Зелені свята

29 May, Розділ Weekend, переглядів 7 120

Українські народні звичаї та обряди походять здебільшого ще з дохристиянських часів. Але коли в Україну прийшло християнство, церковні свята злилися із старовинними в одну гармонійну цілісність.

alt Яскравим прикладом цього є Зелені свята - важлива складова річного циклу календарних свят і обрядів України. В хліборобському календарі наших предків Зелені свята займали чималий час і були символом закінчення весняного і початку літнього календарного циклу.

Зелені свята - це сукупність весняних обрядів, які розпочиналися з 1 травня (того дня наші предки вшановували давньослов'янську богиню рослинності Майю) і тривали аж до свята Трійці. Воно пошанувало Сонце, Воду і Землю, які народжують Диво і творять Життя.

Після охрещення України церква, аби викорінити із людської пам'яті споконвічні вірування предків, під старою назвою прилаштувала біблійні події. Відтоді свято Трійці отримало інше тлумачення, а саме - вшанування триєдності Бога. За однією легендою, в цей день начебто Бог створив землю і засіяв її зеленню, за іншою - нібито Христос, Петро і Павло, йдучи дорогою, присіли під зеленою кроною дерева, а тому свято - триденне.

За символічним значенням і поетикою обрядодій Трійця належить до найвеличніших річних свят. Це своєрідний гімн природі, яка у цю пору сягає свого апогею: весь навколишній світ випромінює енергію, вона така активна й живосильна, що змушує піднятися з могил мертвих.

Трійця, як і Великдень, не тримається числа. Зелені свята повністю залежні від Пасхи - їх відзначають на сьому неділю після Великодня, і здебільшого вони збігаються з травнем.

В народі свято Трійці відзначається три дні. Перший день - Зелена, або Клечальна неділя, другий - Клечальний понеділок і третій - Богодухів день.

Тиждень перед цим святом називається зеленим, клечальним. Три останні дні цього тижня і три перші троїцького - Зелені свята.

На Зелену неділю люди, особливо господині, прибирали подвір'я і прикрашали свої домівки величезною кількістю різноманітної зелені.

alt Гілками прикрашали і стріхи, і подвір'я, і вікна, і віконниці: всі ті місця, через які, за народними уявленнями, могла якимось чином проникнути нечиста сила. І зелень служила оберегом.

Скрізь сільські дівчата на Зелені свята плели вінки. Дівочий вінок на Зелені свята - символ Трійці та оберіг від русалок. Вінки виготовлялися здебільшого з гілок берези, або ж із живих квітів (символ молодості, вроди, чистоти). Вінок - символічне коло, що з найдавніших часів вважалося охоронцем від будь-якої напасті, не тільки прикрашав, а й оберігав тих, хто носив його. За давньою традицією вінки мали право носити лише дівчата. Покриткам, заміжнім жінкам і вдовам заборонялося це робити. На жаль, нині дуже часто учасниці художньої самодіяльності (жінки й бабусі), відтворюючи давні обряди, одягають вінки, що суперечить національній традиції.

Усі дні Зелених свят, русального тижня, були розподілені на окремі святкування. Зелена неділя взагалі була присвячена пам'яті всіх покійників роду. В уявленнях наших предків вони були духами природи, духами роси. І, мабуть, не випадково, бо з'являються русалки у період найбільшого розквіту, буяння і цвітіння зелені. Згідно міфологічних уявлень давніх українців, саме русалки стимулюють природу до відтворення завдяки живильній росі, яку вони приносили з казкових джерел, звідти, де росте Дерево Життя. Саме з його вічних гілочок русалки збирають медову росу, яку розливають потім на поля, ліси, ріки. Русалки піклуються про запилення квітів, надають цілющої сили рікам та джерелам. То й не дивно, що в перелік Зелених свят предки внесли так званий Русалчин Великдень, який завжди припадав на четвер: саме в цей день русалки виходять з води погрітися і погратися. Цього дня наші пращури поминали Матерів Роду, Берегинь, яких вшановували свіжоспеченим хлібом, котрий у вигляді пожертвувань приносили на води річок.

За іншими віруваннями, на які великий вплив справило християнство, русалок почали вважати душами померлих предків. Це були переважно дівчата, які померли неодруженими, а також діти, померлі нехрещеними.

alt На Східній Україні вважали, що русалки - потворні старі баби, з розчухраним волоссям, що вони страшні і їх треба остерігатися. Так в культі русалок поєдналося два уявлення - з одного боку русалка уособлює духа природи, якого треба задобрювати, бо все квітне і люди чекають на добрий врожай. З іншого - їх треба остерігатися, бо вони можуть наробити якоїсь шкоди.

Побутує надзвичайно цікавий звичай - жінки, які втратили малолітніх дітей, повинні обов'язково вивішувати на деревах шматки тканини, сорочки, стрічки, нитки. Вважається, що русалки просять сорочки, намітки, особливо ті дівчата, що померли неодруженими - вони повинні компенсувати те, що не отримали за життя (намітка - стан одруженої жінки).

Ще один обряд захисту від русалок - люди збирають букет із трав - м'яти, меліси та любистку, щоб принести в церкву як дань Духу Святому, що в цей день зійшов до апостолів.

Русалки загрожували головним чином неодруженим парубкам і дівчатам. Діти також повинні були носити при собі оберег. Але вважалося, якщо не задобрити русалок, якщо не вивісити їм на дерева полотно, стрічки чи пряжу, русалки можуть шкодити своїм живим родичам - незалежно від їхнього віку. Тобто русалок треба вшановувати, як і інших померлих предків.

На русальний тиждень припадає звичай поминання предків - на могили виносили жовті крашанки, клали вінки з духмяного зілля. Та русалок треба було особливо задобрювати, бо це був єдиний час у році, коли можна було поминати неправедних покійників. А русалки саме до такої категорії і відносилися. З цим пов'язаний цікавий звичай - „проводи русалок", який зберігся у нас на Поліссі. Обирали дівчину, яку „прибирали" як русалку, іноді це могла бути старша жінка. Вона залишалася з розпущеним волоссям, у сорочці. Її прикрашали зіллям, вінками з гілок берези, тополі.

Збирався гурт дівчат, до яких приєднувалися і старші жінки. Співали русальних пісень, сенс яких полягав у тому, що тих русалок вже треба кудись провести - свою функцію на землі вони виконали. Місцями, куди проводжали русалок, могли бути житні поля, їх випроваджували в бір, ліс. Адже часто в піснях зустрічається фраза: «Проведу русалок до бору».

На Зелені свята починають квітувати жита, а за народним віруванням, в час квітування хлібних злаків прокидаються мерці. Люди вірили, що мертві предки - охоронці інтересів свого роду. У Зелену суботу здавна існує звичай поминати тих, що згинули безвісті на далеких дорогах, в чужих невідомих краях. А таких у нас в Україні завжди було багато. Були це козаки, а пізніше - воїни, що гинули в боротьбі за честь, волю і славу своєї батьківщини - України.

alt На Зелену неділю, вранці, одружені жінки та чоловіки, незалежно від віку, брали із собою питво та їжу й шли на місце поховання родичів і рідних. На горбах, курганах, а раніш на похоронних полях розкладалися їжа. Жінки „розмовляли з покійниками»: приспівуючи приказували речитативом, згадували їхнє колишнє життя, питали, чи не тужать за рідними, чи зустрілися на тому світі з новоприбулими, запрошували пташкою прилітати в їхній сад, чи до хати, виходити й сідати з ними їсти... Далі їли, пили, згадували випадки з життя покійників, пригощали всіх, хто був близько.

Люди вірили: якщо відповідно вшановувати покійників, предки допоможуть своїм нащадкам. Цим і зумовлені дійства, пов'язані із поминальними обрядами. І цей звичай, як і всі інші, треба нам зберігати. Навіть, якщо могили наших рідних дуже далеко від нас.

Практично по всіх регіонах України практика поминати своїх родичів саме на Зелені свята збереглася і досі, особливо ця традиція великих поминальних гулянь характерна для центральної частини України. Це свідчить про непереривність генетичного коду українського народу.