Триває грудень, в якому, за народним календарем, «що не день, то свято». Так воно і є. Особливо «рясно» їх від Варвари, що припадає на 17 грудня. Пригадуйте самі: після Варвари іде Сави – 18 грудня, Миколи – 19, Андрія – 20, Ганни – 22 і так далі.
Від Варвари день уже повертає на весну. Недарма ж кажуть: «Варвара ночі урвала і дня приточила на макове зерно». Чи не тому ліпили і подавали на стіл у цей день дівчата вареники з маком?
А оскільки Варвари вважалося жіночим святом, то його і відзначали представниці «слабкої статі». Найпишніше це проходило у жіночих гуртах – готувалися вареники і запрошувалися хлопці на вечерю. А ті, у свою чергу, несли свої вироби – наливку, або ж медівку. І смачно, і корисно. Уявімо: на святково прибраних столах парують, дурманячи голови голодним парубкам, пухнасті, від усього серця приправлені маслом або ж сметаною вареники!.. Як втриматися від спокуси проковтнути з десяточок? А хлопці не поспішають.Чому? Бо ж як кажуть, «вареники – страва незвичайна». От і в нашому випадку дійсно так. Справа в тім, що за традицією дівчата готують так звані «ліві» вареники, начиняючи їх клоччям або бавовною, а ще – борошном. Такі вареники звали пирхунами – бо борошно з них пирхало навсібіч. Можете собі уявити, як такому хлопцеві, якого потім охрещували пирхуном, діставалося від інших. Сподіваюсь, що вареники, якими пригощатимуть вас, дорогі чоловіки, будуть без згадуваних сюрпризів.
На святу Варвару дивилися на сонце, що заходить: якщо воно було видне, осявало промінням землю – у році буде багато сонячних днів. Було під хмарами – чекає багато випробувань…
Якщо Варвари вважалося жіночим святом, то Сави, що припадає на 18 грудня, позначене чоловічими обрядами. Згадаємо, як оригінально справляли колись іменини ті, кого звали Савами. Рано-вранці однолітки сходилися до винуватця урочистості і, посіпуючи за вуха, пропонували сісти на ослін, застелений кожухом. Потім гуртом піднімали іменинника під стелю і тричі підгутнувши (звідси і термін – «гутати») вимагали відкупного:
- Добродію імениннику, чим відкупишся? – запитували, тримаючи його над головою.
- Та я ж не знав, що ви прийдете, - виправдовувався іменинник. - Ставлю півлітра.
- Мало! Якщо не одкупишся більшим могоричем, то кинемо додолу!
Тоді настрашений господар пригощав «гутатників», або ж домовлявся про вечерю, на яку запрошували усіх іменинників. І тоді вже не обходилося без чарки, а відтак пісень та танців.
Усі три свята – Варвари, Сави та Миколая, що «гледіли одне одного», себто, йшли впритул, звалися в народі миколаївськими. До Миколая ставилися з особливою повагою, оскільки «він другий після Бога заступник на землі».
День Миколи-Чудотворця святкують двічі на рік: 19 грудня та 22 травня.
Зимовий Миколай здавна вважався покровителем усіх бідних і знедолених, землеробства і тваринництва, земних вод, на яких рятував дітей. Саме тому майже у кожній хаті поруч з Божими образами стояла й ікона Миколи-Чудотворця. Зображували його зі світськими рисами – ласкаве, добре обличчя, великі сірі очі, що наче випромінювали тепло, і велика сива борода. Саме цей атрибут присутній в усіх образах і переказах про Чудотворця, котрий творив на землі безліч добрих діл. Через те його ще називали Дивоборцем. І робив він добро не на показ, а на людську радість.
- Раз уночі, - оповідала моя бабуся майже сорок років тому, - загорнувшись у темний плащ, святий Миколай аж тричі підкидав вузлики з золотом татові, який не міг без приданого видати заміж дочок…
- А чому три?
- Бо було три дочки… Так і ми маємо одне одному добро робити.
Особливо чекали святого Миколая діти. Адже у давнину саме він ототожнював собою тепер відомого всім Санта Клауса чи Діда Мороза. Даруючи подарунки, святий Миколай згадував усе те добре, що зробив протягом року малюк. Для чемних діток була спеціальна приповідка:
Мамусеній господині,
Що порядок любить вже,
Даруночки несу нині,
Бо дитина на них жде.
Ой, голубко, моя крале,
Слухай маму все свою –
То не тільки книжку й лялю,
А й цукерок принесу!
Діти свято вірили в існування доброго захисника. Намагалися не гнівати «діда Миколая, який знає про все».
Останнім часом дуже швидко змінюється оточуючий нас світ, змінюємось і ми. Та щоразу малеча, прокидаючись вранці 19 грудня, спочатку заглядає під подушку: чи лежить там подарунок, чи не забув про них святий Миколай?
Сподіваюсь, друзі, що ваші діти цієї середи не будуть розчаровані увагою святого.
Олена Лобенко