Переваги та недоліки зелених добрив

23 October, Розділ Рослинництво, переглядів 13 081

Зелене добриво – невичерпне, постійно оновлюване джерело органічної речовини. Коренева система багатьох сидератів має властивість вилучати із глибоких шарів ґрунту поживні речовини. Після його заорювання і мінералізації ці речовини стають доступними для сільгоспкультур.

Великою є роль сидератів у покращанні фізико-хімічних властивостей та біологічної активності ґрунтів. Зелене добриво допомагає боротися з бур’янами і хворобами рослин, сприяє зниженню засміченості полів, їх окультуренню, захищає ґрунт від ерозії тощо.

Щоправда, сидерати лише частково можуть вважатися добривом і ні в якому разі – врівноваженим, адже впливають у різних напрямках. Крім того, вони можуть мати побічні дії. Тому необхідно старанно вибирати їх у системі агрозаходів.

Переваги зеленого добрива

1. Накопичення азоту (N). Бобові сидерати збагачують ґрунт азотом, який „беруть” із повітря бульбочкові бактерії, розміщенні на їхньому корінні. Накопиченого азоту вистачає як сидеральній культурі, так і наступній після неї. При врожаї сидеральних культур 350-400 ц/га з нього надходить у ґрунт 150-250 кг/га загального азоту, що дорівнює внесенню приблизно 30-40 т/га гною.

2. Накопичення гумусу. Зелене добриво – важливе джерело поповнення органічної речовини. Культури, які вирощують на зелене добриво, по-різному впливають на накопичення гумусу. Це залежить від того, чи використовується на добриво наземна маса сидерату, чи вона заорюється на місці росту з кореневою системою, чи у ґрунт заорюються тільки пожнивно-кореневі залишки. Накопичення гумусу залежить і від строку заорювання сидерату. Весняне заорювання створює кращі умови для збереження і накопичення органічної речовини.

Як вказує О.М.Бердніков, заорана пізно восени зелена маса пожнивної бобової культури (150-200 ц) за дією рівноцінна внесенню 20 тоннам гною на 1 гектар, однорічний люпин дає 80-160 ц/га кореневих і пожнивних залишків з коефіцієнтом гуміфікації 0,15-0,25, ріпак при використанні на зелене добриво залишає у ґрунті 1,0-1,5 т/га рослинних залишків або більше 200 кг/га гумусу (коефіцієнт гуміфікації 0,15-0,20).

3. Покращання повітряного і водного режимів ґрунту. Після заорювання зеленої маси сидератів по ходах відмерлих коренів добре проходить аерація та покращується водний режим.

4. Менше вимивання поживних речовин (N+Са+К). На піщаних ґрунтах Полісся проміжні посіви сидератів під час осінніх дощів затримують від вимивання легкорозчинні форми поживних речовин, насамперед азоту.

5. Більш ефективне використання поживних речовин із нижніх шарів ґрунту для формування врожаю. Дощова вода у верхніх шарах ґрунту розчиняє поживні речовини і виносить їх у нижні горизонти, проте сільгоспкультури використати їх звідти не можуть. Коріння сидератів поглинає із ґрунтових вод ці поживні речовини і використовує для формування маси, фактично пожива залишається у орному шарі.

6. Зменшення ерозії (укріплення ґрунту). Протягом літньо-осіннього періоду ґрунт під сидератами менше розмивається і менше ущільнюється дощами, вода не стікає по поверхні, не змиває його родючого шару, а поглинається, поповнюючи запаси вологи. Отже, зелені добрива потрібно розглядати як захід зменшення процесів водної і вітрової ерозії.

7. Затінення ґрунту (ґрунтозахист). Ґрунт під сидератами не так перегрівається, не пересихає, у ньому активно діють мікроорганізми, дощові черви, які також працюють на збагачення орного шару органічними речовинами. Поверхню ґрунту захищає рослинний покрив і хоч на короткий період створюються умови, наближені до природних для відновлення родючості ґрунтів.

8. Оструктурення ґрунту (біологічний обробіток ґрунту). К.І.Довбаном встановлено, що широке впровадження сидерації у сівозмінах Полісся на дерново-підзолистому ґрунті сприяє збільшенню вмісту не тільки загальної кількості водостійких агрегатів, проте й найбільш цінної її фракції – агрегатів діаметром більше 1 мм.

9. Розпушення орного та підорного шарів. При вирощуванні сидератів у орному і підорному шарах розміщена основна маса коренів рослин, яка добре розпушує ґрунт.

10. Зниження солонцюватості ґрунту. Буркун – одна із солестійких культур, тому її можна вирощувати на солонцюватих ґрунтах у вигляді фітомеліоранту. Після заорювання буркуна у ходах його відмерлих коренів солі із солонцюватих горизонтів вимиваються у глибокі шари ґрунту. Потужною кореневою системою він також дістає із глибоких шарів ґрунту кальцій, а після заорювання і мінералізації маси вивільняє і витісняє натрій із ґрунтово-вбирного комплексу ґрунту.

11. Покращання біологічної активності ґрунту. Застосування сидератів у сівозмінах стимулює збільшення чисельності ґрунтових мікроорганізмів, збагачує їх кількісний склад і сприяє підвищенню біологічної активності ґрунту. В результаті покращується родючість ґрунтів і врожай сільгоспкультур.

12. Боротьба з бур’янами за рахунок затінення їх сидеральною культурою і антагоністичної дії.

13. Боротьба з хворобами. При заорюванні зеленої маси зеленого добрива посилюється активність великої групи сапрофітних ґрунтових мікроорганізмів, які є антагоністами багатьох збудників хвороб.

14. Боротьба зі шкідниками (зниження чисельності нематод). При вирощуванні основних культур рекомендується у сівозміну вводити ті сидеральні культури, які відлякують нематоди.

15. Підвищення врожайності наступної культури при меншому застосуванні азоту або більшої ефективності впливу заходів (внесення добрив, обробітку ґрунту). Широке застосування зеленого добрива сприяє відтворенню родючості ґрунтів і підвищенню врожайності агрокультур. Прибавка врожаю від сидерації складає: пшениці – 1,7-4,3 ц/га, картоплі – 50-90, цукрового буряку 50-140, зеленої маси кукурудзи – 70-130, зерна кукурудзи – 9-13, гречки – 6-10 центнерів з гектара.

Недоліки зеленого добрива

1. Деякі сидерати мають вузьке співвідношення С:N, що може призвести до зниження органічної речовини у ґрунті. Щоб запобігти цьому, доцільно застосовувати зелене добриво сукупно з невисокими нормами підстилкового гною (до 10 т/га) або з соломою, яка залишається на полі.

2. Люпин не переносить високого вмісту у ґрунті кальцію і тому його невигідно вирощувати на карбонатних чорноземах. Тож на цих ґрунтах потрібно використовувати інші сидерати.

3. Одним із недоліків сидерації є висушування ґрунту під час вегетації. У засушливі періоди заорювання їх може бути неефективне. Це часто спостерігається у сидеральних парах, коли сидерати заорюють із запізненням (незадовго до посіву озимих).

4. Втрати гумусу при дуже інтенсивному обробітку в теплу пору року (під посів озимої проміжної або пожнивної культури).

5. Велике споживання води у посушливих районах при неправильному виборі культури або високих дозах азоту (можлива відсутність чи зрідження сходів внаслідок нестачі води).

6. Велике розповсюдження хвороб (зернових, конюшини) або шкідників (нематод) при допущених помилках (неправильний вибір культури або тривалості її вирощування).

У землеробстві всі технічні та економічні міркування та накопичений досвід спеціалістів знаходять своє завершення у запровадженій сівозміні. Тож досліди із зеленим добривом бажано проводити у кожному господарстві. Та отримані результати можуть сильно різнитися, їх не слід використовувати в інших господарствах.

Число видів сидеральних культур, які можна вирощувати, дуже велике. Воно обмежується часом вегетації цієї культури, типом ґрунту (можливістю його обробітку) і кліматичними умовами вирощування, особливо кількістю опадів, а також технічним забезпеченням господарства і вартістю посівного матеріалу.

Сидерати можна вирощувати при:

- підвищенні врожаю наступної культури;

- покращенні передпосівного або основного обробітку ґрунту;

- зменшенні норм мінерального азоту, які вносять під наступну культуру;

- великому запасі доступної вологи у ґрунті завдяки великій глибині проникання коренів після вирощуваного зеленого добрива;

- зниженні чисельності збудників хвороб або шкідників при вирощуванні наступних культур.

В.О. ГРЕКОВ, кандидат с.-г. наук,

Л.В. ДАЦЬКО, кандидат с.-г. наук,

Державний технологічний центр охорони родючості ґрунтів Мінагрополітики України