Застосування добрив під основні агрокультури у весняно-літній період

24 March, Розділ Аналітика, переглядів 10 031

Одним із основних завдань АПК у весняно-польовий період є відновлення і підвищення родючості орних земель, підживлення агрокультур, раціональне застосування добрив в умовах дефіциту засобів хімізації.

Агрохімічною наукою і виробничою практикою обґрунтовано і доведено у виробничих умовах, що одержання запланованого урожаю зернових культур можна досягти за умов запровадження чіткої системи удобрення, враховуючи агрохімічний потенціал ґрунтів, на яких вирощується врожай.

Основні сільськогосподарські культури в країні вирощуються за інтенсивними технологіями, зокрема, вирощування зернових культур базується на максимальній концентрації і високоефективному використанні наявних матеріально-технічних ресурсів. Інтенсивні технології передбачають швидке впровадження досягнень вітчизняного та зарубіжного науково-технічного потенціалу, чіткого дотримання технологічної дисципліни і програмного вирощування врожаю. Одержання запланованого врожаю зернових можна досягти за умов запровадження чіткої системи удобрення.

Головним джерелом надходження поживних речовин у землеробстві та встановлення їх позитивного балансу є застосування мінеральних добрив, яким поки що немає альтернативи. Підвищення врожаю сільськогосподарських культур від застосування мінеральних добрив у чорноземній зоні становить 40-50%, а в нечорноземній – 55-70%.

На жаль, починаючи з 1991 року, обсяги застосування мінеральних добрив поступово зменшуються. На сьогоднішній день об’єми застосування мінеральних добрив зменшились майже у 9 разів. У минулому році регіони дещо краще спрацювали в питанні забезпечення сільгоспвиробників мінеральними добривами. Більш сприятливе становище із забезпеченням мінеральними добривами у весняно-польовий період цього року.

Для проведення весняно-літніх робіт у 2008 році сільгоспвиробниками замовлено 707,3 тис. тонн поживних речовин мінеральних добрив. З них азоту – 497,3 тис. тонн, фосфору – 128,3 тис. тонн, калію – 81,7 тис. тонн, це становить в середньому по 27 кг/га поживних речовин мінеральних добрив.

За оперативними даними з регіонів станом на 07.03.2008 р. закуплено 404,2 тис. тонн поживних речовин мінеральних добрив, з них азоту – 300,4 тис. тонн, або по 22 кг поживних речовин мінеральних добрив.

На фоні глибокого порушення екологічної рівноваги між природними запасами поживних речовин у ґрунті і тими об’ємами їх застосування в сучасних умовах прискореними темпами веде до прояву так званої „агрохімічної деградації”, тобто прискорення збіднення ґрунтів на елементи родючості. Тому збільшення внесення мінеральних добрив в оптимальні строки під основні сільськогосподарські культури є нагальною потребою сьогодення.

Для збільшення виробництва зерна необхідним є здійснення комплексу наступних заходів при вирощуванні озимої та ярої пшениць. Перш за все, визначивши стан посівів озимої пшениці на період відновлення весняної вегетації, необхідно встановити моніторинг за життєздатністю рослин.

Особливу увагу необхідно приділити у ранньовесняний період. При обмеженій кількості вологи в ґрунті необхідно витримати терміни підживлення озимих і підживити їх у найкоротші строки азотними добривами.

Для стимулювання весняного кущення і розвитку кореневої системи особливо на зріджених, слаборозвинених та пошкоджених морозами посівах, доза азоту у підживлення перед відновленням вегетації повинна становити орієнтовно 40-50 кг/га (якщо цю дозу не внесено восени), а на нормально розвинених доза азоту може становити 20-30 кг/га. На посівах озимих по кращих попередниках після зайнятих парів і зернобобових ранньовесняне підживлення можна не проводити, а перенести на початок виходу рослин в трубку (ІV етап органогенезу). Якщо вже внесено 40-50 кг/га азоту, то на ІV етап потрібно довнести 20-30 кг/га. При наявності в господарстві азотних добрив можна провести підживлення на VІІ-VІІІ етапі органогенезу рослин дозою 20-30 кг/га, що дуже ефективне при вирощуванні сильних за якістю пшениць.

Під ярі зернові культури, як і під озимі, внесення добрив повинно відбуватись диференційовано в залежності від попередників і агрофону. Так, на високих агрофонах, які утворюються при вирощуванні просапних культур, удобрених органікою, дози добрив, в т. ч. азоту, повинні бути відносно меншими, ніж після стерньових та інших попередників. За узагальненими результатами досліджень наукових установ Лісостепу та Полісся під овес слід вносити добрива в дозах N₄₀P₄₅K₄₅, під ячмінь – N₄₀P₅₀K₅₀, яру пшеницю – N₉₀P₆₀K₆₀. При цьому азот в дозах 60-90 кг/га необхідно внести роздрібно в основне – 50% і в підживлення – 40%.

Велику увагу у весняно-літній період необхідно приділити внесенню добрив під кукурудзу, але при цьому найкращий ефект вони дають в Лісостепу, коли вносяться під зяблеву оранку в дозах 40-50 т/га гною та N_100-120Р_120-140К₉₀ кг/га. Необхідно відмітити, що азотні добрива у вигляді аміачної селітри найефективніше вносити навесні під культивацію.

Вирощування сої – досить відповідальне завдання, оскільки вона для формування врожаю виносить з ґрунту 70-100 кг азоту, до 40 кг фосфору і калію. Біологічні властивості культури дозволяють добре використовувати післядію як мінеральних, так і органічних добрив, фіксувати молекулярний азот повітря в симбіозі з бульбочковими бактеріями, а також засвоювати важкодоступні форми фосфатів. В умовах північного Лісостепу на сірих лісових ґрунтах під зяблеву оранку рекомендується вносити по 60-90 кг/га діючої речовини фосфорних і калійних добрив і 30-45 кг/га діючої речовини азотних добрив у весняний період.

Досить інтенсивно виносить з ґрунту поживні речовини ярий ріпак. Найбільша потреба ярого ріпаку у мінеральних елементах відмічається у фазі бутонізації - цвітіння. Потреба в азоті протягом вегетації становить 60-120 кг/га, які в основному вносяться під передпосівну культивацію.

У ярого ріпаку створюється досить велика коренева система при внесенні достатньої кількості фосфору, збільшується продуктивність і прискорюється дозрівання. Потреба у фосфорі становить 30-60 кг/га. На кислих ґрунтах фосфор потрібно вносити у вигляді фосфату кальцію, а на лужних – у вигляді суперфосфату.

Ріпак використовує калій для стійкості рослин до несприятливих погодних умов, пошкодження хворобами, шкідниками. Загальна потреба ріпаку в калію становить 60-120 кг/га.

В.О. ГРЕКОВ,

директор центру «Укрдержродючість», кандидат с. г. н. ,

М.І. МАЙСТРЕНКО,

зав. відділом центру «Укрдержродючість», кандидат с. г. н.,

М.А. ЛАПА,

провідний науковий співробітник

центру «Укрдержродючість», кандидат с. г. н.

Продовження в наступному номері газети.