- Оксана Одайник: живопис - заповідь любові
- Творчий звіт Тамари Недошовенко
- ТАЄМНИЦІ НАРОДНОЇ ЛЯЛЬКИ
- СВЯТО СІЛЬСЬКОЇ ЖІНКИ
- БЛАГОДІЙНА ВЕЛИКОДНЯ ВИСТАВКА-ЯРМАРОК
КИЛИМОВА ЛЯЛЬКА ОЛЕКСАНДРИ ПРЕНКО
Вона чаклувала пальчиками і гребінцем, наче розчісувала білі нитки основи на невеликій рамі, а з-під руки з'являвся зелений орнамент гобелена. І здавалося, що не серед гамірної виставки в «Українському домі» працює килимарка, а десь на осонні біля хати й заквітчаного саду.
Мимоволі замилувалися молодою жінкою в барвистому українському вбранні: ще й коса на плечі, а навколо - на стенді й столику поряд із розпочатим килимком-гобеленом були різноманітні ляльки. Великі й маленькі, пласкі й опуклі, вони відрізнялися одна від одної характером, розміром і вбранням, і здавалося, що то маленький народ згуртувався біля художниці цілими сім'ями. Адже були там тато і мама, їхні дітки й солідніші - батьки.
А ще кількома купками були викладені обереги - для щасливого шлюбу, достатку і навіть прибутку в різній валюті. Звісно, то не були нитяні гроші, а знов-таки фігурки, виткані в певних тональностях, що мають привносити потрібні папірці в гаманці й кишені. І не було жодного сумніву, що ті обереги-побажання не діють. Адже внутрішній спокій людини, яка творить, а не просто робить будь-яку роботу, зберігається в тому, що виходить з її рук. А що вже казати про внутрішній посил художника в його твір! Це такий акумулятор, що випромінює потім багато десятиліть...
Майстриня заговорила з жінками, які її оточили, і... спантеличила нас. З її вуст лунала російська мова, аж ніяк не схожа на київську, московську чи новосибірську вимову. Бо, як відомо, найчистіша літературна мова збереглася у тих регіонах, куди цар відправляв свого часу у заслання декабристів й іншу волелюбну інтелігенцію.
Ми таки познайомились із чарівною лялькаркою і дізнались її історію.
Олександра Іванівна Пренко народилася в Дагестані одного жовтневого дня після свята Покрови, у місті Каспійську. Про те, що вона українка, дізналася вже школяркою. Батько читав старезну книжку з пожовклими сторінками. Зазирнула через плече - незрозуміло написано.
- Це, доню, наша рідна українська мова, - пояснив батько. - Бо ми - українці. Виростеш - повернешся на батьківщину.
Втім, до переїзду не судилося дожити батькові. Але він брав у тому участь. Ось як це було, уже чистісінькою українською розповіла нам Олександра Іванівна - педагог-психолог, відмінник народної освіти, член Національної спілки майстрів народного мистецтва:
- Якось о 6-й ранку приходить сусідка і каже, що наснився їй наш тато і звелів передати, що прийдуть люди з пропозицією поміняти квартиру. То ми мусимо ту пропозицію обов'язково прийняти. І ще настрахав сусідку: мовляв, якщо не передасть нам його волю, то снитиметься їй щоночі. І дійсно прийшло подружжя з пропозицією помінятися на Кіровоград. Переїзд здійснився легко і скоро. Було то 1990 року.
Вищу освіту Саша здобула уже на батьківщині, закінчила Кіровоградську педагогічну академію, і тепер навчає дітей килимарства. Усі 
діти талановиті, але не відразу. Буває, знаходить людина оту свою найбільш виразну рису, яка визначить потім її власну, не запозичену життєву долю. Олександра Пренко знаходить серед малих особливо споріднені душі й навчає їх на прикладах історії народного мистецтва, іще й власним досвідом переконує, що і в традиції особистий шлях може бути неповторним, індивідуальним. Адже кожен художник доповнює світ особливим, тільки йому притаманним баченням давно відомого.
Більше тисячі різноманітних ляльок створила Олександра. Її площинні витвори у народному вбранні різних епох і фасонів, анфас і в профіль, з кісками і кучериками, вусані-вуйки і парубійки високо поцінувані колекціонерами. Художниця узаконила авторське право на винахід площинної гобеленової ляльки і невтомно удосконалює малюнки й риси облич свого маленького рукотворного народу, який може бути іграшкою дитині, а може й оберегом щасливого подружжя стати. У знаменитих колекціях ляльок народів світу, безперечно, є одухотворені гобеленові представники, що їх пустила у світ Олександра Пренко.
У ранньому дитинстві далека від етнічного рідного оточення художниця наверстала знання, бо припала до них, як спраглий - до джерела. І все набуте протягом років щедро віддає дітям в Кіровоградському обласному дитячо-юнацькому центрі, бо саме там існує очолювана майстринею студія «Килимарство».
Серед галузей образотворчого мистецтва робота за ткацьким верстатом вважається не тільки не з легких, а й не дуже
вдячною. Адже попередня робота - задум, ескізи, перенесення на картон, а потім - по ниточці, по вузлику творене зображення...
Крім любові до обраної професії треба мати ще й невимовне терпіння, послідовність і внутрішню зосередженість. Тільки тоді твір виходить цілісним і гармонійним. Роботи, які випромінюють доброту і гармонію у навколишній світ, завжди користуються попитом. Навіть на манісінький доброзичливо-смішний сувенір витрачає художниця кілька годин. А що вже казати про її ляльок чи епічні твори? Адже творчий доробок Олександри Пренко не обмежується зразками, що їх пощастило побачити киянам на благодійній виставці-ярмарку в «Українському домі».
Ганна КОЗАЧЕНКО,
член правління Українського фонду культури
