На те, щоб зібрати її, витрачено роки, а експонати придбані у різних країнах
Хто вперше бачить цю рідкісну колекцію, у того, без перебільшення, загораються очі й виникає непереборне бажання роздивитися її уважніше. Розкрию карти: йдеться про альбом, але альбом незвичайний. В ньому зібрано сотні фотографій родичів полтавської свині. Багато колекціонерів-любителів тварин, у тому числі й із-за кордону, намагалися купити цю колекцію. Тільки її не продають. «Це для душі» - зізнається двічі академік, головний науковий співробітник Інституту свинарства ім. Квасницького Валентин Рибалко і обережно витягає із сейфа пухкий червоний альбом.
Не можу відвести погляд від цієї веселої свинячої компанії... Чимось вони нагадують людей, особливо тих представників гомо сапієнс, які полюбляють споживацьке, безтурботне життя.
- А це що за порода? – показую на милу парочку, що чаркується за столом і підпис: «Бути чи не бути свинею?»
- Це ще не порода, - пояснює академік. – Якщо все буде гаразд, вона буде створена і представлена для апробації у недалекому майбутньому. А вже хтось зафіксував їх на плівку.
Під багатьма фото підписи, зроблені незнайомими мовами. Є фотографії, що привезені з-за кордону: з Великобританії, Чехії, США, Німеччини, Франції, Білорусі, Росії, Болгарії…
- Перебуваючи у відрядженнях, я завжди шукаю такі фото, - розповідає Рибалко. – Чимало їх подарували колеги-іноземці.
Він створював альбом понад десятиліття. Тут є навіть знімки порід свиней, яких давно не використовують у виробництві. Представлені й «портрети» рідкісних диких тварин, наприклад, «бородавника» - африканської свині.
- Подейкують, Ви також пишете вірші…
- Водився такий «грішок». Написав навіть гімн радянським синологам. Синолог – від слів «фізіолог», «біолог», «геолог», бо свинар – звучить якось образливо. Коли я прочитав текст гімну на міжнародній науковій конференції у Білорусі, де були присутні шість міністрів, зал аплодував стоячи… Зараз у мене, так би мовити, літературний штиль, але я захопився тим, що з різних джерел відбираю кращі, на мій смак, вірші й видаю їх окремими книжками. Остання книжка називається «Анекдоты и мысли вслух от Валентина». Люблю поезію. Вірші поділяю за темами й друкую мовою оригіналу. Одна з моїх останніх книжок - «Душа не підкоряється рокам». Знаю напам’ять майже 150 віршів.
- Чесно кажучи, мої уявлення про академіка не зовсім збіглись із реальністю. Як вдається поєднувати наукову діяльність із особистим?
- Час завжди є, коли чогось бажаєш. Усе можна встигнути, якщо бути обов’язковим. Для мене необов’язковість – найгірша риса людського характеру. Встигаю працювати на дачі, подорожувати… Правда, до автомобілів байдужий, хоч і була в мене машина.
Колекціоную мініатюрні пляшечки з-під спиртного, у мене вдома їх більше сотні. Приваблює форма пляшок, матеріал, з якого вони виготовлені. Є, скажімо, пляшечки з фарфору, кольорового скла, металеві. У старій моїй квартирі всі стінки були прикрашені картинками, привезеними із країн, де побував. А поїздив чимало.
Колекціоную статуетки. «Ось цю, - академік Рибалко для наочності взяв зі столу глиняну рожевощоку свинку в професорській мантії, - мені подарував знаний на Полтавщині аграрій, керівник ПП «Агроекологія» Шишацького району Семен Антонець».
- До речі, нам можуть закинути, що свинарство на Полтавщині занепало, а синологи замість того, щоб займатися ділом, розважаються…
- На Полтавщині міцні традиції щодо свинарства. І за потреби поголів’я свиней можна наростити дуже швидко. Інститут допомагає господарствам у цьому питанні чим може. Він сьогодні – єдина в Україні спеціалізована науково-дослідна установа, в якцій розробляють теорію та практику ведення свинарства, готують наукові кадри і підвищують кваліфікацію спеціалісти галузі. В штаті інституту 98 осіб, із них – 38 наукові працівники, у тому числі два академіки, один член-кореспондент УААН, п’ять докторів і тридцять кандидатів наук. За моєю безпосередньою участю написано до п’ятисот наукових книг, статей, проведено багато консультацій. Також і для РАСГН, академіком якої я є. Тому не можна говорити, що мало працюємо.
САЛО В ШОКОЛАДІ
Ви куштували сало в шоколаді? А Валентину Рибалку це вдалося.
- Якось, - згадує він – під час відрядження до Львова ми зайшли в один бар випити пива. До нього нам подали якісь палички з нанизаними на них коричневими шматочками. Виявилося, що це було копчене сало в шоколаді. Готують його львів’яни так: обливають шматочки копченого сала гарячим шоколадом і кладуть у холодильник. Смак продукту – неповторний.
Далі я вже не розпитував, Рибалко перехопив ініціативу ведення розмови і мені тільки залишалося, що слухати й дивуватися.
- Ви знаєте, яка найбільша вага свині? На одній виставці я бачив вагою У 450 кілограмів.
- …?
- Та найбільшого у світі кнура виростив у 1933 році американський фермер. Тварина важила 1157, 5 кілограма. Це історичний факт. «Білий Біла» - так звали кнура – помер своєю смертю, а потім із нього зробили опудало й возили, показуючи всій країні.
А скажіть, яку максимальну кількість поросят одержано від свиноматки? – допитувався мій співрозмовник. Зазвичай свиноматка опорошується 10-12 поросятками. Китайські свині – 14-16 і до 20. Одна свиноматка в Україні привела 34 поросяти за опорос. Двадцять дев’ять із них відгодували на забій. Але чемпіонка за кількістю поросят усе-таки китайська свиня, котра привела відразу 42 поросяти, а за все життя – 216!
- Знаєте, - розмірковував далі академік, - свиня у біологічному значенні - сильний об’єкт. Ось побачите, мине деякий час і вона буде основним донором людини. Адже за своїм складом її серце, легені, кров - майже як у нас. Поляки вже роблять операції з пересадки свинячої шкіри людям. Я читав, що одній людині замінили клапан серця на свинячий. Тож ця тварина не лише наша годувальниця, а й друг, - підсумував Валентин Павлович свою розповідь. - Про свиней я можу говорити дуже довго, причому в прозі й у віршах.
А на підтвердження сказаного Валентин Рибалко з якимось особливим почуттям процитував напам’ять оду про сало. Твір досить великий, та суть в тому, що «…вкуснее сала в мире нет.
Вкуснее сала - только сало с салом!»
Олександр Данилець
Ілюстрації автора