Великодня писанка

09 May, Розділ Weekend, переглядів 5 566

Перше яйце, знесене африканським страусом у Вінницькому зоопарку, його фундатор, генеральний директор фірми „Віноблагроліс” Михайло Вдовцов, подарував мені під писанку:

– Хороша художниця намалює такого оберега, що Вам одразу наточиться добра і здоров’я.

Писанка малювалася довго. Я й уяви не мав, що всю належну фактуру на неї треба класти тільки тоді, коли ти духовно чистий, в доброму настрої, не обтяжений великими чи дрібними гризотами.

Всі ці істини Оксана Олександрівна Верхова-Єднак повідомила мені аж тоді, коли принесла показати „каркас” малюнка. Ще без поліфонії кольорів і відтінків, ще тільки після першої „купелі” він уже приголомшував множиною всіляких символів.

Коли я водив своїх онучок на спеціальні майстер-класи, сам пробував приборкувати непіддатливе перо, яке пише розплавленим воском, то думав не про значення кожної риски і лінії, а про те, що вони мають бути рівними, не кривулястими і повинні засвідчувати твердість руки. Іншими словами, чистої води дилетантизм.

Втім, пані Оксана зі співчутливим терпінням мудрої людини пояснила, що на полонинах писанкарства „нарізають присадибні ділянки” всім неофітам, аби в них тільки щось виходило. Трапляються (і досить часто) серед них художники, що видають воістину красиву продукцію, яку ніхто не поспішає викинути чи розкритикувати. Їй просто присвоюють іншу назву – мальованка. Це, власне, теж писанка, але без ідейної, так би мовити, основи – без духовних якостей оберега.

Оксана Олександрівна – професійна художниця, керамістка, а писанкарка в третьому поколінні. Торік Вінницький будинок народної творчості влаштував виставку творів п’яти поколінь їхньої родини, на чолі з 95-літньою бабусею, її донькою, внучками, правнуками і праправнуками. Внучки, сестри Марина і Оксана, крім викладацької роботи в школах, училищах, інститутах готують книжку про подільську писанку. Так що цьому страусиному яйцю просто повезло: воно – своєрідний глобус подільського писанкарства.

Пані Оксана знає понад 200 ієрогліфів потайного змісту і користується ними так само, як усі освічені люди – літерами азбуки. Цей алфавіт перейшов до неї з глибини віків: справжню писанку, виявляється, можна читати, як книжку. Нашу Оксана Олександрівна оснастила птахами, що символізують душу людини; рибами, що означають побажання здоров’я; ромбами – символізують достаток і землю, засіяну зерном; іньянями – ієрогліфами східних народів, в яких зашифровано кінець і початок всього сущого; восьмикутними вефліємськими зірками – означають красу і щастя.

Все це та інше об’єднане меандром-спіраллю, що витійкувато звивається по всьому тілу писанкового еліпса без кінця-краю: якщо щастя, то, щоб залишилось в цьому закритому просторі, якщо біда, то, щоб не могла знайти собі місця і зупинитись. Писанка – громовідвід біди!

– Писанку малюють з обов’язковим побажанням добра, – пояснює Оксана Олександрівна. – Найбільш розповсюджені орнаменти неодмінно щось несуть у собі: зірочки – на красу і щастя; дубові листочки – на здоров’я і силу; ромбики в крапочку – на великий врожай... Моя бабуся любить малювати виноградинки – на багату сім’ю, де перший ряд – батьки, другий – діти, третій – внуки. Щоб писанка мала магічні властивості, повинна малюватись на заплідненому, живому яйці. Тоді вона зберігається довгими десятиліттями. А нежива – лопається і стріляє, залишивши по собі спогад про не найкращий запах.

- Кажуть, що найліпше пишеться писанка в дні посту.

- Коли спокійно на душі і ти в гармонії сам з собою. Я, приміром, писати люблю ще вдосвіта, коли сім’я спить. Моє натхнення – рання птаха жайвір. Він там, у небі, ближче до Сонця і Світла. Щебече мені на вушко, що і як треба малювати. Найкращі хвилини життя!

- Чи багато Ви малюєте під Великдень?

- Бувають замовлення. А для сім’ї, як правило, штук 5-6. Чула якось по радіо, що в Київській області ніби-то був звичай: парубок замовляв дівчині за 40 днів посту написати копу писанок, тобто 60 штук. Для закоханої дівчини – не дуже страшна „контрибуція”. Це означало, що восени до неї неодмінно зашлють сватів.

...Шкодую, що, не знаючи правил і побоюючись, що художникові буде важко працювати з більше ніж кілограмовим страусиним яйцем, ми вибрали з нього три сковороди яєчні і добре таки посиділи принагідно. Та знаю, що художні потуги Оксани Олександрівни все одно були недаремними. Її писанка талановито чарівна. Одне уже споглядання цієї краси приносить людям насолоду.

Писанка ж чує при цьому багато прекрасних слів, а прекрасні слова ніколи не зникають так собі. Вони падають на ієрогліфи чудових побажань, як на клавіші добра, а клавіші мають властивість озиватися і множити те, що в них закладене.

Іван ВОЛОШЕНЮК

Фото Олександра ГОРДІЄВИЧА