Вплив енергонасичених культур на родючість ґрунтів

07 July, Розділ Рослинництво, переглядів 10 311

У сучасних умовах, особливо при орендних відносинах, ґрунти розглядаються як джерело і засіб отримання максимального прибутку. Власники не акцентують увагу на тому, що без турботи за охорону і відтворення родючості земель в майбутньому необхідно буде витрачати величезні ресурси для досягнення вихідного рівня родючості.

Однією з причин погіршення родючості ґрунтів є недотримання сівозмін. Це особливо відчутно в агроформуваннях з невеликими земельними площами, де переходять до зменшення набору культур і відповідно до неспеціалізованих короткоротаційних сівозмін. Крім того, сучасна кон’юнктура ринку примушує аграріїв вирощувати, передусім, енергонасичені культури, що часто призводить до нехтування сівозмінами. Особливо це стосується соняшнику, цукрового буряку і, в останній час, ріпаку. Наприклад, відсоток площ, зайнятих під соняшником в останні роки у зоні Степу, збільшився до 25-30, а рівень врожайності при цьому зменшився до 9,3-11 ц/га.

При зростанні насичення сівозміни цими культурами та при беззмінному їх вирощуванні проявляється ґрунтовтома, яка є причиною зменшення врожайності сільгоспкультур і нерідко – погіршення якості продукції.

Як вказує Петро Надточий, втомлений ґрунт – це хворий ґрунт, який має ознаки глибоких патогенних змін. Ці зміни торкаються деяких ланок біохімічного ланцюга ґрунтового метаболізму. Ґрунтовтома – одна з великих проблем світового землеробства, яка перебуває в полі зору ФАО ООН. За її даними, близько 1 млн. 250 тис. га ріллі – це втомлена земля. Внаслідок ґрунтовтоми щороку втрачається 25% загальних біологічних втрат світового врожаю.

Як бачимо з таблиці, порівняно з 2001 роком в останні роки збільшуються площі під соняшником – у 1,5 рази та ріпаком – відповідно у 10 разів.

Водночас збільшується винесення поживних речовин, що негативно впливає на родючість ґрунтів. Так, для формування свого врожаю соняшник виносить 50% рухомих сполук калію від усього виносу сільгоспкультурами. Разом із збільшенням площ під цими енергонасиченими культурами зменшується їх врожайність.

У результаті багаторічних досліджень визначено: науково обґрунтована потреба в основних макроелементах мінерального живлення для формування 1 т врожаю коренеплодів цукрових буряків по азоту становить 5- 6 кг, фосфору – 2-2,5, калію – 6,0- 7,0 кг. Це означає, що для відносно інтенсивного їх посіву при врожайності коренеплодів 50 т/га потрібно, в т.ч. й за рахунок родючості ґрунту 250- 300 кг азоту, 100-125 – фосфору та 300- 350 кг калію. Також значною є потреба буряків у таких поживних речовинах як кальцій, магній, сірка. Винесення їх коренеплодами при врожайності 50 т/га становить для кальцію до 40 кг/га, магнію – 30 та сірки – 20 кг/га без урахування винесення з гичкою. Врожаєм цукрових буряків споживаються та виносяться майже всі відомі в рослинництві мікроелементи, особливо: бор, марганець, цинк, молібден, залізо, кобальт.

Соняшник на 1 т продукції виносить з ґрунту: азоту – 57, фосфору – 29, калію – 114 кг. Збільшення посівних площ, зайнятих соняшником, спричиняє витіснення зі структури посівних площ багаторічних трав, зернобобових культур, які відіграють важливу роль у покращенні фізико-хімічних і біологічних властивостей ґрунту. Це, в свою чергу, посилює дефіцит у ґрунті поживних речовин та негативний баланс гумусу. Збільшення густоти посіву над оптимальної норми також призводить до підвищення витрати поживних речовин і води з ґрунту.

Ріпак належить до рослин інтенсивного живлення, особливо він вибагливий до азотного живлення. Дослідженнями В.Д. Гайдаша встановлено, що для утворення 1 т насіння ріпак виносить з ґрунту: азоту – 45- 80 кг, фосфору – 18- 40 кг, калію – 25- 100 кг, кальцію 30- 150 кг, магнію – 5- 15 кг, сірки – 30- 45 кг. На кожну тонну врожаю насіння поглинається з ґрунту 0,25-0,30 кг бору. Для одержання насіння ріпаку в межах 25-30 ц/га необхідно внести на 1 га посіву 150- 180 кг азоту, а 30-40 ц/га – 180- 240 кг.

Серед зазначених вище культур найменшу кількість органічної речовини, яка залишається на полі з пожнивними залишками, має соняшник – 35 ц/га, цукровий буряк дещо більше – 40 ц/га. Найбільшу кількість органічної речовини в ґрунті залишає ріпак.

Для сівозмін, де просапні культури займають до 30% ріллі, у т.ч. 20% - цукрові буряки, стабілізація запасів гумусу в орному та шарі до 60 см досягається при внесенні за ротацію 7,5 т/га гною та 250-300 кг/га мінерального азоту. Зміни структури сівозміни, що пов’язані зі зменшенням надходження в ґрунт рослинних решток і підсиленням механічного впливу на нього, підвищують напруженість гумусного балансу. Найбільш значні втрати гумусу в сівозмінах з трьома полями цукрових буряків і одним полем чорного пару, де баланс становив з дефіцитом 0,8 т/га за рік.

Розширення просапного клину з 30 до 40-60%, збільшення в ньому цукрових буряків при виключенні зі структури посівних площ поля багаторічних бобових трав негативно впливають на інтенсивність ферментативних реакцій азотного й фосфорного обміну та синтезу гумусових речовин. Дефіцит гумусу при цьому збільшується. Для компенсації його втрат потреба в органічних добривах збільшується з 7,5 до 10 т/га ріллі в сівозміні з 40% просапних та до 12 т/га в сівозміні з 60% просапних.

Однією з найбільших небезпек для родючості ґрунтів при вирощуванні цукрових буряків і соняшнику є неконтрольовані втрати гумусу та інших компонентів родючості внаслідок змивання (водної ерозії) ґрунтів при складному рельєфі поверхні ґрунту. Одним із вирішальних критеріїв ерозійної небезпеки є крутизна схилу, критичне значення якого є 2-3 градуси. Зниження родючості ґрунту невідворотно призводить до значного зменшення врожайності цукрових буряків і соняшнику. Тому схилові землі з крутизною більше 3 градусів необхідно вважати непридатними для вирощування просапних культур з усіх точок зору – екологічної, економічної, технологічної. Ріпак навпаки використовують для захисту ґрунтів від ерозії.

Цукрові буряки та соняшник висушують ґрунт на глибину 1,5- 2 м. Тому після цих культур наступного року у ґрунті запаси вологи повністю не відновлюються, що особливо часто спостерігається в зоні нестійкого і особливо недостатнього зволоження, що підтверджується результатами досліджень науково-дослідних установ.

Під більшістю повторних посівів однакових сільгоспкультур в монокультурах формується збіднений мікробний ценоз, що призводить до накопичення фітотоксичних речовин. А це, в свою чергу, - до значного зменшення врожайності і наступних агрокультур. Так, внаслідок тривалого й беззмінного вирощування цукрових буряків токсичність ґрунту в 1,4-2,3 рази вища, ніж у сівозміні.

Також тривале вирощування культур є причиною неконтрольованого розмноження шкідників. Для цукрових буряків характерними є спалахи розмноження нематод, довгоносиків, кореневої бурякової попелиці, ріпаку – ріпакового пильщика, прихованохоботника, ріпакового квіткоїда, капустяної попелиці. Боротьба з ними навіть із застосуванням хімічних засобів є дуже складною.

О.А. ДЕМИДОВ,

директор Департаменту ринків рослинництва Мінагрополітики,

В.О. ГРЕКОВ, кандидат с/г наук;

Л.В. ДАЦЬКО, кандидат с/г наук,

„Центрдержродючість”

Закінчення – в наступних номерах газети.