- Світле Воскресіння Христове
- Свято Петра і Павла
- «ПИСАНОЧКО-ГОЛУБОЧКО»
- ХЛІБ НАШ НАСУЩНИЙ
- ДНЕСЬ ВЕСНА КРАСУЄТЬСЯ...
Чесний Хрест, або „Воздвиження”.
І одна й інша назви однаково призвичаїлась між людьми. Втім, правильніша і повна назва свята, що відзначається 27 вересня – Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього.
Історія його така: близько трьохсот літ минуло з часу розп’яття та воскресіння Господнього. В Римі тоді імператором став Костянтин Великий. Зав’язалася війна, необхідно було боротися проти ворога. Напередодні вирішальної битви, коли стало заходити сонце, Костянтин і всі його воїни побачили на небі хрест, а на ньому напис: «Ним переможеш». Заснув вночі Костянтин, і сниться йому дивний сон: приходить до нього Христос і заповідає зробити хрести на військових знаменах. „Тоді ти переможеш!” – прорік. Костянтин зробив їх і, звичайно, переміг. Потому на площі Риму наказав воздвигнути статую з хрестом у руці. А матір свою, царицю Олену, попросив поїхати до Єрусалима, розшукати хрест, на якому був розп’ятий Христос. Довго шукала Олена, розпитувала поміж людьми, аж поки на вказаному місці, глибоко під землею не знайшли три хреста (адже з Ісусом було розп’ято ще двох розбійників). 
Хрести однакові, і важко було визначити потрібний. Їх по черзі стали класти на покійника. Коли був покладений Хрест Господній – покійник ожив. Всі стали поклонятися цьому хресту, цілувати. Народу зібралося настільки багато, що всі не могли підійти до нього. Тоді єпископ кілька разів воздвиг (підняв) хрест, а народ вторив: «... Господи, помилуй, Господи, помилуй”...
На згадку про цю подію 27 вересня на середину церкви виносять прикрашений квітами хрест, усі поклоняються йому при співі: „Хресту Твоєму поклоняємося, Владико...”
„ На Воздвиження земля движеться вже до зими”, - казали наші предки. Незабаром святий Дмитро золотим ключем її на спочинок замкне. Від цього часу наступають холодні дні й птахи вилітають до вирію. Вирій, за народною уявою, - тепла країна, де ніколи не буває зими і живуть там тільки птахи і гади: птахи в долинах, а гади на горбах. Першою до вирію вилітала зозуля – адже саме вона є ключницею вирію (мала золотий ключ від тієї країни). До вирію повзуть і гади, тому в цей день, за повір»ям, небезпечно ходити в ліс
У цей час орали на озимину, сіяли жито, спостерігали за журавлями, бо їх поведінка вказувала на подальшу погоду: полетять до кінця місяця – чекай з Покрови морозу, якщо ні – зима ще довго не настане...
Чесний Животворящий Хрест має велику силу в боротьбі з нечистою силою. Тому померлому у голови кладуть дерев’яний хрест. Цей хрест оберігає душу від сатани. Животворящий Хрест також вирізували на хатах, на брамах, на криницях, малювали на задній стіні будинку. Тому хрест носять на шиї, тому у повітрі очертують все, до чого має торкнутися людська рука, промовляючи: „ Хрест попереду, а я за ним”.
На Воздвиження особливих ігор не було. Хіба плели дівчата віночки з останніх осінніх квітів і клали на голову навхрест: „Нехай цей вінок зробить хрест, а хрест зробить так, аби моя голова не боліла ні вдень, ні вночі, ні зимою, ні літом, ні весною, ні восени”. Хлопці робили бавовною хрест на капелюсі, промовляючи майже те саме. Старше покоління малювало хрест вуглиною на кожному одвірку, на кожнім дереві, - „аби гарно зимувало, аби нечисте не припхало”...
Танцюючи, парубки та дівчата кружляли навхрест, тримаючись за хустинку, ”аби бути хрестом благословенними”... А потім обдаровували одне одного горіхами, „щоб мати силу в тілі та в голові”...
Якщо хтось будував з весни хату, то на Воздвиження вона теж мала бути цілком воздвигнута, а інакше могла піти з неї голова...
Отак колись жили наші предки, молились до Чесного Хреста і вірили у його непереможну силу.
Олена Лобенко
