Аграрний тиждень. Україна
» » Знання інженера тваринництву не завада
» » Знання інженера тваринництву не завада

    Знання інженера тваринництву не завада



    Майже 20 років тому уродженець Кіровограда (нині — Кропивницький) Сергій Непомнящий оселився в Успенці Онуфріївського району, що на березі Дніпра.

    На знімку: Мальвіна — одна з улюблениць Сергія Непомнящого.
    За цей час він став справжнім селянином і за родом занять, і за станом душі. І не шкодує.«Успенка — рідне село моєї дружини Наді, — пояснює Сергій Михайлович. — Тут вона народилася й виросла. Тому коли постало питання про зміну місця проживання, приїхали саме сюди. Ба більше, жити на березі Дніпра завжди мріяв мій батько, навіть їздив на Черкащину вибирати хату. Але йому не судилося. А от я з дружиною, донькою Олею та онуками живемо за якихось триста метрів від цієї гарної річки».
    Свого часу у Вінницькому політехнічному чоловік здобув професію інженера-електронника, працював в інформаційно-обчислювальному центрі Кіровоградського інституту сільськогосподарського машинобудування. Там і познайомився зі своєю майбутньою дружиною.
    Після того як родина переїхала, Сергій Михайлович працював у сусідньому Кременчуці Полтавської області в мережі «Фансервіс», обслуговував гральні автомати. Каже, мав непогану зарплату. Але після змін у законодавстві компанія закрилася. Тож залишився без роботи. Виживати вирішили за рахунок домашнього господарства. Мама порадила Сергієві спробувати заробляти козиним молоком. Мовляв, цей корисний для здоров’я натурпродукт затребуваний у споживачів. І вчорашній інженер-електронник вирішив дослухатися.
    Перші десять молодих кізочок придбали на Дніпропетровщині, у Дніпродзержинську (нині — Кам’янське). Тепер родина тримає майже шістдесят кізок різного віку. Доїння — за дружиною. Вона без застосування технічних засобів встигає видоїти двічі на день понад сорок кіз. А на Сергієві — годівля та випас стада. З весни до пізньої осені він щодня долає разом із тваринами по декілька кілометрів.
    «Ми живемо на краю села. Тож на вигін, у балки тварини потрапляють просто з двору, — розповідає господар. — Пасуться і навколо лісосмуг. Завдяки їм на сусідніх територіях зникли бур’яни, поросль, а трава — неначе підстрижений газон.
    Кози — тварини дуже дисципліновані. Не розбігаються. Слухають мої команди, спостерігають за мною. Якщо я відстаю від них, зупиняються і чекають. Здається, що вони більш організовані за окремих людей і мають гарну пам’ять. Щоправда, через це мені доводиться постійно пасти стадо самому, бо кози звикають до когось одного й іншого не слухаються. А загалом вони дуже розумні. Хіба що говорити не вміють.
    Наприклад, у стаді є коза Білочка, яка ніби розуміє нас, людей. Коли дружина одного разу впала і не могла підвестися, тварина підійшла, нахилила голову, Надя взялась за роги і підвелася...»
    Цікаво, що такого розмаху в підприємництві родина досягла, не маючи ні землі, ні транспорту. Сіно та фураж на зиму закуповують. Із прибиранням гною допомагають місцеві фермери. Однак і в цьому випадку, не приховує Сергій, козина ферма приносить непоганий дохід. Під час лактації в день господарі мають по 100—120 літрів молока, яке здають приймальникам по 6 гривень. Звісно, слід відкинути затрати на корми та враховувати період, коли кози перебувають у запуску. Але загалом родина зуміла знайти, як то кажуть, свою нішу.
    Робота тваринником колишнього інженера цілком влаштовує, ба більше — задовольняє духовно. Бо є можливість глибше перейнятися живим світом — і природою навколо, і спілкуванням з тваринами.
    «Самогоном ми торгувати не будемо, — зазначає власник ферми малої рогатої худоби. — А цей вид господарювання доступний, приносить і прибуток, і задоволення».
    Купують успенське козине молоко не лише заготівельники і місцеві жителі, а й клієнти із сусіднього Кременчука. Здебільшого — для дітей. Усі споживачі дуже вдячні родині працьовитих інженерів, які зуміли колись перепрофілюватись і завзято трудяться для власного добробуту і щоб на столи земляків потрапляв цілющий і поживний продукт.
    Кіровоградська область.
    Фото автора.

    golos.ua





    Схожі новини
  • Боротьба за гектари
  • Газ для Рядового
  • Свій до свого по своє
  • Сергій Мельник: "Робота для мене - на першому місці"
  • ЛІСНИК – НЕ ПРОФЕСІЯ, А СТАН ДУШІ

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Знання інженера тваринництву не завада



Майже 20 років тому уродженець Кіровограда (нині — Кропивницький) Сергій Непомнящий оселився в Успенці Онуфріївського району, що на березі Дніпра.

На знімку: Мальвіна — одна з улюблениць Сергія Непомнящого.
За цей час він став справжнім селянином і за родом занять, і за станом душі. І не шкодує.«Успенка — рідне село моєї дружини Наді, — пояснює Сергій Михайлович. — Тут вона народилася й виросла. Тому коли постало питання про зміну місця проживання, приїхали саме сюди. Ба більше, жити на березі Дніпра завжди мріяв мій батько, навіть їздив на Черкащину вибирати хату. Але йому не судилося. А от я з дружиною, донькою Олею та онуками живемо за якихось триста метрів від цієї гарної річки».
Свого часу у Вінницькому політехнічному чоловік здобув професію інженера-електронника, працював в інформаційно-обчислювальному центрі Кіровоградського інституту сільськогосподарського машинобудування. Там і познайомився зі своєю майбутньою дружиною.
Після того як родина переїхала, Сергій Михайлович працював у сусідньому Кременчуці Полтавської області в мережі «Фансервіс», обслуговував гральні автомати. Каже, мав непогану зарплату. Але після змін у законодавстві компанія закрилася. Тож залишився без роботи. Виживати вирішили за рахунок домашнього господарства. Мама порадила Сергієві спробувати заробляти козиним молоком. Мовляв, цей корисний для здоров’я натурпродукт затребуваний у споживачів. І вчорашній інженер-електронник вирішив дослухатися.
Перші десять молодих кізочок придбали на Дніпропетровщині, у Дніпродзержинську (нині — Кам’янське). Тепер родина тримає майже шістдесят кізок різного віку. Доїння — за дружиною. Вона без застосування технічних засобів встигає видоїти двічі на день понад сорок кіз. А на Сергієві — годівля та випас стада. З весни до пізньої осені він щодня долає разом із тваринами по декілька кілометрів.
«Ми живемо на краю села. Тож на вигін, у балки тварини потрапляють просто з двору, — розповідає господар. — Пасуться і навколо лісосмуг. Завдяки їм на сусідніх територіях зникли бур’яни, поросль, а трава — неначе підстрижений газон.
Кози — тварини дуже дисципліновані. Не розбігаються. Слухають мої команди, спостерігають за мною. Якщо я відстаю від них, зупиняються і чекають. Здається, що вони більш організовані за окремих людей і мають гарну пам’ять. Щоправда, через це мені доводиться постійно пасти стадо самому, бо кози звикають до когось одного й іншого не слухаються. А загалом вони дуже розумні. Хіба що говорити не вміють.
Наприклад, у стаді є коза Білочка, яка ніби розуміє нас, людей. Коли дружина одного разу впала і не могла підвестися, тварина підійшла, нахилила голову, Надя взялась за роги і підвелася...»
Цікаво, що такого розмаху в підприємництві родина досягла, не маючи ні землі, ні транспорту. Сіно та фураж на зиму закуповують. Із прибиранням гною допомагають місцеві фермери. Однак і в цьому випадку, не приховує Сергій, козина ферма приносить непоганий дохід. Під час лактації в день господарі мають по 100—120 літрів молока, яке здають приймальникам по 6 гривень. Звісно, слід відкинути затрати на корми та враховувати період, коли кози перебувають у запуску. Але загалом родина зуміла знайти, як то кажуть, свою нішу.
Робота тваринником колишнього інженера цілком влаштовує, ба більше — задовольняє духовно. Бо є можливість глибше перейнятися живим світом — і природою навколо, і спілкуванням з тваринами.
«Самогоном ми торгувати не будемо, — зазначає власник ферми малої рогатої худоби. — А цей вид господарювання доступний, приносить і прибуток, і задоволення».
Купують успенське козине молоко не лише заготівельники і місцеві жителі, а й клієнти із сусіднього Кременчука. Здебільшого — для дітей. Усі споживачі дуже вдячні родині працьовитих інженерів, які зуміли колись перепрофілюватись і завзято трудяться для власного добробуту і щоб на столи земляків потрапляв цілющий і поживний продукт.
Кіровоградська область.
Фото автора.

golos.ua





Схожі новини
  • Боротьба за гектари
  • Газ для Рядового
  • Свій до свого по своє
  • Сергій Мельник: "Робота для мене - на першому місці"
  • ЛІСНИК – НЕ ПРОФЕСІЯ, А СТАН ДУШІ

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.