- Обсяги виробництва овочів в Україні перевищують потреби населення, - Мінекономрозвитку
- Мінагрополітики: урожай картоплі цього року буде на рівні минулорічного - 23 млн тонн
- Серед лідерів по картоплярству
- Велике картоплярство прославить Україну
- Другий хліб
«Український другий хліб – найсмачніший»
Сергій Мельник:
«Український другий хліб – найсмачніший»
По завершенні міжнародної науково-практичної конференції один із її найактивніших учасників,
заступник міністра аграрної політики України Сергій Мельник погодився в інтерв'ю для нашого видання докладніше розповісти про стан та перспективи розвитку картоплярства в Україні.
– Сергію Івановичу, перепрошую, але хотілося би розпочати нашу зустріч з питання трохи особистого характеру. Яке місце на Вашому родинному столі припадає на картоплю?
– Не знаю, як у кого, а от у моїй родині діти ніколи не сядуть їсти, якщо на столі не буде картоплі. Нехай навіть буде все, але без картоплі то вже не стіл, то вже не обід. Агітувати не буду, але повірте – українська картопля найкраща, найсмачніша, найчистіша, найкорисніша в світі. Українці практично не використовують хімічних речовин при її вирощуванні. Тому й вдалося нам зберегти справжній, натуральний природний смак свого другого хліба. Ви й самі спробуйте якусь там імпортну картоплю і порівняйте її з українською.
– А якщо судити загалом, то яке місце, на Вашу думку, належить українському картоплярству в світових масштабах?
– Україна посідає четверте місце в світі з виробництва картоплі, поступаючись в цьому лише Китаю, Росії та Індії. І споживають картоплі громадяни нашої держави чимало (понад 100 кг на душу населення на рік), що по праву робить її «другим хлібом» на столі пересічного українця.
– Сергію Івановичу, якщо, скажімо, українці вважають картоплю своїм другим хлібом, тоді ж як до цього продукту ставляться в інших країнах?
– Хочу відзначити, що картопля як невід'ємна частина глобальної продовольчої системи на сьогодні є незлаковим продовольчим товаром №1 у світі. В 2007 році глобальне виробництво картоплі досягло рекордних 320 млн. тонн. Потреба картоплі здобуває все більше розповсюдження у світі, простота її вирощування та висока енергетична цінність зробили картоплю однією із важливіших сільськогосподарських культур, яка приносить реальний прибуток мільйонам фермерів у світі.
Тому Генеральна Асамблея ООН оголосила 2008 рік Міжнародним роком картоплі. Відзначення цієї події спрямоване на популяризацію та висвітлення ролі картоплі як одного з основних харчових продуктів для забезпечення продовольчої безпеки.
У секторі світового картоплярства відбуваються серйозні зміни. Якщо до початку 1990 року більша частина цього продукту вирощувалася і споживалася в країнах Європи, Північної Америки та країнах колишнього Радянського Союзу, то після 90-х років значно збільшилося виробництво картоплі та її попит в країнах Азії, Африки та Латинської Америки, де обсяг виробництва зріс з 30 млн. тонн на початку 1960-х років до 165 млн. тонн у 2007 році.
Як свідчить інформація від ФАО, вперше, починаючи з 2005 року, обсяги виробництва картоплі в країнах, що розвиваються, перевищили відповідні показники виробництва розвинутих країн.
Азія та Європа сьогодні є провідними регіонами по виробництву картоплі, в минулому році на їх частку припадало понад 80% світового виробництва цієї культури.
– Настав час від світових масштабів повернутися до українських. Розкажіть, будь ласка, про стан справ у виробництві другого хліба в нашій державі.
– Картоплярство є практично єдиною галуззю агропромислового комплексу України, обсяги виробництва якої суттєво не змінились і коливаються в межах 17-20,5 млн. тонн. Проте майже весь другий хліб у нас вирощується у невеликих господарствах та на городах селян.
Попри значні обсяги виробництва, Україна майже не експортує картоплю. Чимала частина врожаю щороку гине від шкідників, хвороб та внаслідок поганого зберігання.
Площі під картоплею в цілому по країні не зменшилися, сягають 1,6 млн. га і мають тенденцію до росту. Не знизилася й урожайність. Вона коливається, як і раніше, на рівні 130 центнерів з гектара, що дещо вище, ніж в Росії, але в 3 рази менше, ніж в Німеччині. Разом із тим, цілком задовольняються потреби населення країни в картоплі. Краще стали працювати селекційні установи, особливо Інститут картоплярства та його мережа. Сорти української селекції більш пріоритетні у своїх виробників і вже відомі в багатьох країнах.
– Сергію Івановичу, чому, на Вашу думку, Україна пасе задніх по урожайності картоплі?
– Перебуваючи по валовому виробництву на третьому місці в Європі (після Росії і Польщі), по урожайності Україна дійсно посідає одне з останніх місць. Серед багатьох факторів, що призвели до такого стану, в першу чергу – невміле і неефективне використання сортових ресурсів картоплі. На жаль, у нас доволі значні площі займають старі сорти, такі як Невська, Гатчинська, Поліська рожева тощо, які були районовані понад 20 років. За оперативними даними, втрати урожаю від використання старих сортів складають 30-40 відсотків. Особливо незадовільно проводиться сортозаміна на присадибних ділянках населення, де вирощується основна маса товарної картоплі. На жаль, чимало й сільськогосподарських підприємств не використовують такий важливий фактор як сортооновлення, не говорячи вже про сортозаміну. Внаслідок цього зберігається тенденція зростання площ під несортовими і низькорепродукційними культурами. У порівнянні з 1991 роком їх питома вага зросла на 20 відсотків.
– Невже роль сорту має таке велике значення для ефективного картоплярства?
– То є дійсно так. У народі правильно кажуть: яке насіння, таке й коріння. На 2008 рік до Реєстру сортів рослин України занесено 123 сорти картоплі, із них 60% складають вітчизняні та 40% – іноземної селекції.
Ряд сортів картоплі, створених в Інституті картоплярства, занесені до реєстрів зарубіжних країн: Росії – 4, Білорусі– 2, Латвії – 1. Хочу підкреслити, що 10 сортів, виведених селекціонерами цього інституту, проходять сортовипробування в Росії та Молдові.
Нинішнє насінництво картоплі в Україні має багаторічний досвід, що базується як на вітчизняній практиці, так і на кращих зарубіжних прикладах, отже, цілком відповідає потребам дня. Інша річ, що далеко не завжди і не скрізь ми дотримуємося вимог наукової практики, що зумовлює нерідко доволі гострі проблеми. На даному етапі, скажімо, у нас в основному ведеться елітне насінництво. Щороку вирощується в межах 10-12 тисяч тонн еліти. Потреб виробництва це явно не задовольняє, адже
необхідно принаймні 35-40 тисяч тонн. Тоді ми могли б у науково обґрунтовані строки забезпечувати сортооновлення. Але сьогодні для нас насамперед актуальна сортозаміна, що зумовлено надмірно високою концентрацією площ під картоплею у приватному секторі, де її здебільшого вирощують в умовах монокультури. Впровадження у виробництво сучасних, більш стійких у користуванні сортів дасть змогу істотно знизити шкідливість найпоширеніших хвороб культури, відтак, з одного боку, підвищити її врожайність, а з іншого – оздоровити фітосанітарну ситуацію. Не слід забувати й того, що саме сорт – найефективніший і найдешевший шлях до підвищення врожайності й загалом стабілізації галузі. За всіх інших рівних умов, саме сорт може забезпечити підвищення врожайності в межах 40-50 відсотків.
– А що робиться Міністерством аграрної політики для підтримки картоплярства?
– Зокрема, за бюджетною програмою «Селекція в рослинництві» у 2008 році на часткову компенсацію вартості робіт у первинному насінництві виділено кошти в сумі майже 3 млн. гривень. Додам, що в цьому році суттєво збільшено підтримку на компенсацію вартості придбаного насіння: супереліта – 670 грн. за тонну (у 2007 – 430 грн.), еліта – 530 грн. за тонну (у 2007 – 390 грн.) та 400 грн. за тонну першої репродукції (у 2007 – 320 гривень). Також проведено переатестацію насіннєвих господарств, з них атестовано господарств-виробників елітного насіння – 28, в тому числі оригінального – 17 та 32 – репродуктивного.
Хочу відзначити, що болючою темою вітчизняної галузі картоплярства є дефіцит можливостей для поповнення техніки та інших матеріальних ресурсів, що призводить до того, що на практиці застосовуються примітивні технології та агротехніка. В Україні фактично не виро***ються машини для забезпечення потреб галузі, а використовувана нині техніка морально і фізично застаріла.
– Сергію Івановичу, на завершення зустрічі, поділіться, будь ласка, Вашим баченням перспектив українського картоплярства.
– Розвиток ситуації, що складається в галузі, свідчить про те, що загальне високопродуктивне картоплярство неможливе без інтенсифікації, переходу до індустріальних технологій виробництва, створення необхідної ринкової інфраструктури. Важливими та ефективними умовами їх досягнення залишаються спеціалізація та концентрація виробництва. За даними зарубіжних економістів, саме завдяки цим чинникам в країнах з розвинутим картоплярством (Нідерланди, США, Англія, Франція та інші) за останні 20 років було досягнуто 90% приросту урожайності.
В умовах концентрації відбувається ліквідація дрібних багатопрофільних малопродуктивних господарств і розміщення виробництва в більш сприятливих природно-кліматичних та екологічних умовах. Крім того, затратні агрозаходи, спрямовані на підвищення урожайності та покращання споживчих якостей картоплі, більш доступні крупному виробництву. Так, в названих вище країнах спеціалізованими продуцентами для досягнення урожайності 350-400 ц/га витрачається 2,5-4,0 тис. доларів США на 1 га. Сьогодні ж вітчизняні спеціалізовані сільськогосподарські підприємства витрачають 1200-1500 доларів та отримують 120-150 ц з 1 га.
На мою думку, в найближчій перспективі виникне потреба у відновленні спеціалізованого виробництва і в нашій країні.
Це спричинено значним зростанням попиту, в першу чергу, на картоплю, придатну для переробки, і якісний насіннєвий матеріал, що при подальшому реформуванні аграрного сектору економіки та затратності виробництва картоплі призведе до його концентрації.
