- Чудо-перець
- Природа – найкраща аптека
- При долині кущ калини....
- Цілющі властивості дикої троянди
- ЗАГАДКОВА РОСЛИНА ХРІН
А вітри підібрали її та по всім світі розвіяли...
Невибагливі колючі кущі, розкинуті по пагорбах, яругах, чагарниках... Ось і росте на землі нашій така собі дика рослина. Шипшиною називається.
Пізньої осени, а особливо в період «бабиного літа», на диких кущах поза селами можна бачити ці яскраво червоні ягоди. І, певно, багатьом з нас доводилося ласувати восени цими кисло-солодкими, злегка терпкими плодами. І, висмоктуючи ту м’якоть, це абсолютно точно, жодному з нас не спадало на думку, що саме зараз ми оновлюємо, очищуємо всю кровотворну і кровоносну систему свого організму. І скільки б не зривав того плоду, на колючих кущових заростях ще багато його лишається. 
Саме за колючі віти шипшину ще називають дикою трояндою. Мене до неї посилала бабуся весною – набрати цвіту, диких пелюсток. Вдома їх заливали олією і закупорювали верхівкою качана з-під кукурудзи, ховали в темне місце, а потім використовували як ліки від «усього»: де яка ранка – змасти, болить усередині – пару крапель на ложку святої води і пий кожні дві-три години. Такою олійкою, наливаючи на долоню краплю-дві, змащували личко немовляті після купелі, аби було мудрим, метикуватим, беручким до будь-якої роботи, та й мало на обличчі красу...
Дозрілі чи перезрілі плоди шипшини накладали у бутиль (пузату банку з вузьким горлом), зверху засипали цукром, аби червоні плоди пустили сік. Вважалося, що цей сік покращує самопочуття старих людей. Та ласувати ним любив кожен, додавши його трохи у чашку з холодною водою. Намащували таким соком хліб і їли мами-годувальниці, щоб добрим було молоко.
Настоювали плоди шипшини і на перваку (міцній горілці). Таким настоєм припікали рани, змащували болящі ноги, натирали поперек. Пили такий настій, пару крапель додаючи до води, якщо боліло серце, при застуді, натирали лікті, якщо шуміло в голові. Навіть зоб лікували компресом із настоянки шипшини і горілки. Наші бабусі знали, що допомагає ця рослина і при шкіряних хворобах – уражені місця змащували попелом з сухого цвіту шипшини.
Висушену шипшину заварювали і вживали як ліки від болю у нирках та просто як дуже смачний і багатий на вітаміни, особливо вітамін С, напій.
Коренем шипшини прокурювали в хаті, чи спалювали його в печі, аби дух злий не тримався у когось в голові. А при «ручній» роботі в теплому відварі з кореня шипшини бабусі подовгу тримали ноги, «аби ще довго ввихатися по землі» (бути проворною та гнучкою).
Легенда
За давньою біблейською легендою шипшина – це кров з ран Ісуса Христа, коли вели його на Голгофу. Де капнула кров – зійшла дика троянда, а вітри підібрали її та по всім світі розвіяли. А ще кажуть, що недарма зарості шипшини такі колючі: хоч як бережись – та поранишся, щоб пам’ятали люди про терновий вінець Ісуса. Із сивої давнини дійшла до нас пісня про дику троянду. В ній розповідається про розп’яття Христа і оспівується дика троянда як пам’ятка християнської віри.
Сьогодні хіба що ботаніки можуть точно розповісти, звідки до нас прийшла ця надзвичайно корисна, невибаглива рослина. Непомітна, як непомітні прості, звичайні люди. Без яких не подаватиме свого голосу свійська худоба чи птиця, не паруватиме молоко в кринці, не матимемо цукру до чаю і не возвеличуватиметься хліб на столі.
Олена Лобенко
