Його постава наче тихо світилася шляхетністю і благородством. Його природна велич виключала погорду, а простота в спілкуванні навіть з малознайомими людьми, як на мене, свідчила про істинну глибину таланту живописця.
Давид Шостак до останніх своїх земних років (1923-2010) не звертав з обраного шляху: художник від Бога, щедро обдарований багатьма іншими талантами й чеснотами, повертав сучасникам і нащадкам обриси тих людей, які життям своїм зробили наш світ трохи кращим. Адже портрет вважав основним жанром своєї творчості.
Перша його посмертна виставка в Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків умотивована. Національний художній музей (відкритий, до речі, завдяки плідним зусиллям Богдана Ханенка) передав до цієї експозиції картину, якою Давид Шостак талановито закрив трагічну прогалину в історії нашої держави. Прижиттєві портрети меценатів Ханенків були знищені радянською владою. Майстер психологічного портрета, Давид Шостак зобразив добру, веселу і безкорисливу Варвару Николівну поряд з батьком – статечним купцем Терещенком; її чоловік Богдан Ханенко на картині стоїть, наче відірвався щойно від важливих державних, громадських, наукових чи мистецьких справ. Його погляд стриманий і навіть трохи напружений. Переконливий, цілеспрямований представник нової капіталістичної доби, людина добре освічена, активна і глибоко порядна, Богдан Іванович зумів організувати свій час і надзвичайно багато зробив для України. Усе це художник відтворив у самому лише погляді Богдана Ханенка, такого притягального для нас, киян.
Величезний інтерес викликає у глядачів і картина «Розстріляна культура»: молоде покоління вибірково знає їхні імена – В. Зускін, П. Маркіш, Б. Бергельсон, Л. Штерн, С. Міхоелс, Л. Квітко, І. Фефер. Митці різних галузей культури і мистецтва, об’єднані в комітет, завдяки своєму авторитету в світі зібрали величезні кошти для фронту під час Великої Вітчизняної війни. Та незважаючи на їхній величезний внесок у боротьбу з фашизмом, сталінські нелюди ростріляли митців-патріотів. Давид Шостак цим полотном залишив для дослідників наступних поколінь не докір – простір для виявлення багатогранної правди життя.
Якщо авторка добре відомих пам’ятників Лесі Українці, Марії Заньковецькій Галина Кальченко на портреті пензля Давида Шостака виглядає так само привабливо, як і за життя виглядала, то потрет Миколи Гоголя – це не тільки людська, а й філософська доля. Класик світової літератури зображений вже після його паломництва до Гробу Господнього, коли в душі і вдачі письменника стався серйозний злам. Чимало суспільних явищ, які свого часу викликали його іскрометну іронію, Микола Васильович побачив у вимірі неправди, відступі від християнської моралі – і жахнувся глибині падіння грішної людини. Безперечно, письменник осяг і свої неправильні вчинки, - тому погляд його майже трагічний. Споглядаючи портрет пензля Давида Шостака, починаєш розуміти, чому Гоголь спалив неопублікований том «Мертвих душ».
Особливих висот художник-філософ досяг у потрійному родинному портреті, що відтворює неперервний зв’язок між поколіннями. Він свідчить: людина досягає духовних звершень незалежно від професії, роду діяльності. Бородань, схожий на біблійного пророка, - це дід художника. Він оволодів своїм ремеслом до такої міри, що йому довіряли крити маківки церковних дзвіниць. Дід був ближчий до Бога, ніж батько, який працював на заводі. Але саме їм, простим чесним людям, завдячує художник своєм ясним і чесним життям. Мистецтво не терпить неправди, а взірці, які навчили його бути правдивим, змалечку були поряд.
Давид Шостак лишив нам величезний творчий доробок: у багатьох музеях зберігаються його твори. І не тільки великі тематичні картини. Найулюбленішої своєї пори – в час цвітіння бузку – він писав щоразу нові натюрморти, без повторів і переспівів. І досі кожна композиція, кожен новий букет на його полотні змушує знову і знову зачудовано замислитись над багатством виявленого Богом світу. Навіть море на його картині нетрадиційне – у переливах ніжно бузкового і в золотинках сонячних променів. Стихія виглядає тихою, мирною, як у долоні Господній.
Колеги-художники і мистецтвознавці на відкритті виставки в музеї Ханенків згадували Давида – людину і митця, який привніс теплоту і світло у їхні долі. Багатьом здавалося, ніби він справді присутній тут - серед друзів, учнів, рідних своїх. А коли в демонстраційному залі з телезапису мистецької програми він заговорив до всіх нас, це відчуття утвердилося: немає минулого і майбутнього, все існує в світі одночасно, а все найкраще, створене людиною в короткому проміжку земного існування, випромінює у вічність, туди, де зрозуміла різниця між істиною і правдою.
Давид Шостак зробив світ добрішим.
Ганна КОЗАЧЕНКО,
член правління Українського фонду культури