- Виробництво збільшилось
- «Маяк» на межі трьох областей
- Один переконливий оклик
- ЩОБ МАЯКИ СВІТИЛИ, ТРЕБА ПІДТРИМУВАТИ В НИХ ВОГОНЬ
- ГОСПОДАРЮВАТИ ПО-ЄВРОПЕЙСЬКИ АГРАРІЇ ВЧИЛИСЯ НА ТЕОФІПОЛЬЩИНІ
Тетяна КОРОСТ: «Земля має бути об'єктом праці, а не спекуляцій»
Реформи, нав'язані селянинові зверху, знову наробили помилок у господарюванні на землі. Їх потрібно негайно виправляти, аби уникнути не тільки економічної, демографічної, а вже й екологічної катастрофи. Сьогодні господарства, що мають дитсадок, можна на пальцях перелічити. В агрофірмі «Маяк» їх два, й навіть із цілодобовою інтернатно-шкільною групою. А де нині всі працівники можуть отримати за рахунок господарства житло, матеріальну допомогу при народженні дитини, безпроцентні позики? В агрофірмі «Маяк». А за рахунок якого господарства діти всіх працюючих мають змогу навчатися у вищих навчальних закладах? Таке є в«Маяку». А де опікують одразу чотири школи? Теж в «Маяку». Не все так погано... було І що це в нас за мода така пішла: обливати брудом власну історію, не ро***чи ніяких висновків із її уроків, перекреслювати й викреслювати власні традиції, власний досвід, заздрячи всьому тамтешньому? І в чім ми тільки ще не дореформувалися! Навіть рідну мову за двадцять років встигли змінити до невпізнання. Звідки оці всі дистриб'ютери, піари, гелікоптери, мапи, янголи, еври, Атени? Нас вже не перевіряють, а «моніторять». І їздити нам пропонують вже не на метро, а «на метрі». Для переліку всіх безглуздих мовних вибриків, що заполонили наш «етер» (ефір), площі усіх разом шпальт нашої газети замало. Видатний полтавець Іван Котляревський, якого по праву називають засновником літературної української мови, напевно, не зрозумів би свого «реформованого» дітища без спеціального словника. Добре, що на солов'їній Полтавщині не перевелися люди, які вміють цінувати й примножувати славні традиції. Люди, що свій авторитет створюють невтомною працею, а не галасом та руйнуванням пам'ятників. Спадкоємність Тетяна Корост очолила «Маяк» 21 рік тому, коли він ще був колгоспом. І розпочала своє господарювання не з критики попередників, а з примноження всього кращого. Всіх, хто керував господарствами, що згодом увійшли до складу ТОВ «Агрофірма «Маяк», завжди добрим словом згадують в славній історії цього підприємства. Їхні портрети та біографії можна побачити на стендах поруч з героями сьогодення, трудовими здобутками яких пишається «Маяк». Тетяна Михайлівна любить розповідати про людей свого господарства. А їх сьогодні в агрофірмі працює 620. Про кожного свого підлеглого вона може сказати багато доброго. На очах всієї команди «Маяка» виріс і син Тетяни Корост - В'ячеслав. Він не подався в пошуках щастя ані в закордонний «рай», ані в місто. Закінчивши університет, повернувся в рідний Котелевський район, в рідне господарство, де сьогодні працює заступником директора з організації розвитку впровадження європейських технологій у тваринництві та рослинництві. Прагне по закінченні школи залишитися працювати в рідному господарстві й син В'ячеслава - Олександр. В агрофірмі «Маяк» це добра традиція - продовжувати батьківську справу. Часто можна побачити головного агронома Михайла Ярошенка поруч із сином Михайлом, який навчається на агронома; бригадира тракторної бригади Віктора Талалая з сином Віталієм, що працює на тракторі; передових комбайнерів 
Володимира Лугового з сином Максимом і Сергія Процая з онуком Антоном. Європа на Котелевщині Сьогодні ТОВ «Агрофірма «Маяк» - це 14 тис. га угідь. Виробництво валової продукції досягає майже 40 млн. гривень. Продуктивність праці - 60 тис. грн. на одного працівника. За підсумками минулого ювілейного року, виробництво зерна досягло 28 тис. т, цукрового буряку - 27 тис. т, молока - 7,5 тис. т, м'яса - 1,5 тис. тонн. У господарстві 5600 голів великої рогатої худоби (з них 1700 корів) і 5500 свиней. Щодо технічного парку - є на чому працювати по-європейськи. 76 сучасних тракторів, 75 вантажних автомобілів, 29 комбайнів. Є в «Маяку» і власний сучасний комбікормовий завод, тож вдалося значно зменшити витрати на годування тварин. На власному зерносушильному комплексі мають змогу довести все зібране збіжжя до потрібної кондиції й уникнути в подальшому втрат. Не гірше ніж в найцивілізованіших країнах Європи обладнано й молочний комплекс на 1000 корів з доїльним залом. Тоді, у лютому 1987 року, коли Тетяну Корост було обрано головою колгоспу «Маяк», масштаби й результати господарювання були значно меншими від нинішніх. Протягом 21 року кількість угідь зросла в чотири з половиною рази, валова продукція - в 12,8 разів, продуктивність праці - у 7, виробництво зерна - у 8, цукрових буряків - у 4,2 рази, молока - в 3,3 рази, м'яса - в 7 разів. Поголів'я ВРХ зросло в 2,5 рази. Свиней - в 14 разів! Значні зміни відбулися й в технічному забезпеченні. Тракторів тепер утричі більше, комбайнів - у 2,5 рази, вантажних автомобілів - у 4,5 рази. Не було раніше ані комбікормового заводу, ані зерносушильного комплексу, ані сучасного молочного. І дитячий садок був лише один. Зокрема й за ці досягнення директора ТОВ «Агрофірма «Маяк» Тетяну Корост відзначено високими званнями «Герой України», «Заслужений працівник сільського господарства». Міністр аграрної політики України Юрій Мельник з нагоди 75 річниці господарства вручив агрофірмі «Маяк» диплом «Провідне підприємство України». Земле моя, земле... «Настав час замислитися над наслідками нашого реформування земельних відносин, -
вважає Тетяна Корост. - Ми явно поспішили розрізати землю на клаптики. Треба покласти руку на серце й щиро визнати свої помилки. Україна мала чи не найкращі земельний устрій та систему землеробства й адміністративний устрій села. Ми ж маємо унікальні земельні ресурси! Та як неефективно їх використовуємо! І чи можна ефективно господарювати на 2-4 пайових гектарах? Однозначно - ні. Чому ж ми так поспішили, навіть із досвідом сусідньої Польщі не ознайомилися? Там землею розпоряджається Національна агенція. Якщо ти дійсно бажаєш працювати в аграрному секторі - орендуй або купуй землю в держави та працюй. Земля має бути об'єктом отримання доходів від своєї праці, а не об'єктом спекуляцій. Передаючи землю у приватну власність, ми не збільшили мотивації до ефективної праці на ній». Тетяна Михайлівна говорить про землю не лише як про об'єкт економічних категорій, а й доволі поетично, з ліричними нотками, від душі, зі справжньою любов'ю: «Українська земля, на якій виросло не одне покоління селян-хліборобів, проклала історичний шлях розвитку виробничих відносин на ній. Вона стала основою життя та примноження роду людського. Нею гордилися, за неї боролися. І стає зрозуміло, чому у наших пращурів народилися боги, титани і герої, котрі боронили рідну землю й освячували її найчистішіми сльозами духовної благодаті. Тільки земля може відчувати кожне слово, якому довіряєш, усю гіркоту пережитого, весь свій сум і жаль, усі тривоги, розчарування і гнів, дозволяє одночасно очиститися від злих і несправедливих думок і почуттів, що приходять у годину душевного сум'яття, і тим самим, зміцнивши рефлекси самозахисту, знаходити правильний вихід, щоб далі жити і творити. Найбільше усвідомлюєш і розумієш це, коли в минулому залишаються не один десяток років життя і праці на благословенній українській землі. Саме так розуміє і кожен селянин, присвятивший себе святому служінню рідній землі...»
