Зелені свята

    Українські народні звичаї та обряди походять здебільшого ще з дохристиянських часів. Але коли в Україну прийшло християнство, церковні свята злилися із старовинними в одну гармонійну цілісність.

Яскравим прикладом цього є Зелені свята - важлива складова річного циклу календарних свят і обрядів України. В хліборобському календарі наших предків Зелені свята займали чималий час і були символом закінчення весняного і початку літнього календарного циклу.

Зелені свята - це сукупність весняних обрядів, які розпочиналися з 1 травня (того дня наші предки вшановували давньослов'янську богиню рослинності Майю) і тривали аж до свята Трійці. Воно пошанувало Сонце, Воду і Землю, які народжують Диво і творять Життя.

Після охрещення України церква, аби викорінити із людської пам'яті споконвічні вірування предків, під старою назвою прилаштувала біблійні події. Відтоді свято Трійці отримало інше тлумачення, а саме - вшанування триєдності Бога. За однією легендою, в цей день начебто Бог створив землю і засіяв її зеленню, за іншою - нібито Христос, Петро і Павло, йдучи дорогою, присіли під зеленою кроною дерева, а тому свято - триденне.  

     За символічним значенням і поетикою обрядодій Трійця належить до найвеличніших річних свят. Це своєрідний гімн природі, яка у цю пору сягає свого апогею: весь навколишній світ випромінює енергію, вона така активна й живосильна, що змушує піднятися з могил мертвих.

    Трійця, як і Великдень, не тримається числа. Зелені свята повністю залежні від Пасхи - їх відзначають на сьому неділю після Великодня, і здебільшого вони збігаються з травнем.

  В народі свято Трійці відзначається три дні. Перший день - Зелена, або Клечальна неділя, другий - Клечальний понеділок і третій - Богодухів день.

Тиждень перед цим святом називається зеленим, клечальним. Три останні дні цього тижня і три перші троїцького - Зелені свята.

  На Зелену неділю люди, особливо господині, прибирали подвір'я і прикрашали свої домівки величезною кількістю різноманітної зелені.

    Гілками прикрашали і стріхи, і подвір'я, і вікна, і віконниці: всі ті місця, через які, за народними уявленнями, могла якимось чином проникнути нечиста сила. І зелень служила оберегом.

   Скрізь сільські дівчата на Зелені свята плели вінки. Дівочий вінок на Зелені свята - символ Трійці та оберіг від русалок. Вінки виготовлялися здебільшого з гілок берези, або ж із живих квітів (символ молодості, вроди, чистоти). Вінок - символічне коло, що з найдавніших часів вважалося охоронцем від будь-якої напасті, не тільки прикрашав, а й оберігав тих, хто носив його. За давньою традицією вінки мали право носити лише дівчата. Покриткам, заміжнім жінкам і вдовам заборонялося це робити. На жаль, нині дуже часто учасниці художньої самодіяльності (жінки й бабусі), відтворюючи давні обряди, одягають вінки, що суперечить національній традиції.

Усі дні Зелених свят, русального тижня, були розподілені на окремі святкування. Зелена неділя взагалі була присвячена пам'яті всіх покійників роду. В уявленнях наших предків вони були духами природи, духами роси. І, мабуть, не випадково, бо з'являються русалки у період найбільшого розквіту, буяння і цвітіння зелені. Згідно міфологічних уявлень давніх українців, саме русалки стимулюють природу до відтворення завдяки живильній росі, яку вони приносили з казкових джерел, звідти, де росте Дерево Життя. Саме з його вічних гілочок русалки збирають медову росу, яку розливають потім на поля, ліси, ріки. Русалки піклуються про запилення квітів, надають цілющої сили рікам та джерелам. То й не дивно, що в перелік Зелених свят предки внесли так званий Русалчин Великдень, який завжди припадав на четвер: саме в цей день русалки виходять з води погрітися і погратися. Цього дня наші пращури поминали Матерів Роду, Берегинь, яких вшановували свіжоспеченим хлібом, котрий у вигляді пожертвувань приносили на води річок.

    За іншими віруваннями, на які великий вплив справило християнство, русалок почали вважати душами померлих предків. Це були переважно дівчата, які померли неодруженими, а також діти, померлі нехрещеними.

    На Східній Україні вважали, що русалки - потворні старі баби, з розчухраним волоссям, що вони страшні і їх треба остерігатися. Так в культі русалок поєдналося два уявлення - з одного боку русалка уособлює духа природи, якого треба задобрювати, бо все квітне і люди чекають на добрий врожай. З іншого - їх треба остерігатися, бо вони можуть наробити якоїсь шкоди.

Побутує надзвичайно цікавий звичай - жінки, які втратили малолітніх дітей, повинні обов'язково вивішувати на деревах шматки тканини, сорочки, стрічки, нитки. Вважається, що русалки просять сорочки, намітки, особливо ті дівчата, що померли неодруженими - вони повинні компенсувати те, що не отримали за життя (намітка - стан одруженої жінки).

Ще один обряд захисту від русалок - люди збирають букет із трав - м'яти, меліси та любистку, щоб принести в церкву як дань Духу Святому, що в цей день зійшов до апостолів.

Русалки загрожували головним чином неодруженим парубкам і дівчатам. Діти також повинні були носити при собі оберег. Але вважалося, якщо не задобрити русалок, якщо не вивісити їм на дерева полотно, стрічки чи пряжу, русалки можуть шкодити своїм живим родичам - незалежно від їхнього віку. Тобто русалок треба вшановувати, як і інших померлих предків.

На русальний тиждень припадає звичай поминання предків - на могили виносили жовті крашанки, клали вінки з духмяного зілля. Та русалок треба було особливо задобрювати, бо це був єдиний час у році, коли можна було поминати неправедних покійників. А русалки саме до такої категорії і відносилися. З цим пов'язаний цікавий звичай - „проводи русалок", який зберігся у нас на Поліссі. Обирали дівчину, яку „прибирали" як русалку, іноді це могла бути старша жінка. Вона залишалася з розпущеним волоссям, у сорочці. Її прикрашали зіллям, вінками з гілок берези, тополі.

Збирався гурт дівчат, до яких приєднувалися і старші жінки. Співали русальних пісень, сенс яких полягав у тому, що тих русалок вже треба кудись провести - свою функцію на землі вони виконали. Місцями, куди проводжали русалок, могли бути житні поля, їх випроваджували в бір, ліс. Адже часто в піснях зустрічається фраза: «Проведу русалок до бору».

На Зелені свята починають квітувати жита, а за народним віруванням, в час квітування хлібних злаків прокидаються мерці. Люди вірили, що мертві предки - охоронці інтересів свого роду. У Зелену суботу здавна існує звичай поминати тих, що згинули безвісті на далеких дорогах, в чужих невідомих краях. А таких у нас в Україні завжди було багато. Були це козаки, а пізніше - воїни, що гинули в боротьбі за честь, волю і славу своєї батьківщини - України. 

     На Зелену неділю, вранці, одружені жінки та чоловіки, незалежно від віку, брали із собою питво та їжу й шли на місце поховання родичів і рідних. На горбах, курганах, а раніш на похоронних полях розкладалися їжа. Жінки „розмовляли з покійниками»: приспівуючи приказували речитативом, згадували їхнє колишнє життя, питали, чи не тужать за рідними, чи зустрілися на тому світі з новоприбулими, запрошували пташкою прилітати в їхній сад, чи до хати, виходити й сідати з ними їсти... Далі їли, пили, згадували випадки з життя покійників, пригощали всіх, хто був близько.

   Люди вірили: якщо відповідно вшановувати покійників, предки допоможуть своїм нащадкам. Цим і зумовлені дійства, пов'язані із поминальними обрядами. І цей звичай, як і всі інші, треба нам зберігати. Навіть, якщо могили наших рідних дуже далеко від нас.

Практично по всіх регіонах України практика поминати своїх родичів саме на Зелені свята збереглася і досі, особливо ця традиція великих поминальних гулянь характерна для центральної частини України. Це свідчить про непереривність генетичного коду українського народу.

Схожі новини

Додати комментар

Додати

Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.