Аграрний тиждень. Україна
» » » Очима бабці Марії
» » » Очима бабці Марії

    Очима бабці Марії


    бабця маріяБабця Марія розтирає своїми натрудженими шершавими пальцями щіпочку масного родючого чорнозему. На її думку, земля – це найсвятіше, що є у людства. І одночасно – найбільш буденне, бо кожна людина весь час різним чином живе і працює на землі. Пропадуть в банках долари, відберуть крадії золоті прикраси, а земелька лишиться. Вона здатна прогодувати людину при будь-якій політичній чи економічній кризі.

     

    У своєму господарстві має бабця аж 42 сотки цього природного багатства. Мешкає разом зі своєю корівкою Білочкою та старим і вірним охоронцем її скарбів – вівчаркою Лордом у с. Здвижевці на Київщині. Два роки, як поховала вона свого чоловіка. Півстоліття прожила у шлюбі із коханим та, мабуть, стомився її Петро від тяжкої сільської праці. На здоров’я не скаржився, якось заснув і вже не проснувся…

    Марія Володимирівна згадує, як молодими відбудовували вони після війни Київ, на його руїнах і познайомилися з Петром і побралися. Як жили тоді та працювали, бабця розповідати не хоче. І кохатися тоді вміли, і країну піднімали, і дітей народжували не за гроші… Важко було жити в місті, тож поїхали з Петром спочатку освоювати безмежні степи Казахстану, потім - на Далекий Схід. У 80-х знову опинилися на Київщині.

    Про минуле бабця Марія згадує, як про щось далеке і рідне. Як би там не хаяли колишню радянську владу, саме при ній жили і розвивалися українські села. Було куди здавати молоко, сільрада допомагала обробляти землю, виділяючи безкоштовно трактор. А що тепер? Єдина корівка баби годується з її садиби. Десять із своїх 42-х соток бабця обробляє під городину, решту тримає для сіна. Доводиться іноді і самогон гнати, бо у селі, за будь-яку допомогу у господарстві, чоловіки розраховують лише на єдину валюту – пляшку перваку. За нього тобі і огород виорють, і дров на зиму привезуть, і хвіртку відремонтують.

    Є у баби Марії два сини і одна внучка. На жаль, розкидала доля їх по різним куточкам країни. Старший Василь – на Закарпатті, молодший – на Чернігівщині. Приїздять сини рідко, та й бабця до дітей не має можливості поїхати. Нізащо у світі не залишить вона своєї садиби, корівку та собаку. Твердо вирішила, що доживатиме віку у Здвижевці.

    Єдине, що лякає бабцю Марію, так це влада. У неї своя думка щодо політичних та економічних реформ, які відбуваються нині у країні. Селу від них ані краще, ані гірше. Як жили люди злиденно, так і житимуть. У деяких питаннях вона, сільська мешканка, мабуть більше розуміється, аніж народні обранці. Наприклад, пенсійна реформа. Що б там не казали, але має бути реальна альтернатива. Хоче людина за станом здоров’я піти раніше на пенсію, чому у неї забрали це право? Де врешті-решт, узяти ті 30 років стажу… Адже і дітей народжували, і у всіляких фірмах працювали, і у колгоспах. Не завжди фіксували свої трудодні. Невістка баби Марії двічі прооперована по гінекології. Чому держава не дає жінкам, які утратили дітородні органи, інвалідність? Жінці важко працювати навіть у свої 40 років, не говорячи вже за шістдесят. У знайомої Марії після важкого перелому повністю не працездатна права рука, та держава дала їй третю робочу групу, вважаючи, що жінка має знайти собі роботу і працювати однією рукою…

    Закон про дітей війни гарантував усім пенсіонерам її віку відповідні доплати до пенсії. І де вони? Два роки люди оббивають пороги адвокатських контор та Пенсійного фонду, намагаючись відсудити свої кровні крихти. Та Пенсійний фонд надає лише одну відповідь – грошей немає. Бабця Марія теж намагалася, як і всі її сусідки, домогтися справедливості. У районних центрах це питання юристи вже поставили на конвеєр. За 250 гривен тобі пишуть відповідну заяву у суд і ще стільки же потрібно на судовий процес, який пройде за твоєї відсутності. А потім тобі з Пенсійного фонду прийде стандартна відписка з переліком законів, які державі не по кишені. То навіщо ж тоді їх приймали?

    Сьогодні село не в захваті від чергової земельної реформи. Бабця Марія не розуміє, що дасть вона сільському господарству та які соціальні потреби села вирішить? На її думку, саме земельна реформа може повністю знищити українські села. Бо земля в усі часи була безцінна, бо оцінити її по-справжньому просто неможливо. Всі нинішні перетворення у земельних відносинах зводяться до одного – створення заможного власника землі як панацеї від всіх бід.

    Зацікавлені у такій реформі лише ті мешканці села, які не планують працювати на землі і хочуть якнайшвидше продати свій пай та компенсувати те злиденне безправне життя, яке довелося прожити на селі. Частіше всього це рішення не батьків, а їхніх дітей, які проживають у містах. Це їм перш за все потрібні батьківські гроші за землю. При цьому люди не замислюються, що приносять у жертву майбутнє своєї Землі, свого українського Роду. Держава не має права жити одним днем. Бо продані за безцінь землі селян забезпечать щасливе майбутнє лише чиновникам та олігархам, більшість яких живе за принципом: «греби під себе все, що гребеться, нічим не гребуючи». На селі, як і у дев’яностих, знову з’явилися кроваві рейдери...

    селоКолись бабця Марія разом із чоловіком відстояли свою землю від всілякого роду погані. Чим тільки не залякували злочинці стареньких, навіть хату обіцяли спалити. Син допоміг скласти заяву до прокуратури та міліції. Покійний Петро навіть справжню гранату, про всяк випадок, тримав у сараї. Тоді земельне протистояння багатьом коштувало життя. Бандити безжально відбирали у людей не тільки землю, а й будинки. А тепер ті, хто при владі, обіцяють стареньким великі гроші, та бабця знає: їх ніколи пенсіонерам не дадуть. В кращому випадку, відберуть по дорозі додому, в гіршому – вивезуть назавжди у ліс самих продавців. Свої сотки бабця Марія не віддасть нікому! Вона навіть замовила у сусідки цуценя стафорширського американського тер’єра на допомогу Лорду.

    Боїться вона. Бо немає у державі справжнього контролю за цими земельними правовідносинами. Вона вважає, спочатку треба прийняти такі закони, які б перш за все захистили селян від усілякого роду аферистів. Щоб людина, яка здала в оренду свій пай, була впевнена у завтрашньому дні. Головне, щоб з нею вчасно розраховувалися орендарі та не забрали землю у своє вічне користування. Добре, якби у селищних радах були безкоштовні правники. Могли б надати пенсіонерам необхідну консультацію. Бабця навіть згодна платити за юридичні поради, але розумну ціну. А так, питань у Марії Володимирівни багато. Хоче вона знати, хто ініціював та впроваджує земельну реформу та до чого вона призведе? Яким чином і ким буде визначена вартість земель сільгосппризначення? І що треба робити селянам зараз?

    Важкі думки у бабиній голові. Пасе вона свою Білочку на своїй земельці. Корівка у неї хороша та щедра на молоко. Одна біда у селі – немає куди його дівати. На базар везти не сила, навіть задарма віддати нікому. Торік у Звижевці їздила молоковозка, по 10 грн./л приймали у селян товар. Тепер і її нема. Тож змушена бабця робити запаси сиру. З ним їй ніяка економічна криза не страшна.

    Наш коментар

    Георгій Кулінський, юрист, громадський правозахисник:

    - Головна порада селянам – не поспішати з продажем своєї землі. На сьогодні вартість земель сільгосппризначення ще не визначена. Як можна продавати те, що не має ціни ні в прямому, ні в переносному значенні? В Україні немає також відповідної програми і концепції розвитку сільськогосподарських земель. Є лише одне єдине бажання олігархів стати її власниками. Про які реформи та яку сталу економіку тут можна говорити, якщо занепадають села та щодня зростають ціни на продовольчих ринках? Натомість додає масла у вогонь тарифна війна та пенсійна реформа...

    Що ми отримаємо разом із продажем землі, здогадатися неважко. Це черговий «дерибан» української землі. Суперечка лише у тому – хто буде її продавати, чиї правила гри діятимуть на земельному ринку і хто контролюватиме це все.

    В усі часи земельне питання було на вістрі. За землю проливали кров, йшли брат на брата, син на батька. Тож, не виключено, що земельна реформа ще раз вкине нашу країну у вир безправ’я, безнадії та безглуздя... Вихід у бабці Марії, як і в усіх українських селян, один – захищатись та протистояти олігархам, які нині скуповують не тільки селищні ставки, а й цілі вулиці. Згідно чинного законодавства, земля, її надра, атмосферне повітря, водні ті інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності українського народу. У випадку перетворення землі на товар, конституційні права людей грубо порушуються. Така реформа є намаганням чиновників на деякий час залатати бюджетні дірки. При цьому інтереси бабці Марії, як і всього українського народу, ігноруються.    

     

    Наталя СОКУРЕНКО

     

     





    Схожі новини
  • Скільки коштує милосердя?
  • Не було б щастя, та нещастя допомогло!
  • Земля, як і людина, повинна мати свою біографію
  • Ринок землі. Нова «прихватизація» гряде?
  • Земля в оренду чи на продаж?

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.

Очима бабці Марії


бабця маріяБабця Марія розтирає своїми натрудженими шершавими пальцями щіпочку масного родючого чорнозему. На її думку, земля – це найсвятіше, що є у людства. І одночасно – найбільш буденне, бо кожна людина весь час різним чином живе і працює на землі. Пропадуть в банках долари, відберуть крадії золоті прикраси, а земелька лишиться. Вона здатна прогодувати людину при будь-якій політичній чи економічній кризі.

 

У своєму господарстві має бабця аж 42 сотки цього природного багатства. Мешкає разом зі своєю корівкою Білочкою та старим і вірним охоронцем її скарбів – вівчаркою Лордом у с. Здвижевці на Київщині. Два роки, як поховала вона свого чоловіка. Півстоліття прожила у шлюбі із коханим та, мабуть, стомився її Петро від тяжкої сільської праці. На здоров’я не скаржився, якось заснув і вже не проснувся…

Марія Володимирівна згадує, як молодими відбудовували вони після війни Київ, на його руїнах і познайомилися з Петром і побралися. Як жили тоді та працювали, бабця розповідати не хоче. І кохатися тоді вміли, і країну піднімали, і дітей народжували не за гроші… Важко було жити в місті, тож поїхали з Петром спочатку освоювати безмежні степи Казахстану, потім - на Далекий Схід. У 80-х знову опинилися на Київщині.

Про минуле бабця Марія згадує, як про щось далеке і рідне. Як би там не хаяли колишню радянську владу, саме при ній жили і розвивалися українські села. Було куди здавати молоко, сільрада допомагала обробляти землю, виділяючи безкоштовно трактор. А що тепер? Єдина корівка баби годується з її садиби. Десять із своїх 42-х соток бабця обробляє під городину, решту тримає для сіна. Доводиться іноді і самогон гнати, бо у селі, за будь-яку допомогу у господарстві, чоловіки розраховують лише на єдину валюту – пляшку перваку. За нього тобі і огород виорють, і дров на зиму привезуть, і хвіртку відремонтують.

Є у баби Марії два сини і одна внучка. На жаль, розкидала доля їх по різним куточкам країни. Старший Василь – на Закарпатті, молодший – на Чернігівщині. Приїздять сини рідко, та й бабця до дітей не має можливості поїхати. Нізащо у світі не залишить вона своєї садиби, корівку та собаку. Твердо вирішила, що доживатиме віку у Здвижевці.

Єдине, що лякає бабцю Марію, так це влада. У неї своя думка щодо політичних та економічних реформ, які відбуваються нині у країні. Селу від них ані краще, ані гірше. Як жили люди злиденно, так і житимуть. У деяких питаннях вона, сільська мешканка, мабуть більше розуміється, аніж народні обранці. Наприклад, пенсійна реформа. Що б там не казали, але має бути реальна альтернатива. Хоче людина за станом здоров’я піти раніше на пенсію, чому у неї забрали це право? Де врешті-решт, узяти ті 30 років стажу… Адже і дітей народжували, і у всіляких фірмах працювали, і у колгоспах. Не завжди фіксували свої трудодні. Невістка баби Марії двічі прооперована по гінекології. Чому держава не дає жінкам, які утратили дітородні органи, інвалідність? Жінці важко працювати навіть у свої 40 років, не говорячи вже за шістдесят. У знайомої Марії після важкого перелому повністю не працездатна права рука, та держава дала їй третю робочу групу, вважаючи, що жінка має знайти собі роботу і працювати однією рукою…

Закон про дітей війни гарантував усім пенсіонерам її віку відповідні доплати до пенсії. І де вони? Два роки люди оббивають пороги адвокатських контор та Пенсійного фонду, намагаючись відсудити свої кровні крихти. Та Пенсійний фонд надає лише одну відповідь – грошей немає. Бабця Марія теж намагалася, як і всі її сусідки, домогтися справедливості. У районних центрах це питання юристи вже поставили на конвеєр. За 250 гривен тобі пишуть відповідну заяву у суд і ще стільки же потрібно на судовий процес, який пройде за твоєї відсутності. А потім тобі з Пенсійного фонду прийде стандартна відписка з переліком законів, які державі не по кишені. То навіщо ж тоді їх приймали?

Сьогодні село не в захваті від чергової земельної реформи. Бабця Марія не розуміє, що дасть вона сільському господарству та які соціальні потреби села вирішить? На її думку, саме земельна реформа може повністю знищити українські села. Бо земля в усі часи була безцінна, бо оцінити її по-справжньому просто неможливо. Всі нинішні перетворення у земельних відносинах зводяться до одного – створення заможного власника землі як панацеї від всіх бід.

Зацікавлені у такій реформі лише ті мешканці села, які не планують працювати на землі і хочуть якнайшвидше продати свій пай та компенсувати те злиденне безправне життя, яке довелося прожити на селі. Частіше всього це рішення не батьків, а їхніх дітей, які проживають у містах. Це їм перш за все потрібні батьківські гроші за землю. При цьому люди не замислюються, що приносять у жертву майбутнє своєї Землі, свого українського Роду. Держава не має права жити одним днем. Бо продані за безцінь землі селян забезпечать щасливе майбутнє лише чиновникам та олігархам, більшість яких живе за принципом: «греби під себе все, що гребеться, нічим не гребуючи». На селі, як і у дев’яностих, знову з’явилися кроваві рейдери...

селоКолись бабця Марія разом із чоловіком відстояли свою землю від всілякого роду погані. Чим тільки не залякували злочинці стареньких, навіть хату обіцяли спалити. Син допоміг скласти заяву до прокуратури та міліції. Покійний Петро навіть справжню гранату, про всяк випадок, тримав у сараї. Тоді земельне протистояння багатьом коштувало життя. Бандити безжально відбирали у людей не тільки землю, а й будинки. А тепер ті, хто при владі, обіцяють стареньким великі гроші, та бабця знає: їх ніколи пенсіонерам не дадуть. В кращому випадку, відберуть по дорозі додому, в гіршому – вивезуть назавжди у ліс самих продавців. Свої сотки бабця Марія не віддасть нікому! Вона навіть замовила у сусідки цуценя стафорширського американського тер’єра на допомогу Лорду.

Боїться вона. Бо немає у державі справжнього контролю за цими земельними правовідносинами. Вона вважає, спочатку треба прийняти такі закони, які б перш за все захистили селян від усілякого роду аферистів. Щоб людина, яка здала в оренду свій пай, була впевнена у завтрашньому дні. Головне, щоб з нею вчасно розраховувалися орендарі та не забрали землю у своє вічне користування. Добре, якби у селищних радах були безкоштовні правники. Могли б надати пенсіонерам необхідну консультацію. Бабця навіть згодна платити за юридичні поради, але розумну ціну. А так, питань у Марії Володимирівни багато. Хоче вона знати, хто ініціював та впроваджує земельну реформу та до чого вона призведе? Яким чином і ким буде визначена вартість земель сільгосппризначення? І що треба робити селянам зараз?

Важкі думки у бабиній голові. Пасе вона свою Білочку на своїй земельці. Корівка у неї хороша та щедра на молоко. Одна біда у селі – немає куди його дівати. На базар везти не сила, навіть задарма віддати нікому. Торік у Звижевці їздила молоковозка, по 10 грн./л приймали у селян товар. Тепер і її нема. Тож змушена бабця робити запаси сиру. З ним їй ніяка економічна криза не страшна.

Наш коментар

Георгій Кулінський, юрист, громадський правозахисник:

- Головна порада селянам – не поспішати з продажем своєї землі. На сьогодні вартість земель сільгосппризначення ще не визначена. Як можна продавати те, що не має ціни ні в прямому, ні в переносному значенні? В Україні немає також відповідної програми і концепції розвитку сільськогосподарських земель. Є лише одне єдине бажання олігархів стати її власниками. Про які реформи та яку сталу економіку тут можна говорити, якщо занепадають села та щодня зростають ціни на продовольчих ринках? Натомість додає масла у вогонь тарифна війна та пенсійна реформа...

Що ми отримаємо разом із продажем землі, здогадатися неважко. Це черговий «дерибан» української землі. Суперечка лише у тому – хто буде її продавати, чиї правила гри діятимуть на земельному ринку і хто контролюватиме це все.

В усі часи земельне питання було на вістрі. За землю проливали кров, йшли брат на брата, син на батька. Тож, не виключено, що земельна реформа ще раз вкине нашу країну у вир безправ’я, безнадії та безглуздя... Вихід у бабці Марії, як і в усіх українських селян, один – захищатись та протистояти олігархам, які нині скуповують не тільки селищні ставки, а й цілі вулиці. Згідно чинного законодавства, земля, її надра, атмосферне повітря, водні ті інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності українського народу. У випадку перетворення землі на товар, конституційні права людей грубо порушуються. Така реформа є намаганням чиновників на деякий час залатати бюджетні дірки. При цьому інтереси бабці Марії, як і всього українського народу, ігноруються.    

 

Наталя СОКУРЕНКО

 

 





Схожі новини
  • Скільки коштує милосердя?
  • Не було б щастя, та нещастя допомогло!
  • Земля, як і людина, повинна мати свою біографію
  • Ринок землі. Нова «прихватизація» гряде?
  • Земля в оренду чи на продаж?

  • Додати комментар
    Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив

    Забороняється використовувати не нормативну лексику, принижувати інших користувачів, розміщувати посилання на сторонні сайти, та додавати рекламу в коментарях.