Аграрний тиждень. Україна
» » Олександр Кара – живописець від Бога
» » Олександр Кара – живописець від Бога

    Олександр Кара – живописець від Бога


    живопис Олександр КараВін зумів музику й тишу побачити і закріпити на полотні фарбами й гарячим воском. Мовчазний і спостережливий, Олександр Кара здається ченцем, усамітненим у келії перед мольбертом, в оточенні ангелів і архангелів, котрі спроквола проявляються в його картинах, підтверджуючи нам, глядачам: цей живопис далекий від штукарських витівок людської фантазії - він справді від Бога.
    Дарма що теми своїх картин митець бере у побуті своїх земляків – жителів Бесарабії. Але і побут може бути біблійним буттям – у неспішній величі хліборобської праці. Саме так сприймається «Перша борозда» – один із шедеврів, представлених в Українському домі, в залі Музею історії Києва. В картині справді єднаються земля і небо.
    «На новій землі, під новим небом» рідної Бесарабії Олександр Кара відкриває нам біблійно-простий і високий світ свого народу, який несе Бога в душі. У мирі й злагоді живуть тут болгари і греки, українці й молдавани - різні національності, котрі шанують своє (і сусідове) етнічне коріння. Для художника побут болгарських селян сповнений священнодійства. Кожен зображений в його картинах день є часткою всього планетарного Буття.
    Художник-професіонал, голова Ізмаїльської організації Національної спілки художників України, Олександр Кара вільно володіє секретами живописного ремесла і безпомилково обирає для кожної картини особливу техніку. Православний за прадідівським своїм корінням, він генетично знає дивовижний, знаковий світ візантійських ікон. В них немає нічого зайвого, випадкового. Кожна деталь конкретно значуща, а все зображення здається монументальним. Художник часто вдається у своїй творчості до техніки енкаустики – так у давнину, змішуючи фарби з гарячим воском, писали, постуючи і молячись, на дошках ікони.
    живопис Олександр КараВтім, і живопис на полотнах в Олександра Кари переважно освячений високим духом. Його жінки подібні до мадонн, а лаконічність композиції навіть побутових сцен мовби відкриває вікно у безмір тонкого світу. Тоді хліб у жіночих руках – не просто їжа, а хліб насущний, який причащає людину-трударя в єдність із Всевишнім. Картина «Сільське свято» зображує священнодійство -творення святкових короваїв. Білі хустинки на жінках подібні до німбів, а лиця не прописані зовсім, мов то самі лишень душі, образи світла Любові, втілені в матерію земного світу. Інша, також добре відома картина Олександра Кари, - «Сільська пісня» - навіть побудована за принципом ікони: навколо основного лику зображені сцени житія. В «Мелодії рідного краю» художник вдається до кольорової гами, притаманної іконопису. А зображена дівчина з сопілкою, стрункіша за дерево; вона щось бачить удалині, недоступне зору тварин, які мирно пасуться біля її ніг, – вівці і чорна коза. Здається, з картини долинає одвічна музика живого степу, незмінна в тисячоліттях.
    «Подорожні» із віслючками однозначно відсилають нас до біблійної теми – мандрівки у Віфлеєм, де судилося народитися Ісусу Христу.
    живопис Олександр КараВтім, Олександр Кара, філософськи поєднуючи в цілісність світ од глибокої історії по наше сьогодення, аж ніяк не вдається до моралізаторства. Він надає значущої правди кожному новому дню з його нехитрими турботами і радощами. Часом полотна видають нам Кару-монументаліста - постаті його картин ніби зображені на склепінні храму чи уподібнюються до фресок на товстезній багатовіковій стіні. При тому творчість його аж ніяк не архаїчна. Наприклад, «Царська тиша»- проникливий портрет нашої сучасниці: навіть не торкаючись пальцями скрипки, що лежить перед нею, дівчина чує музику небесних сфер у своїй душі. Так приходить у тиші відповідь на молитву, приходять найвагоміші наукові відкриття, саме так відбувається Прозріння.
    Художникові не можна закинути «літературності» його картин; митець не смакує окремі деталі, він пише зримо і образно, тими знаками, які дозволяють у трьох поетичних рядках вмістити мало не епос. Олександр Кара нічого не вигадує – ні краєвидів, ні інтер’єрів, ні материнських рук, ні золотої лози, ні пташки на коромислі… Усе це в природі є – зриме і доступне. Бо кожен день і кожен порух людський може бути діянням, послухом, служінням. Тоді життя – це Світло, Любов і Радість. Аби ж лишень людина сама не сполохнула свого раю, можливого і на Землі.

                        Ганна КОЗАЧЕНКО,
    член правління Українського фонду культури





    Схожі новини
  • ЙОГО ПРІЗВИЩЕ – «БАТЬКІВЩИНА СОНЦЯ»…
  • № 29(198)
  • “Космічні атмосфери” Лучано Кінезе
  • ЧАРІВНА КВІТНИКАРКА – І НЕ ТІЛЬКИ…
  • СВЯТО СІЛЬСЬКОЇ ЖІНКИ

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Олександр Кара – живописець від Бога


живопис Олександр КараВін зумів музику й тишу побачити і закріпити на полотні фарбами й гарячим воском. Мовчазний і спостережливий, Олександр Кара здається ченцем, усамітненим у келії перед мольбертом, в оточенні ангелів і архангелів, котрі спроквола проявляються в його картинах, підтверджуючи нам, глядачам: цей живопис далекий від штукарських витівок людської фантазії - він справді від Бога.
Дарма що теми своїх картин митець бере у побуті своїх земляків – жителів Бесарабії. Але і побут може бути біблійним буттям – у неспішній величі хліборобської праці. Саме так сприймається «Перша борозда» – один із шедеврів, представлених в Українському домі, в залі Музею історії Києва. В картині справді єднаються земля і небо.
«На новій землі, під новим небом» рідної Бесарабії Олександр Кара відкриває нам біблійно-простий і високий світ свого народу, який несе Бога в душі. У мирі й злагоді живуть тут болгари і греки, українці й молдавани - різні національності, котрі шанують своє (і сусідове) етнічне коріння. Для художника побут болгарських селян сповнений священнодійства. Кожен зображений в його картинах день є часткою всього планетарного Буття.
Художник-професіонал, голова Ізмаїльської організації Національної спілки художників України, Олександр Кара вільно володіє секретами живописного ремесла і безпомилково обирає для кожної картини особливу техніку. Православний за прадідівським своїм корінням, він генетично знає дивовижний, знаковий світ візантійських ікон. В них немає нічого зайвого, випадкового. Кожна деталь конкретно значуща, а все зображення здається монументальним. Художник часто вдається у своїй творчості до техніки енкаустики – так у давнину, змішуючи фарби з гарячим воском, писали, постуючи і молячись, на дошках ікони.
живопис Олександр КараВтім, і живопис на полотнах в Олександра Кари переважно освячений високим духом. Його жінки подібні до мадонн, а лаконічність композиції навіть побутових сцен мовби відкриває вікно у безмір тонкого світу. Тоді хліб у жіночих руках – не просто їжа, а хліб насущний, який причащає людину-трударя в єдність із Всевишнім. Картина «Сільське свято» зображує священнодійство -творення святкових короваїв. Білі хустинки на жінках подібні до німбів, а лиця не прописані зовсім, мов то самі лишень душі, образи світла Любові, втілені в матерію земного світу. Інша, також добре відома картина Олександра Кари, - «Сільська пісня» - навіть побудована за принципом ікони: навколо основного лику зображені сцени житія. В «Мелодії рідного краю» художник вдається до кольорової гами, притаманної іконопису. А зображена дівчина з сопілкою, стрункіша за дерево; вона щось бачить удалині, недоступне зору тварин, які мирно пасуться біля її ніг, – вівці і чорна коза. Здається, з картини долинає одвічна музика живого степу, незмінна в тисячоліттях.
«Подорожні» із віслючками однозначно відсилають нас до біблійної теми – мандрівки у Віфлеєм, де судилося народитися Ісусу Христу.
живопис Олександр КараВтім, Олександр Кара, філософськи поєднуючи в цілісність світ од глибокої історії по наше сьогодення, аж ніяк не вдається до моралізаторства. Він надає значущої правди кожному новому дню з його нехитрими турботами і радощами. Часом полотна видають нам Кару-монументаліста - постаті його картин ніби зображені на склепінні храму чи уподібнюються до фресок на товстезній багатовіковій стіні. При тому творчість його аж ніяк не архаїчна. Наприклад, «Царська тиша»- проникливий портрет нашої сучасниці: навіть не торкаючись пальцями скрипки, що лежить перед нею, дівчина чує музику небесних сфер у своїй душі. Так приходить у тиші відповідь на молитву, приходять найвагоміші наукові відкриття, саме так відбувається Прозріння.
Художникові не можна закинути «літературності» його картин; митець не смакує окремі деталі, він пише зримо і образно, тими знаками, які дозволяють у трьох поетичних рядках вмістити мало не епос. Олександр Кара нічого не вигадує – ні краєвидів, ні інтер’єрів, ні материнських рук, ні золотої лози, ні пташки на коромислі… Усе це в природі є – зриме і доступне. Бо кожен день і кожен порух людський може бути діянням, послухом, служінням. Тоді життя – це Світло, Любов і Радість. Аби ж лишень людина сама не сполохнула свого раю, можливого і на Землі.

                    Ганна КОЗАЧЕНКО,
член правління Українського фонду культури





Схожі новини
  • ЙОГО ПРІЗВИЩЕ – «БАТЬКІВЩИНА СОНЦЯ»…
  • № 29(198)
  • “Космічні атмосфери” Лучано Кінезе
  • ЧАРІВНА КВІТНИКАРКА – І НЕ ТІЛЬКИ…
  • СВЯТО СІЛЬСЬКОЇ ЖІНКИ

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.