Серед білого в білім - співоче диво…

28 November, Розділ Weekend, переглядів 6 150

Історія так званого «Шоколадного будиночка» в Києві – то розмова окрема. Віднедавна цей старовинний особняк наче вдихнув на повні груди: зазвучали під його склепінням мистецькі голоси, живописні полотна – мов експромтом, на мольбертах – збирають на вернісажі інтелігентну публіку, а вхідні квитки, по суті, є благодійними внесками для реставрації унікальної старовинної споруди.

Сольний концерт художниці Наталки Полтавець у білостінній залі особняка на Шовковичній вулиці став новим одкровенням для багатьох киян, котрі знають її картини.

Наталія Вікторівна Полтавець – молодша донька видатного українського живописця Віктора Васильовича Полтавця - успадкувала від майстра проникливе, навіть трепетне відчуття світу як зіткнень і переливів кольорів у природі. Її улюблений жанр, як і в батька, - це краєвиди. Але епічні голоси степових вітрів, що розчісували гриви козацьким коням на полотнах Віктора Полтавця, у Наталчиних картинах притишені, мов підслуховують таємниці весняних пелюсток у Криму чи доброзичливе вихваляння одне поперед одним дерев на Поліссі такого ж, як нинішній, жовтня. Осінні дерева довірили їй свої секрети: хто найбільше пив мідні соки, а кому земля-матінка дарувала залізо, подібне до людського гемоглобіну, або якісь інший, накопичений з-під глибинної блакитної глини підземний напій розфарбував під зиму в різні барви й відтінки пишні крони.

Уважна до найтонших нюансів кольору, художниця часто виділяє із них один – чистий і навіть яскравий. Тоді звучить її картина юним оптимізмом весни, адже квітуюче дерево сакури чи абрикос на віддаленім тлі спокійного моря мов уособлює саму щасливу юність, піднесену ближче до небес. Палаючий червонястим клен на іншому мольберті, мов зріле пристрасне кохання, кидає виклик усій стриманій лісовій чесноті. Його яскраве соло на полотні одчайдушно протистоїть неминучому зимовому сну. Бо зима для Наталки Полтавець – іще не рідна стихія. Творчий темперамент художниці спершу звучить у її живописних полотнах, а потім все-таки виливається справжньою піснею – і то не одноосібно, з аматорським репертуаром. У «Шоколадному будиночку» – філії Київського національного музею російського мистецтва – талант її назвали двокрилим. Квартет у складі двох гітар, скрипки і флейти (С. Петренко, О. Бортников, А. Дзегановський, І. Єрмак) супроводжував її спів, такий несхожий на популярні бардівські виступи. Якщо в живопису художниця щедро ділиться своїми знаннями (в Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука навчає студентів, як навчали її колись академіки Віктор Шаталін і Тетяна Голембієвська), то свій вокальний хист удосконалює аж нині з поважними фахівцями. Дивовижної краси і чистоти голос Наталії Полтавець високо оцінила свого часу народна артистка, професор консерваторії Євгенія Мірошниченко і запросила її навчатися. Але молода жінка обрала тоді найвищу у світі освіту і мелодію – голоси маленьких своїх дітей. Тепер діти підросли: донька навчається образотворчого мистецтва в Дитячій академії мистецтв на Оболоні, а двоє молодших синів співають у знаменитому «Щедрику».

Репертуарний діапазон концерту у залі «Шоколадного будиночка», де скромно притулилися в кутку риштовання реставраторів, котрі повертають позолоту на старовинну ліпнину під стелею, був широкий. Пісенна палітра Наталки Полтавець перемежала народні пісні з класичними - на музику Михайла Глинки та Мирослава Скорика; два дуети проспівала вона з видатним знавцем українського фольклору Василем Трилісом. А за російськими романсами в другому відділі прозучала блюзова фантазія Е. Морріконе. Завершився концерт майже молитовно. «Ave Maria» П. Масканьї звучала так природно, ніби все життя і мислила, і розмовляла, і співала Наталка не українською, а мовою нащадків Ромула і Рема. Її однокурсники – також відомі художники, які мандрували зі своїми виставками країнами Європи, розповіли мені про її сольний концерт на Єлисейських Полях у Парижі, де виставляла Наталія Полтавець свій живопис. Французи, пам’ятаючи внесок королеви Анни Ярославни у розвиток своєї держави, були в захваті від тієї зустрічі. Вишукана, схожа на сплетіння сонячних променів у своєму співі, ця велеока жінка, яка ставить понад усе материнство, є справжнім втіленням можливостей, наданих їй природою.

Віддавна співали українки за роботою, оживляючи зимової днини полотно яскравими візерунками; співали в полі – з весни до осені, удосвіта і надвечір, бо найкраще родить земля, коли чує любляче серце. Співали вони за будь-якою роботою, тому й борщ у кожної господині має свій, тільки їй притаманний секрет і смак, бо різні голоси, різні настрої, різна пісня у кожної жіночої душі. Наталка Полтавець звичні, буденні справи завжди підносила піснею в рівень мистецтва. Вона справді співає, працюючи за мольбертом, і те, що досі ясно читалося в її картинах, відкрилося просто, мов одкровення, у залі «Шоколадного будиночка». Відтепер її персональних виставок чекатиму ще й тому, що відкриття нероздільні з майже янгольським співом художниці.