невідомих причин скерувала на Івана Євгеновича масову критику, оголосивши його книгу повною нісенітницею. Недруги Овсінського висували абсурдні припущення про те, що успіхи аграрія – результат попередньої глибокої оранки. Після цього дослідження землероба було знецінено та проігноровано. Сам Іван Євгенович, принижений та забутий, того ж таки року помер.
Та його методика, як і раніше, втілювалась у Поліській губернії управляючим Еваном, який щорічно мав прекрасні врожаї, незалежно від погодних умов. Він відзначав, що нова система у посушливе літо рятує врожаї, тому наполегливо рекомендував нову методику. Та лише через півстоліття про систему пригадав один із українських учених-дослідників. Перевіривши ефективність безвідвального агровиробництва на практиці, він зробив висновок, що невдале його застосування спричинене недотриманням основних рекомендацій Овсінського.
За часів СРСР ефективність системи була доведена на практиці кількома вченими, але практичного застосування так і не знайшла. Сьогодні до робіт Івана Євгеновича знову прикуті погляди передових аграріїв. Сучасні вчені розглядають безвідвальне землеробство як одну з методик органічного агровиробництва.

МЕТОДИ ОВСІНСЬКОГО. Серед землеробів і сьогодні побутує думка, що для отримання хорошого врожаю зерна досить потурбуватися про те, щоб було достатньо поживних речовин, вологи та сонця. Та існує низка інших природних умов, що сприяють врожайності. Пристосовування до природних процесів, що супроводжують розвиток рослини, сприяє значним врожаям. У рослині закладені природою етапи розвитку: створення вегетативних органів, органів розмноження тощо. Щоб вони розвивалися у потрібному напрямку, як довів Овсінський, необхідно «узгоджувати свої дії з їхньою волею». Іван Євгенович як приклад використовує роботу садоводів, які не відкидають найпростіших методів, прилаштовуючись до природної програми дерева. Основою його досліджень став винахід зарубіжними дослідниками речовини, що наповнює клітини рослин – протоплазми. Вивчаючи її рух, науковці дійшли висновку, що існує психічне життя рослин. Вчені довели, що рослини здатні відчувати не лише зовнішні впливи, а також сприймати враження для свого власного рослинного життя. Потім, відповідно до набутих знань, вони керують своїм розвитком, або, як висловлюються науковці – внутрішнім господарством. Протоплазма рослини здатна сприймати зовнішній вплив, відчувати власне рослинне життя, переміщуватися з місця на місце. Рослини реагують на температуру, світло, дотик. Овсінський, спираючись на світовий науковий досвід, доводить безсумнівну самобутність рослин і необхідність з цим рахуватися при догляді за нею. «Перш за все, – пише Іван Євгенович, – потрібно вказати, де саме може відбутися зіткнення між самобутністю рослини і метою, яку собі ставить господар. І в якому разі рослина, що керується своїм внутрішнім господарством, може довести землероба до розчарування, знищити всі його зусилля та прагнення і дати йому замість очікуваних вигод самі збитки».
Вчений пояснює, що квіти та плоди рослини виробляють внаслідок спричиненого їм дискомфорту. Якщо ж рослину помістити в абсолютно сприятливе середовище, вона перестане цвісти й плодоносити. У них не буде потреби піклуватися про насіння, щоб захиститися від вимирання виду. «Ми, впевнені в тому, що природа навесні усміхається нам цвітінням, повинні знати, що причиною цієї усмішки є біль», – констатує Іван Євгенович. Наприклад, виноград, який при достатку сонця та вологи, багатих ґрунтів сильно розростається, але не цвіте. Це означає, що він перебуває в ідеальних умовах. Відразу рослини до цвітіння та розмноження вчений пояснює тим, що ці процеси надто виснажують її, і, коли немає необхідності турбуватися про збереження роду, рослина від них відмовляється.
Отже, до утворення насіння рослини спонукає боротьба за існування. Тому система землеробства Овсінського основана на самостійності рослин, які потрібно садити густо, щоб стимулювати таку боротьбу. Аби було достатньо місця для доступу сонця і поживних речовин, щоб плід був важким, не пристосованим до перенесення вітром на вільні території.
Учений також доводить доцільність поверхневої оранки. Він аргументовано показує, що традиційна система обробітку псує ґрунт. Збіднює його, руйнуючи природний устрій. Після глибокої оранки ґрунт потребує підживлення, спушування задля насичення киснем, який видаляється в процесі зникнення злежаного верхнього шару. Тобто старі способи обробітку ґрунту призводять до потреби впровадження інтенсивних технологій.
Іван Євгенович з сумом жартує, що прибічники традиційних методів агровиробництва нагадують метафізика, що впав у яму і не хотів із неї вилазити за допомогою мотузки, бо цей спосіб занадто простий.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКУ. Проблеми екології та природне прагнення до здорових продуктів з кожним роком все актуальніші. Тому агровиробництво вимагає зважених, науково обґрунтованих підходів. І простота методу не має ставати перешкодою на шляху його вивчення та впровадження. Адже, як відомо, навіть геніальне часто виявляється надзвичайно простим. Радимо пересвідчитись – методика описана у книзі «Нова система землеробства» І.Є. Овсінського.

Оксана ШАПОВАЛ