- До уваги ЗМІ! Прес-конференція Івана Бісюка щодо ситуації на ринку зернових.
- Зелені свята
- Зелені свята
- Свято Петра і Павла
- ЗЕЛЕНІ СВЯТА
Ой на Івана, та на Купала
Наближається одне з найяскравіших і найбагатших за своєю обрядовістю літніх свят – день народження Івана Хрестителя, або, за народним календарем – свято Івана Купала, що відзначається 7 липня. Тепер ми, ясна річ, дуже далекі від тих часів, коли ”...в надвечеріє дня Предтєчева мужам і отрокам бываху великоє прельщеніє, замужнім женщинам – беззаконное оскверненіе і дєвам растлєніє...” Від старовинних купальських „ігрищ” залишилося вже мало що. Але й нині звучить пісня, яку співали наші бабусі – прабабусі увечері, напередодні Купала, квітчаючи десь на узліссі коси верби на щасливу долю:
Ой на Івана, та на Купала,
Дівка Марена косу чесала,
Косу чесала, в цвітки вбирала,
На добрий вечір судьбі казала...
Квітчали крадькома, щоб не вгледіли хлопці. А вони цього вечора мали ще й інші турботи: зілля кинути на стежку, що в’ється від воріт коханої, серед нього – білу лілею, як знак особливої шани та чистоти. Могли вербу біля двору дівочого червоною стрічкою перевити, ”аби знала, що мчить до цього двору чиясь любов”. А могли й жмут соломи на таку вербу покласти, щоб дуже не пишалась, не гонорилась.
А дівчата в цей час біля верби хороводилися: вибирали з-поміж себе найгарнішу, що дістає ім’я „Купало”, і з зав’язаними очима роздає вінки дівчатам, які танцюють навколо неї та ворожать на вінках про свою долю.
Дівка Марена, та й на Купала,
Білою ногою на росу стала,
На росу стала, у вінок себе вбрала,
Правою рученькою звізду подала...
Ту, щасливу, яка віднині має світити саме для неї...
Так, Купало, що у старих літописах характеризується як поганський бог земних плодів, перетворюється у нас на свято Івана – Хрестителя Господнього, який купанням у Йордані позбавляв людей гріхів.
- Як від Іванового охрещення людська душа діставала особливу силу, так і в день народження його чарівної сили набирають сонце і вода, - стверджують старші люди.
Тому на Івана збирається для лікування усіляке зілля. Тому на Івана й голими качалися по росі – « щоб набрати з травички цілющої водички, щоб всю хворість із себе змити, сили в Івана попросити».
Центром святкування ставала річка. Село, у якому не було річки, вважалось Богом обділеним – „кров Божа сюди не тече”, - казали люди.
На березі споруджували гойдалки для дорослих і малих, збирали хмиз для вогнища.
В деяких місцевостях робили ляльку з соломи – „Марену”, прикрашали її вінками, стрічками та прив’язували у лісі. Коло „Марени” ставили ще одну солом’яну ляльку – „Купала”. Після цього танцювали навколо них обох, водили хороводи.
Обов’язкова прикмета свята Івана Купала – запалювання вогнища. Вважалося, що перестрибуючи через багаття, людина очищувалася від усього лихого. Замість вогню часом клали купу кропиви. Отже, стрибали через вогонь, співали ритуальних пісень, що мають весільний характер. Закохані хлопці та дівчата , які збиралися невдовзі одружитися, плигали через вогонь парами.
Купальської ночі дівчата обов’язково ворожили – пускали на воду вінки із свічками. Та свічка, що погасне раніше, ніж у інших, віщувала нещастя у шлюбі.
З цим святом пов’язано багато вірувань у чарівне зілля. Люди вважали, що саме в ніч на Івана Купала зацвітає папороть. І хто здобуде цю квітку – бачитиме всі скарби, закопані в землі. Також наділяли особливою силою зібрані у цей день трави. Недарма свято має ще одну назву – Купала - Зільника. І, йдучи у поле чи ліс, жінки – знахарки, зільнички, як їх називали в народі, зверталися з проханням, аби Зільник те зілля „зі щирою душею дав, від сирої землі відірвав, диханням своїм засушив, щоб те все на благо та довгий вік”.
Олена Лобенко
