ХМІЛЬ НЕ ВРОДИТЬ — ГОЛОДУ НЕ БУДЕ. БУДЕ СПРАГА

12 November, Розділ Аналітика, переглядів 8 040

Міська молодь в переважній більшості не знає, який вигляд має хміль. І народна пісня «Ой хмелю мій, хмелю, хмелю зелененький» швидше асоціюється у неї з «зеленим змієм», аніж з рослиною.

Проте що тут вдієш? Нині рідко де побачиш, як культивується хміль. Он у нас, на Хмельниччині, залишилося лише одне господарство, яке його вирощує. А тому можливість побувати на збиранні хмелю в селі Пасічна, Старосинявського району, наші кореспонденти розцінили як унікальну.
Втім, і старші люди подивувалися б тим новинкам, які з’явилися у хмелярстві. Ще не так давно на плантаціях переважала ручна праця. Вручну садили саджанці, вручну розкопували приорані на зиму кореневища, вручну відрізали стебла…
Без найманої сили господарство ну ніяк не могло обійтися. Але останнім часом люди проторували стежку в Італію й Португалію, ті заробітки їм стали вигідніші. Отут і зажурився директор дослідного господарства «Пасічна» Іван Царенко. Купу грошей вкладено у створення плантацій, встановлення нових хмелешпалер, в придбання комбайнів та їх реконструкцію, а тут господарство постало перед дилемою: вирощувати хміль чи ні.
І ще одна проблема аж занадто дошкуляти стала, коли з’явилася державна підтримка на розвиток хмелярства, яка формується з одновідсоткового збору на підакцизні товари. Здавалося б, радіти треба допомозі, одначе не виходить... Бо ті, хто займається хмелем, почали думати не над тим, як відродити галузь, а як чим швидше забрати гроші з бюджету. Найнадійніший шлях одержання коштів — через вирощення і реалізацію саджанців. І стали вирощувати спритники, що називається, «мох і болото». Купив і Царенко тих саджанців на 5 плантацій, а вони, неякісні й уражені кореневими гнилями, на третій рік «випали». Якої врожайності було чекати від зріджених, малопродуктивних плантацій?
Одне слово, галузь прямувала в тупик. Потрібно було щось негайно змінювати. І в 2004 році Іван Григорович попросився в Чехію, до знайомих. Побував у кількох хмелегосподарствах, придивився, яка техніка працює, якої технології дотримуються хмелярі. Еге, та там уже давно на зміну людським рукам прийшли механізми!
Пасічнянське господарство невдовзі й для себе закупило комплекс обладнання. Воно працює з 2005 року, і відтоді відпала потреба наймати людей збоку, завозити студентів. Навіть при меншій кількості робочих рук, ніж зараз працює у Пасічній, хмелярству криза не загрожує.
Там же, у Чехії, пасічнянці знайшли й саджанці. Треба сказати, що пошук більш перспективних сортів, які давали б з одиниці площі більше надходжень, тривав завжди. Адже ціна на хміль формується не від біомаси, а від наявності в шишках альфа-кислоти. Так-от: у тому хмелеві, який чехи вирощують з мерестеми, ін-вітро (в пробірці), більше альфа- і бета-кислот. Отже, його можна дорожче продати. Крім того, це вже чиста культура, без вірусів і хвороб. Хміль з пробірки дорощується в теплиці, а потім, пересаджений у горщики, доставляється в Пасічну.
— Ми посадили три плантації з чеської розсади, — розповідає Іван Григорович, — а потім відібрали з них живці й заклали четверту. Кожна з них дає урожай приблизно по 1,8-1,9 тонни шишок з гектара. Це дуже гарний ужинок. Восени нам знову привезуть 30 тисяч саджанців, на 4 плантації. А навесні ми матимемо можливість відібрати живців ще на дві плантації. Хміль — культура багаторічна, плантація служить 10 років.
Пасічнянці не мають проблем з реалізацією шишок хмелю. Вони постійно постачають їх Хмельницькому пивзаводу, і директор підприємства задоволений, якість пива - відмінна. І цього сезону знову замовив Заграву чеську. Та й Славутський пивзавод теж просить саме цей сорт, і Микулинецький Тернопільської області також.
…Ми застали незібраний хміль буквально на останніх гектарах. Виявляється, термін його збирання досить обмежений. Хочеш обійтися без втрат – встигни обірвати шишки за два тижні, не більше.
Молодий хміль у перший рік дає шишку, але вважається неплодоносним, а вже наступного року плодоносить масово. Культура буває трьох видів: гіркий хміль, ароматичний і тонкоароматичний. Це дозволяє виготовляти пиво в асортименті.
Стебла хмелю в невеликій кількості (щоб не сплутувалися) обережно вантажаться на тракторні причепи і транспортуються в цех, так званий хмелекомплекс, де встановлена чесальна лінія. Вона відриває шишки, сортує і сепарує їх. Шишки висушуються в спеціальній сушарці і механізовано подаються на прес. Повністю сухі, вони такі ж зелені, наче щойно зірвані. Агрегат щільно набиває їх у мішки. Втрати лупуліну (це жовтий пилок, який містить цінні альфа- і бета-кислоти) зараз дуже незначні, не те, що кілька літ тому.
І на полі, і в цеху працюють буквально кілька чоловік. Спокійно, без поспіху дають усьому раду. А то ж цілий аврал був донедавна в сезон збирання. Вчителі йшли на хміль, працівники дитсадка, бухгалтерії, сільради — всі, хто міг.
…Яка то краса — хмелешпалера, на якій, наче грона винограду, величаються смарагдові шишечки! А який аромат стоїть! Аж в голові злегка паморочиться.
Кажуть, без труда нема плода. З хмелем треба добре наморочитися, бо він і досі, попри всі вдосконалення, залишається найбільш трудомісткою культурою в сільському господарстві. Але й найбільш вигідною. Держава компенсує 90 відсотків затрат.
І все ж Україна, яка в кращі часи вирощувала 5000 тонн хмелю в рік, зараз зійшла на 400 тонн. Не кожен господарник потягне таку серйозну справу. З тих 400 тонн 30 — пасічнянські.
— Ми поставили перед собою мету довести валовий збір сухих шишок до 65-70 тонн у рік, — каже Іван Царенко. — Зараз затрати на вирощенні гектара хмелю в середньому по державі складають 11-12 тисяч гривень, ми ж зуміли знизити їх до 6 тисяч. Через те для нас ця культура ще прибутковіша.
Мабуть, хмелярство, образно кажучи, не буде записане до Червоної Книги. Бо ж виробництво пива, навіть якщо судити по кількості телереклами, постійно зростає. Отже, гряде відродження галузі? А що? Воно цілком можливе…
Галина СКРИПНИК.
Хмельницька область.